Випробування війною: труба під дорогою — єдине сховище, що залишило нас живими

01 квітня 2025 р. 19:14

01 квітня 2025 р. 19:14

Ігор, позивний Льова, до повномасштабного вторгнення працював у будівельному магазині в Полтаві. Коли почалася війна — не вагаючись вступив до лав Національної гвардії. Після служби та навчання на полігонах в тилу вирушив на передову, де провів майже пів року.

Бойову службу розпочав у піхоті. Перші бойові виходи — позиції в районі Урожайного. До місця висадки їх доставляла броньована техніка, далі — пішки, з повним спорядженням на плечах.

«Найважче було саме зайти на позицію і вийти звідти. Йшли кілометр півтора, з часом шлях подовжився до чотирьох кілометрів. Через активізацію ворожої аеророзвідки вже не можна було використовувати техніку: її пересування відразу виявляли дрони. Доводилось рухатись пішки — посадками, балками, в постійній напрузі. відкритим простором, під дронами. Несеш боєкомплект, їжу, засоби РЕБ — все на собі. Дронів було дуже багато. Іноді не розумієш, чий він — наш чи ворожий. Чуєш гул і завмираєш. Виходили по радіостанції на командування, уточнювали: висуватись зараз чи перечекати. Бо дрон — це і скидання, і коригування вогню» , — розповідає гвардієць.

На позиціях Льова працював з гранатометом іноземного виробництва, що стріляє ВОГами. Вогневу роботу виконував по координатах. Ворогів не бачив, діяв дистанційно.

«Отримував координати, стріляв. Потім передавали по рації — спрацював точно. Але що саме вразив, ніхто не казав» , — згадує військовослужбовець.

Позиції займали в районі Урожайного. Один із найгостріших моментів стався, коли ворог виявив місце їхнього розташування. Над позицією завис дрон, за кілька хвилин почався щільний обстріл: артилерія, міномети, дрони-камікадзе.

«Ми тільки занесли гранатомет, не встигли навіть окопатися. Перші розриви були зовсім близько. Сховалися у бетонній трубі під дорогою — якби не вона, не вижив би ніхто», — пригадує Льова. Один із побратимів отримав поранення — витягали в паузі між вогнем.

Після цього Ігор став старшим на іншому об’єкті поруч з передовою. Відповідав за генератори, зв’язок, ретранслятори, організацію побуту. Хоч його позиція вже не була безпосередньо на лінії зіткнення, загроза залишалась постійною. Наприкінці ротації Льови противник почав активно накривати район їхнього базування керованими авіабомбами — КАБами. Саме там, де стояли гвардійці, розміщувався ретранслятор зв’язку.

«КАБи прилітали дуже щільно. Вибухи — за 50–100 метрів. Ховались у підвали, плити підпирали. Усе здригалось від ударної хвилі» , — розповідає Ігор. Нині Льова служить у тилу. Після ротації його перевели до автороти — він водій, забезпечує транспортування особового складу й спорядження.

Для Ігоря бойова робота — це не просто постріли чи команди. Це витримка, дисципліна, довіра до побратима і здатність діяти, коли все навколо руйнується.

«Коли скажуть їхати на „нуль“ — повернусь. Тут кожен знає, заради чого він стоїть» , — стисло підсумовує гвардієць.

17-та Полтавська бригада НГУ

Полтавські