«Це щастя, яке я давно не відчувала за ці довгі два роки»: про полон, допити, наслідки та реабілітацію сина-строковика Євгена Вороника розповідає його мама

16 вересня 2024 р. 14:42

16 вересня 2024 р. 14:42

У порівнянні з довоєнним часом, за час полону юнак схуд на 30 кілограмів.

Напередодні, під час акції у Кременчуці «Не мовчи, полон вбиває!» одна з присутніх матерів -  Вікторія Вороник - поділилася великою радістю про повернення її 26-річного сина з полону. Сталося це на день Незалежності – 24 серпня цього року. Того дня обмін полоненими відбувся за формулою 115 на 115. Як заявили в головному управлінні розвідки (ГУР), «усі врятовані під час 55-го обміну - це військовослужбовці-строковики: зокрема, солдати, сержанти та матроси».

«Мого сина Євгена повернули на велике державне свято. Цього року його повернули з його побратимами-строковиками.

Він потрапив у полон з Азовсталі 2022 року. Був в Оленівці, потім з Оленівки його перевели до Горлівської колонії, З Горлівської колонії його вивезли, як хлопці повідомили в цьому році, на Донецьке СІЗО», - її слова.

Допити

Пригадує, що саме у Донецькому СІЗО за розповідями сина, як і іншим ув’язненим, було найскладніше – адже там відбувалися постійні допити.

«Розповідав, що під час допитів окупанти намагаються розпитати взагалі про все. Але найбільше – намагаються перетягти та завербувати на свій бік», - говорить Вікторія.

У Донецькому СІЗО Євген пробув 8 місяців.

У травні цього року його перевели до Кіровської колонії. А уже звідти дізнався про звільнення.

Один лист за два роки полону

Також матір Захисника розповідає, як тримала з сином зв’язок після того, як його було направлено до Маріуполя. Так, під час облоги «Азовсталі» з березня 2022 року він практично не виходив на зв'язок – про хлопців матерям відписували командири.

Коли ж він разом з побратимами виходив з Азовсталі у «почесний полон» – Євген зателефонував матері, повідомивши про вихід. А уже упродовж самого полону Вікторія отримала лише один лист, який їй передали завдяки волонтерам на початку перебування сина у таборах.

До служби та полону

До строкової служби Євген народився та проживав у Авдіївці Донецької області, під час повномасштабного вторгнення родина переїхала до сусіднього з Кременчуком Світловодська.

Згодом юнак отримав диплом Харківського університету міського господарства за спеціальністю картографія, землеустрій, геоінформаційні системи. Попрацювати за спеціальністю молодшим науковим співробітником встиг лише рік в Інституті ґрунтознавства.

Реабілітація

Зараз же юнак проходить відновлення. Мама припускає, що до звичайного життя йому варто хоча б місяців чотири відпочити.

У порівнянні з довоєнним часом, за час полону Євген схуд на 30 кілограмів.

«Наразі потихеньку набирає вагу, відновлює психоемоційний стан. Загалом же уже має добрий, позитивний настрій.

Проте потрібно багато чого підліковувати. Десь кістки перебиті, десь варикоз, десь побиті м’язи на ногах» , - коментує жінка.

На запитання, що не дало хлопцю зломитися - у першу чергу це те, що згадував там родину.

«Бо знав, що його тут чекають, що він потрібний. Розповідав, що багато згадував саме сім’ю. А також міцний дух між усіма хлопцями. Там, у полоні вони сильно підтримують один одного. Це дає сили триматись» , - підсумовує вона.

Також Вікторія пригадала, як отримала телефонний дзвінок від сина зі словами «Мама, я вдома, мене обміняли, я в Україні!»

«Що я відчула тоді? Це щастя! Це просто щастя, яке я давним-давно вже не відчувала за ці довгі два роки полону.

Бажаю усім дочекатися своїх рідних якнайшвидше », - її слова.

Нагадаємо, За останні 1,4 роки почали нарешті обмінювати азовців: у Кременчуці нагадують про Захисників, які ще залишаються в полоні

Ліна Романченко

Монтаж Микити Ліцкевича

фото з архівів родини

Полтавські