Жінки на захисті морських рубежів: історії прикордонниць з Ізмаїльського району

17 жовтня 2026 р. 14:20

17 жовтня 2026 р. 14:20

У кожної жінки свій шлях до служби. Для однієї він почався ще в молодості, для іншої – став продовженням багаторічної роботи поруч із військовослужбовцями. У кожної свій характер, досвід, родинні обставини та життєві цінності, але їх об’єднує спільна справа – служба в Морській охороні та інших підрозділах Державної прикордонної служби України. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Морську охорону Держприкордонслужби України.

Щодня жінки виконують службові завдання, опановують нові знання, діляться досвідом і відповідають за доручену справу. А за межами служби залишаються звичайні людські турботи: родина, діти, близькі, мрії та плани на майбутнє.

Юля прийшла до колективу у 2008 році. Тоді вона була цивільною працівницею, а її синові виповнилося лише півтора року. Минали роки, змінювалися життєві обставини, у родині народилася донька, діти дорослішали. А Юля продовжувала працювати поруч із військовослужбовцями й дедалі чіткіше усвідомлювала власне бажання – самій стати військовою.

У 2020 році це бажання здійснилося. Відтоді її професійний шлях триває вже у військовому однострої.

Сьогодні Юля прагне й надалі розвиватися в Морській охороні, здобувати нові знання та вдосконалювати професійні навички. Її вирізняють прямолінійність, енергійність і небайдужість. Вона не приховує власної думки й не завжди добирає обтічні слова, коли йдеться про те, що вважає важливим. Водночас готова підтримати колег, підказати, допомогти розібратися в робочих питаннях. Для жінки важливо не лише виконувати власні обов’язки, а й не залишатися осторонь, коли комусь потрібна допомога.

«Ще одна її пристрасть – книжки. Юля багато читає, цікавиться новим і прагне розширювати свій кругозір. Навчання для неї не обмежується службовими завданнями: вона хоче пізнавати більше, відкривати нові можливості й не зупинятися на досягнутому.

А ще Юля вміє додати будням трохи легкості. Її жвава манера спілкування, влучні висловлювання та почуття гумору допомагають колегам усміхнутися навіть у непрості дні», — розповідають у Морській охороні Держприкордонслужби України.

Наталія прийшла на службу зовсім молодою, ще неодруженою дівчиною. Згодом створила сім’ю, стала мамою. Сьогодні її син уже навчається у виші, а за її плечима – понад половина життя, присвяченого службі.

Роки роботи дали їй професійний досвід, сформували принципи та навчили відповідальності за доручену справу. Наталія небайдужа до питань справедливості, має чітку позицію й не боїться відкрито висловлювати власні думки.

Її прямолінійність не завжди робить спілкування легким. Відвертість іноді буває незручною, а погляди на певні питання можуть відрізнятися. Водночас за такою манерою спілкування стоять серйозне ставлення до роботи, принциповість і небажання залишатися осторонь того, що вона вважає важливим.

Багаторічний досвід – це не лише знання та практичні навички. Це й можливість передавати набуте колегам, які тільки починають професійний шлях. Адже впевненість у роботі приходить із практикою, готовністю вчитися та вмінням робити висновки з власного досвіду.

За роками служби Наталії – звичайне людське життя, яке також змінювалося з часом. Дорослішав син, змінювалися родинні обставини, а вона продовжувала виконувати службові обов’язки й відповідати за доручену справу.

Серед військовослужбовиць є й ті, чиї чоловіки також служать у війську. У таких родинах військова служба стала невіддільною частиною повсякденного життя, а розуміння обов’язку та відповідальності – спільним для обох.

Спільний професійний досвід допомагає відчути те, що часом складно пояснити людині, яка живе в інших обставинах. Іноді достатньо кількох слів, погляду чи простого запитання, аби зрозуміти настрій одне одного.

Та поза службою вони залишаються чоловіком і дружиною – людьми, яким потрібні спільні вечори, щирі розмови, відпочинок і час удвох. Підтримка не завжди потребує гучних слів. Часом достатньо вислухати, зрозуміти й просто побути поруч.

Навіть коли служба займає значну частину життя, близькість зберігається у звичайних моментах, які не потребують сторонніх свідків. Саме з них і складається родинне тепло.

Є серед військовослужбовиць і мами, чиї діти сьогодні навчаються за кордоном. Діти здобувають освіту, дорослішають, знаходять друзів і навчаються самостійно ухвалювати рішення. Служба не завжди дає змогу поїхати до дітей саме тоді, коли цього найбільше хочеться. Не кожну важливу мить можна розділити особисто, не завжди вдається бути поруч у потрібний момент.

Тому особливого значення набувають прості речі: почути рідний голос, розпитати про день, порадіти добрій новині чи просто поговорити ні про що. У таких розмовах – щоденний зв’язок, який допомагає долати відстань.

Хтось лише опановує нові навички, ставить запитання й поступово набуває впевненості. Хтось уже має за плечима десятиліття роботи та може поділитися знаннями, що формувалися роками. У кожної – свій темп професійного зростання, власні сильні сторони й життєвий досвід.

На світлинах – жінки різного віку, з різним професійним досвідом і власними поглядами на життя. За кожною з них – історія, яку не розкажеш одним реченням. Історія про вибір, відповідальність, наполегливість і вміння рухатися вперед.

Одеські