Від «Глорії» у Біляївці до головної хореографині МУР: історія Дани Сарман

24 серпня 2026 р. 11:19

24 серпня 2026 р. 11:19

Дана Сарман пройшла шлях від сцени у Біляївському будинку культури до великих театральних майданчиків Києва. Багато глядачів знають її як танцівницю-постановницю історичних мюзиклів «Ребелія» та «Ти [Романтика]» творчого об’єднання МУР. Сьогодні Дана — головна хореографиня-постановниця проєкту, яка відповідає за танцювальну частину вистав. Про шлях від дитячого гуртка «Глорія» до великої сцени, шалений ритм життя, професійні амбіції та мрію про власний бренд одягу вона розповіла Біляївка.City .

Був вибір: дизайнерка, психологиня чи хореографиня

Історія Дани Сарман з Біляївки як танцівниці почалася ще в початковій школі. Якось вони з бабусею йшли повз Будинок культури у Біляївці й побачили у вікні, як тренуються інші діти. Бабуся запитала: «Хочеш?», і Дана впевнено кивнула головою.

Так дівчинка потрапила до колективу «Глорія», до улюбленої викладачки Оксани Ігорівни Журавльової. Це був гурток спортивно-естрадного танцю, а пізніше додався ще й напрям черлідингу.

Хоча тоді танці для Дани були радше захопленням, ставилася вона до них дуже серйозно. Не пропускала жодних концертів чи змагань. Пам’ятає, як на одному з новорічних заходів виступала навіть із температурою 39 градусів.

Коли після дев’ятого класу постав вибір, куди вступати, у Дани було три варіанти: дизайнерка, психологиня чи танцівниця. Батьки ще порадили розглянути спеціальності в медичному училищі.

Але коли дівчина побачила, що пройшла на бюджет до Одеського училища мистецтв та культури ім. К. Ф. Данькевича, усі сумніви зникли. Вона зробила свій вибір.

Популярність проєкту — не головне

Студентське життя швидко поглинуло юну танцівницю. З ним прийшли і практика, і перша робота — викладання танців для дітей у дитсадку. А паралельно — додаткові курси, майстер-класи, проєкти по всій Україні. Найбільше Дана запам’ятала інклюзивний проєкт від театру танців «Увімкнені» та британської трупи Candoco Dance Company.

— Це був перший масштабний проєкт, у якому мені запропонували взяти участь, — розповідає Дана Сарман. — Він припав на кінець мого четвертого курсу в училищі. Протягом декількох місяців ми ставили інклюзивний перформанс разом із людьми з інвалідністю. Навіть вчили жестову мову спеціально для цього. А потім презентували його на Мистецькому арсеналі у Києві. Це був дуже цікавий досвід.

Після випуску з училища Дана переїхала до Києва. Тут вона бралася за будь-яку роботу, пов’язану з хореографією: викладала для дітей та дорослих, проходила різні кастинги на участь у проєктах і виставах. Зокрема, так і познайомилася з творчим об’єднанням МУР та його засновником і режисером Олександром Хоменком.

Назва МУР — метафора стіни, що захищає українську культуру від імперських наративів. А також відсилка до рядка з поезії Василя Стуса: «…Тобі мурую мур імперії».

— Я просто побачила, що буде проходити кастинг танцівників для нового проєкту, і вирішила спробувати, — каже Дана. — Тоді ще майже нічого не знала про команду МУР. Не думала, що майбутні постановки можуть так вистрілити й викликати у людей аж таку цікавість. Але що тоді, що зараз — популярність проєкту для мене не головне. Важливіше, наскільки мені цікаво в ньому, що саме створюється, з якою метою. Яка моя місія в цій справі.

Сцени, від яких неможливо стримати сліз

Разом із МУР Дана долучилася до створення історичних мюзиклів «Ти [Романтика]» та «Ребелія».

Це два хронологічні сюжети, що розкривають трагедію митців Розстріляного відродження 1920–1930-х років та боротьбу шістдесятників і дисидентів за свободу і здобуття Україною незалежності.

— Багато фактів про історію України, її письменників, громадських діячів я відкрила для себе вже під час підготовки до вистав, — каже Дана Сарман. — Мені було соромно, що я цього не знала або, якщо й вивчала в школі, то не усвідомлювала масштабів того, що відбувалося. На жаль, багато людей не усвідомлюють цього й досі.

Саме тому головна місія і цінність таких проєктів — заохотити українців досліджувати свою історію, своїх предків, які століттями боролися за нашу свободу й незалежність.

Головні герої мюзиклів — поети і письменники. Але акцент у виставах не на їхній творчості. Режисер намагався розкрити їх як особистостей — зі своїм характером, звичками, життєвими цінностями і переконаннями.

— Звісно, у виставах образи персонажів гіперболізовані, — каже Дана. — Вінграновський ніколи не ходив у костюмі тореадора, а Семенко — у рожевій шубі. Але саме таке вбрання найточніше передає їхній палкий та провокаційний характер. І такі деталі чіпляють глядача, спонукають дізнаватися біографії авторів, вивчати та зберігати їхню творчість для наступних поколінь.

Та головна сила мюзиклів — у поєднанні акторської майстерності, хореографії, музичного оформлення і низки спецефектів, які здатні достукатися до найвибагливішого глядача.

— Є пісні, сцени, які я чула і бачила сотні разів на репетиціях, але коли випадає можливість подивитися на них із глядацької зали — душу роздирає, не можу стримати сліз, — згадує Дана.

Одна з таких сцен — Биківня в «Ребелії», присвячена трагедії Биківнянських могил — найбільшого в Україні місця поховання жертв сталінських репресій, розстріляних НКВС у київських в’язницях.

Вона супроводжується повторюваними рядками з пісні:

Коли занурюєшся у все це, розумієш, скільки всього випало на долю нашої країни, скільки ми пережили. І попри це — тривало життя: люди кохали, творили і боролися за свої ідеї до останнього.

Чотири дні на місяць була вдома

Тривалість одного мюзиклу на сцені — близько трьох годин. А щоб підготувати виставу такого масштабу, потрібні місяці репетицій і понад пів сотні людей: від танцівників та акторів, яких ми бачимо на сцені, до звукорежисерів, художників зі світла та декораторів.

Найдовші репетиції — передпрем’єрні. Коли артисти вперше тренуються на сцені — зі світлом та усіма спецефектами — можуть провести там цілий день, з ранку до ночі. А потім починається найцікавіше — тури: регулярні виїзди з виставою по Україні, інколи на три-чотири дні, а інколи — на тиждень-два.

— Цієї весни в мене взагалі був скажений графік, бо ще паралельно тривали інші проєкти. До прикладу, у травні я вдома була чотири дні — і то не підряд, — розповідає хореографиня.

У кожному новому місті чекали нова аудиторія й атмосфера. А головне — всюди відрізнялася сцена. Щоразу треба було адаптувати мюзикл під обрану залу. Найскладніше було з «Ребелією», бо через велику кількість реквізиту складнощі виникали ще й у залах із маленькими кулісами, де треба було все розмістити.

Та головне завдання артистів — вміти викручуватися. Інколи доводилося щось переробляти за день до події, а інколи — за декілька годин або ж прямо під час вистави.

— Була ситуація, коли танцівник розрубав собі палець реквізитом на сцені. Ми його відправили швидкою, а самі екстрено переробляли всі наступні малюнки (розстановки), аби загальна композиція не постраждала, — розповідає Дана. — І це не одиничний випадок. Курйози трапляються регулярно, але ми робимо все, щоб глядач цього не помітив.

Від танців до бренду одягу

Якщо ви почали шукати квитки на вистави від МУР, аби на власні очі все це побачити, маємо попередити — нашу землячку на сцені ви не знайдете. Тепер вона — головна хореографиня-постановниця проєкту. Наразі працює над створенням хореографічної частини нової вистави «Грай, Марку», прем’єра якої очікується у жовтні.

Це не єдиний проєкт Дани. Також вона танцівниця у виставі «Косачка» (хореограф — Гала Пеха, режисерка — Юлія Лопата), «Д.І.М» («Insha Dance Company», хореограф — Ілля Мірошниченко), хореографиня-постановниця вистави «FoMO» тощо. Втім, зізнається, поступово МУР витісняє її інші проєкти.

Натомість з’являються ще амбітніші мрії і плани та оживає те, чого вона прагнула ще з дитинства.

Йдеться про бренд одягу «Node» для комфортного руху.

— Ідея виникла зі створення зручних штанів для танцівників, — ділиться Дана. — А нині ми цю технологію використовуємо і в топах, і в спідницях.

Любов до стилю та дизайну одягу передалася дівчині від мами-кравчині. Нині саме мама допомагає Дані розробляти моделі та втілювати її ідеї в життя. А подружки — перші моделі, які приміряють речі й діляться своїми враженнями.

І хоча цей проєкт ще дуже маленький, Дана каже, що пишається ним найбільше. Адже вона нарешті змогла знайти час і сили, накопичити стартовий капітал та вкласти його у справу, про яку давно мріяла.

І хто знає, можливо, скоро вся країна буде говорити про неї не лише як про танцівницю-постановницю, а й як про дизайнерку та власницю бренду.

А ми пишаємося нашою землячкою та з гордістю кажемо: "Дана Сарман з Біляївки!"

Одеські