вологість:
тиск:
вітер:
«Його життєва доба рано обірвалася…»: у Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії вшанували Павла Черниша та висадили клен на його честь
02 квітня 2025 р. 23:26
02 квітня 2025 р. 23:26
«Його життєва доба рано обірвалася, вечір так і не настав… Та день його життя був світлим, гідним і мужнім». Саме цими словами сьогодні розпочався вечір пам’яті у Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії, присвячений її випускнику 1990 року, історику і воїну Павлу Васильовичу Чернишу.
Його життя зупинилося в самому розквіті — на повному сонці, на злеті. Його безжалісно обірвала жорстока війна…
Яким воно було – життя Героя і розповіли студенти академії.
Павло народився 26 травня 1969 року у місті Кременчуці, і з перших днів був світлом для своєї родини. Батьки - Василь Григорович і Надія Василівна - працівники науково-дослідного бюро на Крюківському вагонному заводі, виховували двох синів - Івана і Павла.
Яким був Павло сьогодні розповіла присутнім і дружина брата Героя - Елла Анатоліївна Черниш.
"Павло виховувався в любові. Сімʼя була щира та привітна. Батько виховував хлопців як потрібно чоловікам - мужніх, тактовних та толерантних. Павло і його брат багато читав. Вони багато ходили в походи та на природу. Була тепла щира атмосфера в родині і це вплинуло на життя і вибір професії і Павло захотів вчитися саме на педагога як і його батько" , - розповіла Елла Черниш.
Юність Павла була, як ранкове сонце: яскраве, енергійне, зухвале, натхненне. Це був час пізнавати, експериментувати, випробовувати себе в різних ролях. Тож Павло Васильович закінчив школу, вступив до Кременчуцького педагогічного училища. Студентський квиток в ті часи не давав відстрочки від армійської служби, тож студентство він встиг поєднати з дворічним виконанням військового обов’язку - служив матросом на Балтійському флоті, гартував свій характер.
Після служби він повернувся до навчання в педучилищі.
Про студентські роки Павла Васильовича згадує його класний керівник - Ярослава Іванівна Матвієнко.
За її словами, коли він прийшов навчатися, і після армії повернувся, довчився на третьому курсі, за умови, що здав академічну заборгованість, і він це зробив. Влітку, під час практики, був у приміському таборі. Він навчався, мав активну життєву позицію, цікавився політикою та історією. Він був членом партії «Наша Україна», був активним та тактовним і сам відповідав за свої вчинки.
Далі Павло навчався, працював, долав труднощі, формувався як особистість. Він завжди тримав слово, підтримував друзів, вірив, що може змінити цей світ на краще. Свій юнацький запал, загострене почуття справедливості Павло Васильович не втратив й у дорослому житті: з 1991 року працював у міському відділі внутрішніх справ уповноваженим із карного розшуку, отримав звання старшого лейтенанта За цей час закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного університету, загорівся розкриттям “білих плям” історії.
Наприкінці 90-х розпочав педагогічну діяльність: спочатку викладав історію у нас, в педагогічному училищі, потім став викладачем суспільних дисциплін у Кременчуцькому коледжі машинобудування.
Україна в цей час робила перші кроки на шляху незалежності, і саме історикам відводилася провідна роль у розкритті правди про минуле, розвінчуванні пострадянських ілюзій, у формуванні національної свідомості.
Саме у цьому бачив свою місію і Павло Васильович. І коли Україна постала перед вибором свого історичного шляху - на майдані грянула Помаранчева революція, - він не міг залишатися осторонь, взяв активну участь у підготовці передвиборчої кампанії від партії “Наша Україна”.
Яким Павло був товаришем розповів і директор Кременчуцького спортивного ліцею імені І.Піддубного Олександр Миколайович Кириченко.
"З 1989 року знав його коли ще працював у крюківському виконкомі. Ми товаришували і тоді коли він служив на флоті, де були не прості умови служби і коли були політичні перипетії. Тоді його обрали голосами студентів керівником молодіжної організації. Потім він працював у міліції і він нам допомагав працювати з підлітками. Наші вихованці у штики сприймали міліцію, але Павло запропонував, як зробити так аби діти не були налаштовані проти правоохоронців. Він був як позаштатним членом нашого колективу і діти знаходили з ним спільну мову.
Одного разу він розчарувався в роботі міліції і не міг там себе проявити. Тому він пішов на педдіяльність і викладав. А ще був активним в політичному життя 2002-2004 рік. Потім він стояв у витоків створення партії "Наша Україна". І тоді були вибори, але він не хотів стати депутатом. Потім він працював в охороні банку, бо зневірився у політиці... Під час війни він пішов служити і, на жаль, загинув...", - розповів Олександр Кириченко.
І все ж справжнім покликанням нашого героя була вчительська діяльність, а справжньою любов’ю - історія. Свій педагогічний талант він успадкував від батька, і хоча шукав себе в різних сферах, неодмінно повертався до школи. З 2018 року Павло Васильович Черниш - учитель історії Кам’янопотоківського ліцею імені Новохатька.
Сьогодні на заході був присутній колишній учень Павла Васильовича, а зараз студент ІІІ курсу Фахового коледжу Кременчуцького Національного Університету імені Михайла Остроградського – Микола Змійов. Він поділився спогадами про свого учителя.
"Він заохочував вчитися і був для нас як друг. Він зацікавлював до навчання і ми його памʼятаємо" , - сказав Микола Змійов.
Зрілі роки Павла — це час трагедії і випробувань для нашого народу. І водночас - сили, звитяги, самопожертви. У цей час він зробив свій головний вибір — влітку 2023 року добровольцем пішов захищати нашу країну від російських загарбників, вступивши до лав Національної Гвардії України.
Він не шукав слави — він просто не міг інакше. Не скористався бронюванням, не зважив на складності зі здоров’ям. Коли Батьківщина була в небезпеці - він опинився там, де було найважче.
Рік прослужив на посаді начальника варти стрілецької роти військової частини 3052, а з липня 2024 року - безпосередньо брав участь в бойових операціях на Донеччині.
4 грудня 2024 року головний сержант Черниш Павло Васильович загинув біля село Благодатне Донецької області.
« У кожного історія своя:
Велична, повсякденна чи трагічна.
У кожного є власна колія:
Звичайна... непроста... непересічна...
... Він знав свою історію на "5",
За нинішніми нормами - '12.'
Не думав, що прийдеться воювать,
Навчав дітей і сам весь час навчався.
З дитинства був закоханий в свій край,
Цікавився історією роду.
Його девіз: Досліджуй і вивчай! -
Був справжнім еталоном для народу.
Війну зустрів, як воїн-чоловік,
Ховатися за спини не збирався.
Чи довгий, чи короткий буде вік
Не думав. Побороти сподівався.
Він йшов у бій і віри не втрачав,
В очах лиш смуток за цей час з'явився.
І іспит свій з історії він склав:
Серед героїв в пам'яті лишився…».
Такий в ірш Ірини Чередник, присвячений пам’яті Павла Черниша, прочитала на заході студентка групи ПО-21Ф Марія Кривонос.
Герої не вмирають…. Вони відлітають у вічність білими журавлями, але назавжди залишаються в нашій пам'яті - своїми справами, своїм життєвим прикладом. Вони живуть у своїх нащадках: син Павла Васильовича - старший лейтенант Черниш Артем Павлович продовжує службу у ЗСУ, знаходиться сьогодні на лінїї зіткнення.
«Ми не можемо повернути час, не знаємо, як складеться наше життя завтра. Але можемо жити гідно — так, щоб кожен наш день мав сенс», - про це у своєму виступі сказала директорка академії Леся Крупіна.
"Сьогодні ми вшановуємо памʼять випускника, вчителя, воїна, громадського діяча, який все життя боровся і робив, щоб цей світ став кращим і світлішим. Він не дивлячись на призов ще був світлою магнітичною людиною. Ми разом навчалися і памʼятаю як дівчата на нього заглядалися. Це блондин з блакитними очима і він був джентельмен і уважний і товаришував з хлопцями. Далі ми співпрацювали з ним. І колись він 34 студентам у групі поставив 5. Може щось не так? Але він сказав - всі опановували предмет на пʼять. І учні його слухали та любили. Він борець. За ним сумують побратими. За ним сумують діти і ми", - додала Леся Крупіна.
Саме Леся Крупіна та Катерина Ніколаєнко у музеї закладу повісили фігурку пташки з ім’ям Павла Черниша та всі присутні вшанували його памʼять хвилиною мовчання, а потім запросили усіх гостей на вшанування подвигу Павла Черниша висадити клен на алеї пам’яті.
До речі, розповідь про Героя супроводжувалася інтерактивом з присутніми та виступами творчих колективів академії. Зокрема, були виконані танець колективу « Арабеск» - “Янголи” з ліхтариками та пісня Ірини Дорош “Відповідь”.
Вже згодом на алеї пам’яті було висаджено клен в пам’ять про Павла Черниша та калину в пам’ять про випускницю Олену Бруєву.
«Ця пам’ять проростає — крізь роки, крізь покоління, крізь тишу. Ми висаджуємо клен та калину, що восени палають кольором, ніби нагадують: навіть у прощанні є краса, навіть у втраті — є світло пам’яті. Ці дерева стануть частиною Алеї Памʼяті. І щоранку, проходячи повз них, ми згадуватимемо людей, чий «вечір» так і не настав… Але їх день — був гідним, мужнім і світлим. Хай ростуть. Хай тримають пам’ять довше, ніж наші слова. Ми закликаємо всіх зберігати й передавати цю пам’ять. Бо поки ми пам’ятаємо — герої не вмирають!» ,- сказали ведучі заходу.
Олег Булашев
Фото автора
Джерело: kg.ua
