Диктант про весну і дерево пам’яті: у стінах Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії вшанували пам'ять про Владислава Довбиша

21 листопада 2024 р. 06:23

21 листопада 2024 р. 06:23

Пряма мова.

"Атмосфера гаряча, тривожна, вся — небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки вже полягло... Дорога, якій, здавалось, кінця не видко. Цілий ряд жертв, загин благородних, найближчих, чад крові і танець смерті, гарячий ворожий віддих, що припадає до сліду, й те вічне "мусиш", що гнало зв'язувать там, де розірвали, розжевріти те, що пригасало."

Ці слова Михайла Коцюбинського стали не лише відображенням нашого часу, а й нагадуванням про ті життєві дороги, якими пройшли і йдуть найкращі з нас.

Колишній студент обласного коледжу «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А.С.Макаренка» Владислав Довбиш був одним з тих, хто став на цю дорогу не задля власної слави чи вигоди, а щоб захистити нас із вами, захистити Україну. Сьогодні у стінах рідного закладу згадали його життя, як дорогу — дорогу від дитинства до моменту, коли він став Героєм нашого часу.

До участі у заході була запрошена мама Героя - Тетяна Василівна та діти Владислава.

Під час заходу, який професійно провели Максим Чернявський та Вікторія Котяш, були висвітлені всі етапи життя Героя: від безтурботного дитинства - до моменту смерті.

Звичайно, як і кожен із нас, Владислав ріс у безтурботному світі мрій. Саме в дитинстві у нього зароджувалися перші цінності, відчуття справедливості і любові до ближніх.

Учасникам заходу було запропоновано написати на імпровізованих кленових листочках своє бачення мрій і потім їх було розміщено на дереві, на згадку як символ чистоти і щирості дитячих бажань, які стали основою життєвого вибору Владислава.

Далі ведучі розповіли про наступний етап життя кожної людини — це юність, студентство. Це час, коли людина починає самостійно відкривати світ, здобувати знання і формувати свої ідеали.

«Під час навчання Владислав, як багато молодих людей, стикався з викликами та труднощами у навчальному процесі. Його шлях студента був, можливо, не завжди бездоганним, але з часом він усвідомив справжню відповідальність і мету свого життя. Ці моменти стали частиною його зростання, які зрештою привели його до свідомого вибору захищати країну» ,- сказала ведуча Вікторія Котяш.

Також вона та Максим Чернявський зачитали спогади одногрупників Владислава.

«Пам'ятаємо Владислава як щирого друга. Скільки було студентських пригод: виступи на сцені, походи до лісу, спільні проєкти, практика у школі. Ми завжди могли покластися на нього. Хоч він не був відмінником і приходилось стояти за нього горою під час екзаменів та контрольних робіт, але ми завжди знали, що всі поради у Влада. Пам'ятаємо як добру, розуміючу людину. Він ніколи не входив у конфлікти, уникав негараздів. Вимагав, щоб кожен з нас жив у мирі, бо цей смаглявий невисокий на зріст хлопець мав неймовірно добре серце.

Гарні були роки! Всі були щасливими студентами педагогічного коледжу, де почались професійні дороги кожного. Дякуємо! Вічна пам'ять Герою!», - сказано у спогадах Олени Большакової.

«У педагогічному училищі ми з Владом навчалися чотири роки. Вперше познайомилися під час святкової лінійки. Нам тоді було лише по 15 років. Як виявилося, Влад проживав недалеко від мене, на Правобережжі: я в Білецьківці, він - житель Маламівки.

Що найбільше запам'яталося? Запам'яталося те, що завжди він був веселим, життєрадісним, позитивним. Пізніше, коли у нього народився первісток син Олександр, я став хрещеним батьком.

Минули роки... Війна... Він один із перших став на захист рідної землі. Не віриться, що поруч з нами немає Владислава. Вічна пам'ять Герою. Рідним висловлюємо щирі співчуття, а матусі - низький уклін за сина. Не забудемо!!!» ,- такими були спогади Сергія Солодовника.

Спогади у мати Владислава викликали сльози, бо, мабуть, саме зрілість стала для Владислава часом справжнього становлення, як батька і захисника. Як батько, він усвідомлював глибоку відповідальність за свою родину, прагнув дати дітям усе найкраще та виховати в них цінності, які завжди вважав важливими.

Коли настав момент обирати свій шлях служіння, Владислав вирішив вступити до Національної поліції. Він розумів, що ця дорога вимагатиме відваги, рішучості й готовності захищати інших, інколи навіть ризикуючи собою. Це був вибір, продиктований його переконаннями, внутрішньою потребою зробити свій внесок у безпеку суспільства і країни.

Його рішучість і відданість стали прикладом справжнього захисника і батька, який прагнув зробити світ навколо себе кращим.

«Служіння Батьківщині — це не просто слова. Це усвідомлене рішення віддати себе на благо інших. Владислав, як і багато інших героїв, взяв на себе цей обов’язок, знаючи про всі ризики, про всі небезпеки… 23 березня 2022 року Владислав Довбиш став на захист нашої держави в лавах Національної Гвардії України. 2,5 роки захищав нашу державу на Покровському напрямку, с.Новоселка. 29.09.2024 року у Владислава зупинилось серце» ,- розповіли про Героя ведучі.

Тож, відповідальність за мирне життя своєї країни, свого народу, за свободу та майбутнє — ось що стало його останнім кроком на життєвому шляху.

"Життєва дорога героя стане світлом для кожного з нас, нагадуючи, що свобода завжди має ціну. 21 липня 1998 року Владислав, як абітурієнт до нашого закладу писав диктант про весну. Зараз ця робота є дорогоцінною. Це артефакти, який ми передаємо в родину.

А ми маємо замислитися і брати приклад з Владислава. Він здобував повною енергії, мирну професію вчителя, але вирішив йти захищати Батьківщину. Він та інші наші випускники знали про ризики війни і все одно шли до ЗСУ захищати Батьківщину, родину, всіх нас.

Він у диктанті писав про весну, то нехай прийде переможна весна, яка дасть жити, працювати, вчитися і радіти життю. Те, що він пішов на війну, при тому, що міг не йти, це ті цінності, які йому були закладені в родині і нашому закладі. Це приклад для інших» ,- сказала директорка академії Леся Крупіна і подякувала матері Героя за сина.

Далі пані Крупіна закріпила птаху з іменем Владислава у музеї навчального закладу, де вже є птахи з іншими Героями-випускниками, які загинули на цій клятій війні.

«Вони птахи, які зберіг нас з неба», - сказала Л.Крупіна і від імені академії подарувала дітям загиблого Героя подарунки.

Далі пролунав сигнал «Повітряна тривога» і дітей попросили пройти в укриття, а дорослі, взявши за себе відповідальність, пішли до садочка академії, де в пам’ять про Владислава Довбиша на Алеї пам’яті висадили дерево.

«Нехай цей клен росте, як жива пам'ять про героя, чиє життя стало прикладом для кожного з нас»,- підкреслила Леся Крупіна.

Мати загиблого Героя подякувала керівництву та учням академії за те, що її сина пам’ятають і зі сльозами на очах стисло розповіла про нього.

Детальніше її розповідь та як відбувся захід - у нашому відеоматеріалі.

Нагадаємо, В оборонця зупинилося серце: Кременчук у жалобі проводжає Захисника, який пішов добровольцем майже з початку війни, Владиславом Довбишем

Олег Булашев

Відео Ігоря Борисевича

Полтавські