Історія молодої жінки з Ізмаїльського району, яка обрала шлях військової служби та стала наставницею для інших

11 жовтня 2026 р. 11:30

11 жовтня 2026 р. 11:30

Головний корабельний старшина Юлія сьогодні не лише сама опановує військову майстерність, а й навчає інших — передає їм свої знання та досвід, а головне — розуміння відповідальності за захист Батьківщини. Про це розповіли у Морській охороні Держприкордонслужби України, передає Бессарабія.UA .

Юлію завжди приваблювали дівчата у військовій формі. Можливо, цей інтерес зародився ще в дитинстві, адже її батько свого часу служив у Морській охороні. Тож, цілком імовірно, саме звідти бере початок особливе ставлення до військової справи – ще не до кінця усвідомлене, але вже здатне залишити слід у душі.

У 2017 році це зацікавлення перетворилося на свідомий вибір. Юлія розпочала службу в Державній прикордонній службі України у званні молодшого сержанта. Попереду були нові обов’язки, перші випробування та знайомство з армійською реальністю, яка виявилася значно складнішою за уявлення про неї.

Перший рік служби став для Юлії своєрідним випробуванням на міцність. Але замість того, щоб сприйняти труднощі як привід відступити, вона зробила наступний крок. Уже у 2018 році продовжила службу в одному з підрозділів Морської охорони. Так у її біографії розпочалася нова сторінка – з іншими завданнями, новими знаннями й можливістю глибше зануритися у фах, який поступово ставав невіддільною частиною її життя.

Роки служби формували Юлію не гучними словами, а конкретними справами. Посада старшого техніка – начальника кабінету відділення спеціального озброєння та керування кораблем – вимагала професійної уважності, відповідальності й ґрунтовних знань.

Саме на цьому етапі поступово визріла думка, що власні знання можуть бути корисними не лише у виконанні щоденних службових завдань. Їх можна передавати іншим – тим, хто лише опановує військові спеціальності, готується до відповідальних завдань і потребує не тільки теоретичної інформації, а й практичного досвіду. Так виник новий професійний орієнтир – інструкторська діяльність.

До інструкторських курсів у Головному центрі підготовки особового складу ДПСУ Юлія прагнула давно. Проте бажання не завжди означає можливість: службові обставини раз у раз відкладали здійснення цього задуму. Юлія не відмовилася від свого наміру. Зрештою вона пройшла навчання та здобула сертифікат, відкривши для себе новий напрям професійного розвитку.

Сьогодні прикордонниця служить на посаді старшого інструктора. І тепер її робота – це не лише особисте вдосконалення, а й допомога іншим у становленні.

Інструкторська діяльність має свою особливу відповідальність. Перед тобою – слухачі з різним рівнем підготовки, власним досвідом, сумнівами й запитаннями. Те, що для одного здається очевидним, для іншого може стати складним завданням. Тому недостатньо просто знати матеріал – потрібно вміти пояснити його, знайти потрібні слова, побачити, де саме виникає нерозуміння, і допомогти людині зробити наступний крок.

Для Юлії цей досвід став важливим відкриттям: знати самій і вміти навчити іншого – не одне й те саме.

Юлія не сприймає необхідність додатково розібратися в певному питанні як слабкість. Навпаки, вбачає в цьому можливість розвиватися. Адже військовий фах постійно потребує вдосконалення, а якісна підготовка починається з чесного розуміння власних можливостей і меж знань.

Передаючи досвід слухачам, вона водночас збагачує і власний. Кожне заняття дає нагоду побачити знайоме під іншим кутом, кожне запитання може відкрити новий напрям для роботи. Тому в її планах – подальше навчання та опанування нових напрямків підготовки.

Історія Юлії – також про місце жінки у військовому середовищі. Вона не приховує, що часом відчувала особливе ставлення через свою стать. Іноді воно проявлялося у підвищеній вимогливості: «Ти ж військова, сама впораєшся». Іншим разом – у бажанні надмірно опікуватися: «Ти ж жінка, ми допоможемо».

На перший погляд, це протилежні підходи. Проте обидва можуть відсувати на другий план головне – професійні якості людини.

Військова служба не скасовує індивідуальності, не робить усіх однаковими за характером і не позбавляє права залишатися собою. Жінка у формі може бути вимогливою до себе, наполегливою у навчанні, відповідальною у виконанні завдань і водночас відкритою до підтримки та людського тепла.

Для Юлії важливим залишається взаємна повага. Не поблажливість і не завищені очікування лише через стать, а звичайне, справедливе ставлення до колеги та фахівця. Коли оцінюють знання, ставлення до служби, готовність працювати й відповідати за результат, а не відповідність чиїмось уявленням про те, якою має бути жінка у війську.

Юлія не ставить собі за мету комусь щось довести. Вона просто виконує свою роботу, розвивається і допомагає іншим ставати впевненішими у власних силах. І, можливо, саме в цьому – найпереконливіша відповідь на будь-які стереотипи.

У кожної професійної історії є моменти, які згодом здаються особливо важливими. Перший день служби. Рішення продовжити шлях, попри труднощі. Нові обов’язки, що спочатку вимагали зусиль, а з часом стали звичною частиною роботи. Довгоочікуване навчання, після якого відкривається зовсім інша перспектива.

Для Юлії всі ці етапи не існують окремо. Вони пов’язані між собою, як ланки одного ланцюга. Досвід технічної роботи допоміг сформувати професійну основу, прагнення ділитися знаннями привело до інструкторських курсів, а робота зі слухачами відкрила нові потреби у власному навчанні.

Її історія не про винятковість і не про прагнення неодмінно стати прикладом для інших. Вона – про послідовність, відповідальність і готовність працювати над собою. Про те, що професійне зростання не завжди супроводжується гучними подіями. Часто воно відбувається тихо: у наполегливій підготовці, уважності до деталей, пошуку відповідей і здатності визнати, що певного знання ще бракує.

Попереду у головного корабельного старшини Юлії – нові курси, професійні горизонти й можливості розширювати власну компетентність. А разом із ними – нові слухачі, яким вона допомагатиме опановувати військову справу.

Одеські