"Ми навіть не знали, скільки нас": ветерани Яськівської громади створюють громадську організацію

17 вересня 2026 р. 11:23

17 вересня 2026 р. 11:23

"Ще два місяці тому у мене було бажання виїхати за кордон, бо не бачив ніяких перспектив в Україні для таких людей, як я", — зізнається ветеран Сергій Савчук, який отримав інвалідність внаслідок важкого поранення. Але замість того, щоб все залишити та виїхати, він вирішив спробувати щось змінити на місці — разом з іншими ветеранами Яськівської громади. Так прийшли до думки, що потрібно створювати громадську організацію. Вона має стати тим інструментом, через який ветерани зможуть діяти разом та вирішувати важливі для них питання.

Створити організацію запропонували Сергій Савчук та ще один ветеран — Артурас Ескіс.

— Ми розповіли про свої плани голові Яськівської сільської ради Володимиру Курку. Нас підтримали та пообіцяли знайти приміщення, де ми могли б надалі зустрічатися.

Поки такого простору немає, ветерани збираються у Центрі надання соціальних послуг у селі Троїцьке. Днями там відбулася чергова зустріч, на яку запросили Біляївка.City . Говорили про те, якою вони бачать майбутню організацію, чим вона займатиметься та як допомагатиме ветеранам.

Ми також поговорили з ветеранами про їхній досвід після повернення, чого їм бракує у громаді та що вони хотіли б змінити.

Ветерани Яськівської громади обговорюють створення громадської організації

Артурас Ескіс — ветеран із Ясьок. Сьогодні він служить в одному з підрозділів Міністерства оборони та багато спілкується з ветеранами з Одеси й інших громад області, де вже створили свої ветеранські організації, тож бачить, як це виглядає на практиці.

Він говорить, що така організація має насамперед об’єднати ветеранів, адже окремо їхні голоси часто залишаються непочутими.

— Є багато ветеранів, які поодинці стикаються з різними проблемами, намагаються самі їх вирішувати і думають, що вони одні. Тому в нас і виникла потреба об’єднатися. І найкращий спосіб це зробити — створити громадську організацію.

Наразі ветерани визначили три основні напрямки, які хочуть розвивати. Перший з них — спорт та оздоровлення.

— На це можна залучати державні гранти: наприклад, для створення спортивного простору чи закупівлі інклюзивних тренажерів. У нашій громаді 18 людей мають інвалідність внаслідок війни. Для них важливо мати можливість відновлюватися та займатися спортом в своєму селі і просто розуміти, що поруч є люди з таким самим досвідом, які можуть підтримати та допомогти.

Ветеран Артурас Ескіс

Другий напрямок — соціальна та юридична допомога. Це підтримка у питаннях, які можуть виникнути після служби: документи, виплати, пільги, права та інші життєві ситуації.

Третій — розвиток ветеранського бізнесу.

— Сьогодні є багато грантових програм для ветеранів, щоб розвивати власну справу. Наше завдання — донести цю інформацію до наших ветеранів, допомогти розібратися в умовах і, якщо потрібно, підтримати на цьому шляху.

Зараз ветерани допрацьовують статут організації та вже визначилися з її назвою — громадська організація "Спілка ветеранів війни "Опора" Яськівської ОТГ" . Попереду ще багато роботи, потрібно офіційно зареєструватися, але, кажуть, головне, що перші кроки вже зроблені.

Сергій добре знає, як непросто повернутися до цивільного життя після поранення. Тому для нього ветеранська спільнота — це передусім можливість об’єднати ветеранів, які переживають схожий досвід.

Сергій служив у морській піхоті. У 2023 році на Запорізькому напрямку отримав мінно-вибухову травму. Після кількох операцій та тривалого лікування має першу групу інвалідності та пересувається на кріслі колісному.

До повномасштабної війни він багато років працював далекобійником. Після реабілітації знову сів за кермо і працює таксистом у Біляївці. А нещодавно в його житті почався ще один етап — він переїхав у Яськівську громаду, в село Троїцьке.

Артурас Ескіс та Сергій Савчук

Власний досвід повернення до цивільного життя допоміг йому краще зрозуміти, чого бракує ветеранам після служби. Сергій час від часу їздить на реабілітацію, тому вважає, що було б добре мати такий простір у своїй громаді — щоб можна було прийти, позайматися, а іноді просто випити разом кави та поговорити.

— Два місяці тому взагалі було таке бажання виїхати до Німеччини. Не бачив ніякого просування в Україні, у нашій громаді для таких людей, як я. І от ми з товаришами трішки організувалися, зробили одну зустріч, другу. Побачили, що є відгук, ветерани збираються, і так вирішили створити громадську організацію. Надалі будемо шукати можливості, щоб щось змінювати. Не знаю, що з цього вийде, але точно має щось вийти.

Євгену Попову 24 роки, він родом із Ясьок. До повномасштабної війни працював у поліції охорони в Одесі. Наприкінці 2023 року добровільно пішов до війська , як саме говорить — хотів бути корисним там, де це було потрібно.

Служити обрав у Третій штурмовій бригаді. Сам поїхав до рекрутингового центру в Києві, де й визначився з підрозділом. Після навчання в Україні Євген разом поїхав на підготовку до Великобританії.

Спочатку служив водієм, згодом перейшов у піхоту. Перше поранення отримав у березні 2025 року. Друге — в серпні того ж року на Харківському напрямку. Повертаючись на позицію з провізією, Євген натрапив на міну. Внаслідок поранення втратив нижню кінцівку.

Після евакуації його доправили до Харкова, звідти — у Київ. Лікування продовжив там, а реабілітацію проходив уже в Одесі. Увесь цей період зайняв понад вісім місяців. Про те, як змінилося його життя після поранення, Євген говорить коротко:

— Все нормально. Живу, як і раніше.

Єдине, що поки довелося відкласти, — бокс, яким займається ще зі шкільних років. Раніше він тренувся у Біляївській спортивній школі, а після школи продовжував підтримувати форму.

Зараз Євген більше відпочиває та відновлюється, намагається не перевантажувати ногу — протез ще потребує налаштування. Але від фізичних навантажень відмовлятися не збирається.

— Хочу повернутися до свого улюбленого виду спорту і просто отримувати від цього задоволення.

Олег лише два місяці як повернувся додому після служби. Перед цим був тривалий період реабілітації через важке поранення. Каже, найбільше йому зараз потрібні тиша та спокій.

А на запитання, чого, на його думку, бракує ветеранам у громаді, відповідає: уваги. Просто не забувати про тих, хто повертається з війни.

— Ми навіть не знали, скільки нас взагалі є у громаді, — говорить, згадуючи першу зустріч ветеранів.

Багато років Олег працював водієм-далекобійником.

— Коли почалася війна, я дочекався з-за кордону молодшого брата, і ми разом пішли до військкомату. Тоді саме формувалася 37-ма бригада морської піхоти. Ми потрапили до 505-го окремого штурмового батальйону. Брат в артилерію, я — у піхоту.

Олег воював на Херсонському та Донецькому напрямках. Каже, війна залишила багато важких спогадів, які й досі повертаються у снах. Одного разу разом із побратимами він на два тижні опинився серед зниклих безвісти. Виходили з позиції пішки, разом із пораненим, зв’язку не було.

— Усі документи вже були готові, не було тільки наших фотографій. Командиру навіть скидали фото "двохсотих" на опізнання. Але нам вдалося вийти. Живі, здорові, слава Богу.

Згодом Олег перевівся з піхоти в артилерію, де став командиром відділення підвозу боєприпасів. Рік тому під час одного з виїздів на позицію отримав важке поранення.

— Так вийшло, що ворожа FPV-шка вже сиділа та чекала нас. І влучила мені прямо в кабіну, в ногу. Добре, що позаду їхали наші хлопці, вони мене евакуювали та передали медикам. Але ногу, на жаль, врятувати не вдалося.

Лікування та реабілітація Олега тривали близько року. Нещодавно він повернувся додому і зізнається, що за цей час цивільне життя стало для нього майже чужим.

— Поки що тяжко, тому що все здається іншим після цих трьох років. Ніби й не було ніколи життя "до".

Тому зараз, говорить Олег, хочеться просто відпочити, сходити на рибалку, побути наодинці та впорядкувати думки, які не дають спокою. А от про те, що буде далі, вже потроху починає думати. Під час зустрічі ветеранів йому довірили напрямок, пов’язаний із грантами та розвитком ветеранського бізнесу.

Чи скористався б сам такою можливістю? Відповідає, що так, і навіть уже має одну ідею.

— Я хотіб би, наприклад, вирощувати вдома раків та креветок. Поставити якісь два-три басейни, щоб можна було цим займатися. Але такі речі треба обговорювати з хлопцями, може, у когось ще якісь є ідеї.

Також Олег підтримує ідею розвивати в організації спортивний напрямок.

— Всі хлопці кажуть: на спорт. І я повністю з ними погоджуюся. Треба піднімати своє здоров’я.

Загалом планів у ветеранів багато. Хочуть створити свою команду, підтримувати зв’язок з ветеранськими спільнотами Одещини, долучатися до спільних заходів та спортивних змагань. І хоча поки що це лише перші кроки, у них уже є найголовніше — спільне бажання щось робити.

Раніше Біляївка.City розповідали про ветерана з Біляївки, який живе на гемодіалізі.

Хочете більше цікавого та корисного — підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook , Instagram , Viber та Youtube , про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра — дивіться тут.

Одеські