Шлях «Старого»: Від шахти до передової

21 листопада 2024 р. 19:49

21 листопада 2024 р. 19:49

До війни Юрій, відомий серед побратимів як «Старий», жив буденним життям. Він працював підземним електрослюсарем на шахті, що вимагало витривалості та технічної обізнаності. Під час строкової служби в Національній гвардії України його назвали «Старим» через вік — на той час йому було 25 років. «Я був найстаршим у роті, навіть старшим за командира. Звідси й позивний, який тепер зі мною назавжди», — згадує військовослужбовець.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій добровільно прийшов у військкомат і знову потрапив до НГУ. Його перша велика ротація була в Бахмуті. Це місто стало символом стійкості українських воїнів, і саме тут захисник отримав справжнє бойове хрещення.

«Коли ми зайшли в Бахмут, це здавалося нереальним: вибухи, стрілянина, евакуація поранених. Це був зовсім інший світ, про який раніше бачив лише у фільмах» , — розповідає він. Під час боїв Юрій допомагав виносити з поля хлопців, які потребували термінової допомоги.

Одного дня під час чергового завдання його група потрапила під масований мінометний обстріл. «Все почалося дуже раптово. Ми рухалися до точки, де треба було забрати двох поранених. Перший вибух пролунав у 20-30 метрах від нас, і земля під ногами буквально здригнулася. Ми залягли, намагаючись зрозуміти, звідки стріляють. Над нами свистіли осколки, а часу на роздуми не було» , — згадує військовослужбовець.

Юрій швидко зорієнтувався і разом із побратимами вирушив до укриття, де лежали поранені. «Коли ми дісталися до них, один із хлопців уже втрачав свідомість. Інший був поранений у ногу і майже не міг рухатися. Ми з хлопцями швидко перев’язали їх, аби зупинити кровотечу. Не було часу навіть на базові перевірки, треба було швидко забирати їх звідти» , — ділиться захисник.

Повертаючись із пораненими, вони потрапили під черговий обстріл, цього разу з артилерії. «Один із наших хлопців підсковзнувся, і ми на секунду думали, що втратимо ще когось. Але нам вдалося витягти обох і дістатися до точки евакуації. Коли ми передали їх медикам, я просто сів і зрозумів, що кожен з нас дивом вижив того дня» , — каже Юрій.

У Бахмуті він також зіткнувся зі старою травмою ноги, у якій була встановлена пластина. Бойові дії загострили цю проблему, і після поранення Юрія відправили на лікування. Навіть після операції він не залишив службу. Юрій продовжив участь у ротаціях, зокрема на Запорізькому напрямку, де його підрозділ брав участь у боях поблизу Роботиного. «Мене вивели з Бахмута через стан здоров’я, але після лікування я не міг залишатися осторонь. Хотів бути разом із хлопцями» , — каже військовослужбовець.

Юрій наголошує, що без підтримки побратимів було б набагато складніше витримати всі випробування війни. «Твої побратими — це ті, на кого ти можеш покластися у будь-який момент. Вони завжди допоможуть, підкажуть або просто пожартують, щоб підняти дух» , — ділиться він.

Окреме місце в його історії займає друг, з яким Юрій служив ще під час строкової служби. «Це особливий зв’язок. Ми пройшли через багато разом. Дзвінок цьому другу завжди дає сил, навіть коли здається, що сил більше немає» , — розповідає захисник.

Втрати побратимів стали одним із найважчих випробувань для Юрія. Він розповідає, як важливо не падати духом, адже це може вплинути на весь підрозділ. «Якщо ти здаєшся, то твої побратими бачать це і починають сумніватися у собі. Це ланцюгова реакція, яка може коштувати життя» , — пояснює гвардієць.

Після кожної ротації відновлювати сили допомагали дзвінки додому. «Почути голос рідних, побачити їх хоча б через екран — цього достатньо, щоб знову відчути сенс у тому, що робиш» , — зізнається він.

Юрій мріє повернутися до мирного життя. «Я хочу більше часу проводити з родиною. Саме родина стала для мене головною цінністю. Після всього пережитого ти розумієш, що не можна марнувати жодного дня» , — каже він.

Він також готовий ділитися своїм досвідом із молодими військовими, щоб допомогти їм уникнути помилок у боях. «Якщо мої знання врятують хоч одне життя, це вже буде великою справою» , — наголошує захисник.

Шлях «Старого» — це історія про силу духу, втрати й незламність. Війна змінила його назавжди, зробивши жорсткішим, але водночас навчивши цінувати те, що є найважливішим: родину, побратимів і кожен прожитий день. Його досвід — це нагадування про те, наскільки важливо підтримувати одне одного та ніколи не здаватися.

Артем БАРХАН

Полтавські