Уявіть, ви пішли в підвал перебрати картоплю і лишились там на рік". Будні 4-х біляївців на “нулі"

23 вересня 2026 р. 17:11

23 вересня 2026 р. 17:11

До повномасштабної війни біляївець В'ячеслав Булат мріяв облаштувати у рідному місті скейт-парк, хотів зробити ландшафтний дизайн біля фонтану у парку. А ще — встановити в центрі човен з веслом, викуваний зі справжніх монет. Сьогодні він змушений облаштовувати старі підвали на лінії фронту, щоб виконувати бойові завдання. Вже чотири роки поспіль разом з трьома земляками-біляївцями вони цілодобово «гасять» ворожі літальні апарати, не даючи ворогу скидати смерть на нашу землю.

Хлопці не звикли скаржитися і роками намагалися справлятися з усіма проблемами самостійно. Та попереду зима, ресурси вичерпані... Це історія про ціну нашого з вами спокою і про те, чому зараз саме ми маємо захистити тих, хто захищає нас.

Жовтий Volkswagen для фронту

У Біляївці В'ячеслава знають як людину із «золотими руками», дотичного до появи багатьох елементів , які зараз прикрашають місто. До повномасштабного вторгнення він працював у місцевому ЖЕКП. Його основна спеціалізація: гарантійний ремонт та обслуговування газового обладнання. Він мав улюблену роботу, хорошу зарплату та законну «бронь» від мобілізації.

Але навесні 2022 року зробив вибір — пішов защихати свою країну. Придбав жовтий Volkswagen, на якому і поїхав на фронт. До речі, саме так вчинив і ще один його побратим та земляк, — купивши для фронту Opel.

Хлопці і наразі служать на «нулі», поблизу Херсонщини, на межі трьох областей. Їхнє завдання — робота з обладнанням, яке прикриває від загроз з повітря.

Спочатку, згадує Славік, розбиралися в усьому самостійно, в полях, інтуїтивно опановуючи новітні технології. Згодом їхню групу — першою з усієї України — відправили на професійне навчання до Німеччини.

Завдання з трьома зірочками: реалії стертих сіл

За словами хлопців, те, що в мирному житті і тилу здається звичайною побутовою незручністю, на фронті перетворюється на завдання з трьома зірочками. Адже їхнє місце перебування — це часто вщент стерті села, де немає нічого: ні світла, ні води, ні цілих будівель. Щоб працювати і вижити, вони щоразу шукають старий, розбитий підвал, в якому і проводять більшу частину часу.

— Для розуміння наших умов... уявіть, ви заходите у старий підвал перебрати картоплю. Ну, там, на три години. А уявіть, якщо залишитесь там на місяць, пів року, рік… — ділиться В'ячеслав.

Життя під землею впливає на все. Сирість, цвіль, як кроти, без сонячного світла, плюс постійна, безперервна увага на монітори — це катастрофічно садить зір.

Ще одна складність, не з власної волі хлопцям доводиться часто змінювати позиції. Лише за останні півтора року вони робили це чотири рази. І кожного разу все облаштування починали з початку.

Військові зізнаються, тягнути постійно такі витрати вкрай важко, і з вдячністю згадують тих біляївців-благодійників, які їх багато разів підтримували.

— Саша Ігнатенко, Іван Іванович Іванов , Олег Євтух й інші. Це ті люди, до яких можна звернутися в будь-який час, і вони обов'язково відгукнуться. Але нам вже просто незручно в них просити, — ділиться військовий.

«Ви ж там нормально заробляєте»

Підготовка до зими, це те, що зараз у хлопців на порядку денному. Важливе питання — як грітися в підвалі, щоб не викрити позицію?

— Пічку-буржуйку ти не поставиш: тільки-но побачать дим — рознесуть. Електричний обігрівач типу УФО чи щось інше схоже генератор не потягне, напруги не вистачить. Єдиний варіант для нас — це купувати «Вебасто» (дизельні автономні обігрівачі, які працюють від 12 вольт). Ми вже виживали так одну зиму, — пояснює Славік.

Так хлопці облаштовують свої позиції Автор: з архіву В'ячеслава Булата

Генератори, за його словами, — це взагалі окремий біль. Вони працюють цілодобово, окрім палива, вимагають частої заміни мастил, постійного ремонту. А ще потрібні маскувальні сітки, дроти, підсилювачі зв'язку та інші дрібниці, які зовсім не дрібниці. Все перелічити, пальців на руках не вистачить.

Хлопці розуміють, що зараз у багатьох підрозділах величезні потреби, і людям у тилу теж фінансово важко.

— Ми ніколи не нили, знаходили вихід, був ентузіазм, а зараз, знаєте, ніби руки опускаються, вкрай важко. І особливо ранить, коли чуєш: «Ви ж там нормально заробляєте, що, самі не можете купити?». Або «Ну ти ж пішов воювати, щоб гроші заробити». Знаєте, я і до війни заробляв дуже добре. А зараз купу своїх грошей з хлопцями залишаємо тут, — зізнається В'ячеслав.

Разом з тим, каже, вони розуміють, що повинні зробити все, щоб мати змогу виконувати бойові завдання надалі, навіть в умовах постійної небезпеки.

— Як нам сказали в частині: ви тут до перемоги. Нас змінити нема кому, — пояснює військовий.

В'ячеслав з земляками-побратимами Автор: з архіву В'ячеслава Булата

Як живуть за 400 км від Біляївки

Славік розповідає, що помітив, як сам дуже змінився за останні роки. Відбулося переосмислення, переоцінка життя. Війна оголила багато речей, показала, хто є справжнім другом, а хто — багато років лише здавався ним.

— За цей період служби ми побачили багато всього. Розбиті, випалені села, де все одно подекуди залишаються жити люди. Вони просто махають рукою: мовляв, хай уже краще вб'є тут, бо їхати нам нікуди.

Один із реальних прикладів. У 2022 році біля нас у селі жила родина. Коли почалися сильні обстріли, вони виїхали. Забрали заощадження, щось з майна. Кілька місяців десь перебилися — і вони повернулися назад. А тут краще не стало, навпаки... То вони почали продавати все, що можна було винести з хати, і знову поїхали. Знову виявилися ніде не потрібними. Повернулися вдруге. Тільки тепер в хаті вже абсолютно пусто. Нічого немає. Люди не знали, як їм жити далі. І таких історій там безліч.

Після такого, зізнається В'ячеслав, зовсім інакше дивишся на життя вдома.

— Треба цінувати те, що ми маємо. Біляївська громада в цьому плані щаслива, просто деякі люди забувають це. Щоб згадати, достатньо просто сісти в машину, проїхати якихось п'ять годин в той бік і подивитися, як люди живуть всього за 400 км від нас.

Як ми можемо допомогти землякам-військовим?

Щоб допомогти хлопцям тримати фронт, щоб ми могли надалі жити у своїх будинках, а не спускатися в підвали на місяці, біляївські волонтери відгукнулися відкрити збір для підрозділу В'ячеслава Булата.

Зібрані кошти підуть на закупівлю обігрівачів «Вебасто», мастил для генераторів та критично важливих розхідників, щоб хлопці змогли продовжувати нести службу взимку. Ціль збору - 30 тис грн.

Знаєте, ми часто кажемо «дякуємо за захист», але справжня вдячність вимірюється не лише словами. А й реальним теплом, яке ми можемо забезпечити хлопцям наразі гривнею.

Тож підтримаємо наших біляївців — бо справжня сила нашої громади завжди була в тому, що своїх ми не залишаємо.

Підтримати наших земляків можна за посиланням нижче. Тисніть на "Долучитись до збору"

💳Номер картки Банки
4874 1000 3397 2111

Одеські