"Бездушний лікар гірший за пожежу в хаті": історія лікаря з Мирного Володимира Катюжинського

30 липня 2026 р. 11:43

30 липня 2026 р. 11:43

Понад два десятиліття Володимир Гаврилович Катюжинський був лікарем Мирненської амбулаторії, яка стала для нього домом у буквальному сенсі слова. Тут він приймав пацієнтів, поспішав на нічні виклики та роками вчив людей не відкладати турботу про здоров'я "на потім". Наша розмова із Володимиром Гавриловичем відбулася саме у День медика. І це, мабуть, невипадково. Адже навіть сьогодні, перебуваючи на пенсії, він продовжує жити своєю справою: стежить за тим, що відбувається в медицині, розмірковує про те, якою вона була і якою стала, та не перестає вболівати за людей і професію, якій присвятив життя.

Випадкова зустріч, яка привела до Мирного

Володимир Гаврилович родом із Врадіївки Миколаївської області. Закінчив Одеський медичний університет. Деякий час працював дільничним терапевтом у рідному селищі.

До Мирного, як це часто буває в житті, його привела одна випадкова зустріч. У Києві, на курсах з організації охорони здоров'я, Володимир Гаврилович познайомився з головним лікарем Біляївської лікарні Борисом Івановичем Галайком.

Борис Іванович розповів молодому лікарю, що в селі Мирне на Одещині планують відкрити амбулаторію, і запропонував йому очолити новий заклад.

На той час батьки Володимира Гавриловича вже переїхали до села Березань, що неподалік Мирного. Вони були вже у поважному віці, тож для нього це була можливість бути ближче до них. Саме тому він погодився переїхати до Мирного.

— Це було 1 липня 1991 року. Мені дали два місяці на підготовку, підбір кадрів. А 1 вересня амбулаторія вже почала працювати. Отут, де зараз старостат у Мирному, там у нас була перша амбулаторія. У штатному розписі також були акушерка і медична сестра по дитячому населенню, — згадує Володимир Гаврилович.

Лікар Володимир Катюжинський

Згодом амбулаторія переїхала до будівлі, де працює і сьогодні. Там зробили ремонт, облаштували фізіотерапевтичний та процедурний кабінети. Умови, за словами Володимира Гавриловича, стали значно кращими.

Але ця будівля стала для нього не лише місцем роботи. На довгі роки вона стала ще й його домом.

У новій будівлі для лікаря виділили службове житло, і близько 20 років Володимир Гаврилович жив там разом із дружиною. Його життя проходило буквально під одним дахом із амбулаторією, - і вдень і вночі люди зверталися до нього по допомогу.

Згодом подружжя переїхало у власний будинок у Мирному, де вони живуть й сьогодні. А роки, коли дім і робота були фактично одним місцем, залишилися важливою частиною його життя.

Очолював Володимир Гаврилович Мирненську амбулаторію до 2001 року. Згодом, коли в системі охорони здоров'я почалися чергові зміни, вирішив вийти на пенсію. Втім, із медициною не попрощався — до 2011 року продовжував працювати в амбулаторії лікарем-терапевтом.

Двадцять років вчив людей звертатися до лікаря вчасно

За словами Володимира Гавриловича, Мирне, куди він переїхав на початку 90-х років, запам'яталося йому як процвітаюче та благоустроєне село. Тут працювали великі сільськогосподарські підприємства, був і питомник декоративних культур, від якого сьогодні залишилися лише спогади.

За роки роботи в амбулаторії Володимир Гаврилович добре вивчив своїх пацієнтів і помітив одну особливість: люди часто терпіли до останнього, а до лікаря зверталися вже тоді, коли хвороба серйозно давала про себе знати. Цю звичку він роками намагався змінити.

— Коли я лише прийшов сюди працювати, то помітив, що люди терплять, поки не притисне. А притискає, як правило, коли? Вночі. І от вони і прибігали до мене о другій-третій ночі. Звичайно, я всіх приймав, ходив на виклики. Але потім почав пояснювати: "Дорогенькі мої, якщо ми будемо з вами далі так жити, то толку не буде".

Село Мирне, фото ілюстративне

Поступово, каже лікар, люди почали змінювати своє ставлення до власного здоров'я, але на це пішли роки.

— За двадцять років я привчив їх більш-менш вчасно звертатися за допомогою. Адже від цього залежить і якість лікування, і швидкість одужання, і його ефективність. Потихеньку люди стали переучуватися — не терпіти до останнього, а звертатися, коли ще можна допомогти.

Саме так, через щоденну роботу, десятки викликів і допомогу людям Володимир Гаврилович і став для багатьох із них тим лікарем, якого пам'ятають роками. І нерідко сьогодні, зустрівши його, вдячні пацієнти можуть нагадати: "А ви нам тоді-то й тоді допомогли".

Сам він зізнається, що багато чого за ці роки вже стерлося з пам'яті. Для нього це були звичайні робочі будні. Він просто робив те, що мав робити. Втім, є один випадок , який Володимир Гаврилович пам'ятає й досі.

— Якось мене викликали до маленької дитини. У неї був гіпертермічний синдром: тіло синє, холодне, температура 40. Ми терміново службовою машиною повезли її до Біляївки. І раптом дорогою бачу, як дитина на руках обм'якла... І тут машина в'їхала в яму, дитина заворушилася. Я подумав: "Слава тобі, Господи".

Не пам'ятаю, як опинився на п'ятому поверсі лікарні. Видихнув лише тоді, коли ми передали дитину лікарям реанімації, і вони сказали, що з нею все буде добре. Це один із тих моментів, які пам'ятаєш усе життя.

Якою має бути сімейна медицина

За роки роботи Володимир Гаврилович став свідком не однієї реформи в системі охорони здоров'я. І сьогодні про багато з цих змін говорить критично.

— Навіщо було ламати те, що вже працювало? Треба було просто позбутися всього поганого, а хороше, зберегти та вдосконалити. І головне — зберегти саму концепцію медицини: доступність та профілактика.

Особливо це стосується сільської медицини , говорить він. Лікар має роками знати своїх пацієнтів, їхній спосіб життя та історію здоров'я. Тоді він може вчасно помічати проблеми та запобігати їм. Саме в цьому, переконаний лікар, і полягає профілактична медицина. А для цього потрібно багато років працювати поруч зі своїми пацієнтами.

Мирненська амбулаторія, де понад 20 років працював Володимир Гаврилович, працює й сьогодні

Тож, коли запитуємо, чи думав він, приїхавши свого часу у Мирне, що залишиться тут на все життя, він відповідає:

Так само, говорить він, важливо подбати і про наступність у професії, щоб досвідчені лікарі могли передавати свої знання тим, хто прийде після них.

— За два роки до пенсії, скажімо, сімейного лікаря до нього має прийти інтерн. Він буде дивитися, вчитися. І лікар передаватиме йому кожного пацієнта, як то кажуть, із рук у руки. Бо він знає кожну людину, її історію, стан здоров'я, особливості.

Не менш важливо, говорить Володимир Гаврилович, щоб професія лікаря була престижною, а сам він — вмотивованим. Насамперед, йдеться про гідну оплата праці, належні умови роботи та можливість професійно розвиватися.

— Колись земський лікар жив при своїй лікувальній установі. У нього був кучер, фаетон, обслуга, тобто він міг займатися безпосередньо пацієнтами. Сьогодні, наприклад, у Франції в команді сімейного лікаря є кілька медичних сестер та помічники, щоб він працював головою, а не руками.

Лише за таких умов лікар може повністю зосередитися на своїй професії, залишатися уважним до людей і не втрачати головного — людяності.

— Є багато хороших, професійних лікарів. Але дуже важливо, щоб система давала їм можливість залишатися такими. Бо бездушний лікар, знаєте, гірше пожежі в хаті.

Менше хімії, більше добра: рецепт здоров’я від лікаря

Наприкінці нашої розмови ми попросили Володимира Гавриловича поділитися порадами, як зберегти здоров'я в час, коли на нього впливають не лише хвороби, а й війна, постійний стрес та екологія. Але відповідь виявилася значно ширшою, ніж просто медичні поради. Вона про відповідальність людини за себе, за інших і за світ, у якому ми живемо.

Здоров'я починається не з ліків, а зі способу життя.

— Я завжди сповідую принцип, чим менше хімії в лікуванні, тим краще для здоров'я. Але ще важливіша — профілактика. Якщо людина зловживає всім, чим тільки можна, то про яке здоров'я може йти мова?

Важливо, як людина ставиться до світу, у якому живе, і що залишає після себе

— Ми настільки порушили баланс у природі, що отруїли не лише все навколо себе, а й власні душі. Проблема не в тому, що ми живемо одним днем. Проблема, - як ми живемо цим днем. Людина може повертати світові набагато більше, ніж отримує. Створювати навколо себе середовище, у якому вона житиме як людина. І передавати ці цінності дітям, виховуючи їх у добрі ще з утроби матері. Тоді все буде добре.

І головна думка, до якої Володимир Гаврилович прийшов за роки життя. Вона — про віру

— Господь дав мені можливість зрозуміти багато речей. Ми віддалилися від Бога, і через це маємо той хаос, в якому живемо. Коли правда стає брехнею, а добро називають злом. Це жорстока плата за нашу суспільну, державну та цивілізаційну бездуховність.

Тому мені хочеться, щоб люди жили в мирі, злагоді й любові. І щоб були здорові — душею, тілом і кожним своїм добрим ділом.

Раніше Біляївка.City пояснювали, чому Одеса та передмістя щоночі задихаються від смороду .

Хочете більше цікавого та корисного — підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook , Instagram , Viber та Youtube , про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра — дивіться тут.

Одеські