Пам’яті захисника та Почесного громадянина Болграда Вадима Братова: життя, присвячене родині, людям та країні

25 серпня 2026 р. 18:22

25 серпня 2026 р. 18:22

Братов Вадим Степанович народився 25 серпня 1984 року. Сьогодні він мав би відзначати не лише свій день народження, а й день заснування рідного Болграда. Проте війна забрала в нього можливість зустрічати цей день разом із рідними, друзями та земляками. На зміну щасливому життю його родини прийшли біль і непоправна втрата. Бессарабія.UA присвячує цю статтю пам’яті солдата-матроса, Героя України та Почесного громадянина міста Болград.

Вадим ріс у люблячій та щасливій родині. Батьки, Євгенія Іванівна та Степан Костянтинович, виховували сина та доньку Інгу щирими, відповідальними й чуйними людьми. Саме в родині Вадим перейняв важливі життєві цінності — любов до близьких, доброту, людяність, відповідальність і готовність завжди прийти на допомогу.

Усе його дитинство та шкільні роки минули в рідному Болграді. Вадим навчався у школі №3, де формувався його характер і коло друзів.

У рідному місті Вадим зустрів свою майбутню дружину Ольгу. Молоді люди познайомилися ще у шкільні роки — у 2001 році на дискотеці в Будинку офіцерів.

У 2002 році пара переїхала до Одеси. Вадим працював, а Ольга навчалася в інституті. Через п’ять років вони вирішили офіційно створити сім’ю. Весілля відсвяткували у рідному Болграді.

У 2009 році у подружжя народилася донька Аріна, а у 2019-му — син Родіон.

“Вадим був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Він активно долучався до танцювального життя доньки. Любив активний спосіб життя і передав цю любов дітям — ми разом каталися на ковзанах, їздили на велосипедах. Любив риболовлю, часто брав із собою сина. Усе, що він робив у житті, було заради сім’ї”, — згадує дружина захисника Ольга Братова.

Вадим Братов любив життя у всіх його проявах — відпочивати на природі, відкривати для себе нове. Особливе місце у його житті займали музика, гітара та спів. Він цінував прості, але найважливіші моменти — щирі зустрічі з рідними та друзями, розмови, сміх і час, проведений разом.

Допомагав іншим ще до війни

У мирному житті Вадим займався підприємницькою діяльністю та мав власну шиномонтажну майстерню в Одесі. Але допомога людям для нього ніколи не обмежувалася роботою.

Ще під час пандемії COVID-19 він почав активно волонтерити. Допомагав водіям швидкої допомоги, поліції, іншим спеціальним службам, військовим та всім, хто потребував підтримки. Цим займався до останнього дня перед призовом.

Після початку повномасштабного вторгнення волонтерство стало ще однією важливою частиною його життя.

Від волонтера — до захисника

9 серпня 2025 року Вадим Братов був призваний на військову службу.  Служив на посаді водія 3-го відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки військової частини А3821.

Побратими знали захисника за позивним “Гуппі”. Так його назвали через спритність і рухливість.

Вадим мужньо виконував військовий обов’язок на передовій та залишався вірним військовій присязі й Українському народові до останнього подиху.

Герой мріяв про Перемогу та повернення до звичайного життя — до родини, дітей і улюбленої справи. Востаннє Вадим був удома приблизно за місяць до загибелі.

“Це були найщасливіші дні після довгої розлуки”, — згадує Ольга.

Під час останньої розмови подружжя говорило про дітей, зокрема про вступ доньки до інституту. Вадим дуже сумував за рідними та переживав за їхню безпеку.

“Вечір, коли нам повідомили про загибель Вадима, розділив наше життя на “до” і “після”…”, — з болем говорить Ольга.

Життя захисника обірвалося 8 червня 2026 року в районі населеного пункту Шипувате Куп’янського району Харківської області. До свого 42-го дня народження Вадим не дожив трохи більше двох місяців.

Людина, яку пам’ятають

Для тих, хто знав Вадима, він залишився надзвичайно добрим, щирим, чуйним, люблячим та життєрадісним чоловіком.

“Вадика пам’ятають як найдобрішого, найвідзивчивішого і люблячого чоловіка. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати добрим словом чи вчинком. У ньому було багато світла, тепла й любові до людей. Це була людина з великої літери — справжня, відкрита й незамінна”, — розповідає дружина.

Втрата Вадима назавжди залишила глибоку рану в серцях його матері, дружини, сестри, дітей та всіх, хто знав і любив його.

25 серпня він мав би приймати вітання з днем народження і, як завжди, вітати рідний Болград із днем його заснування. Але сьогодні замість особистих привітань його родині передають посмертну відзнаку “Почесний громадянин міста Болград”.

За інформацією рідних Вадима Братова наразі розглядається питання про присвоєння йому звання Героя України посмертно.

“Для нас зберігати пам’ять про полеглих воїнів — означає не дозволити їхнім іменам та їхнім подвигам зникнути з пам’яті. Пам’ятати — це розповідати про них, берегти їхні історії, говорити про них із любов’ю та вдячністю. Вадим віддав своє життя за Україну, її свободу та незалежність, і наш обов’язок — назавжди зберегти пам’ять про нього та передати її наступним поколінням”, — зазначила родина захисника.

Життя солдата-матроса Вадима Братова — це історія про любов до родини, готовність допомагати іншим і відповідальність за тих, хто поруч. Його пам’ять назавжди залишиться частиною історії Болграда та України.

Фото з особистого архіву родини Братових

Одеські