"Він був душею компанії, дружелюбний, веселий": у Кременчуці провели в останню путь Захисника Ігоря Гоміна

20 травня 2025 р. 01:51

20 травня 2025 р. 01:51

Вічна пам'ять!

Сьогодні Кременчук прощався з героєм, який віддав своє життя за Україну. Старший матрос Ігор Гомін загинув 30 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області. Йому було лише 21 рік.

Попрощатися з Ігорем прийшли рідні, друзі, однокласники, викладачі, одногрупники, побратими по службі та небайдужі мешканці міста. Людей було багато — і всі з болем у серці та сльозами в очах.

Ігор Сергійович Гомін народився 2003 року в Кременчуці, де і прожив усе своє життя. Навчався у Кременчуцькому ліцеї №17, а згодом — у Кременчуцькому медичному фаховому коледжі імені Литвиненка. В юності був життєрадісним, активним, веселим.

"Старший матрос Гомін Ігор Сергійович 2003 року народження. Народився і проживав у місті Кременчук, навчався у Кременчуцькому ліцеї №17 та у Кременчуцькому медичному фаховому коледжі імені Литвиненко. У військовій частині займав посаду оператор-вогнеметник. Загинув 30 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області", – повідомив військовослужбовець із позивним "Лиман".

У Ігоря залишилися мама, вітчим та інші рідні, які з болем у серці прощаються з найдорожчою людиною. Та не лише вони сьогодні оплакують його втрату — світла пам’ять про Ігоря живе в серцях усіх, хто його знав.

Про нього з великою теплотою згадують друзі. Денис, товариш дитинства, поділився щирими спогадами:

"Ми ще з самого раннього дитинства, коли ще маленькі були разом бігали усією компанією. Він був душею компанією, дружелюбний, веселий завжди, міг допомогти у складних ситуаціях. З ним можна було поговорити про все. Він був веселою людиною, який міг завжди підтримати. Слів немає, ком у горлі".

Не менш щемливо згадує Ігоря і Данило — друг з медичного коледжу, де хлопець навчався перед тим, як стати на захист країни:

"Ми знайомі з самого дитинства. Завжди грали у нього в "Монополію" вдома. Оце я запам'ятав на все життя. Він завжди був такий веселою людиною - душею компанії. Він завжди збирав усіх, коли ми сварилися. Завжди усіх мирив".

Данило розповідає, що хоч Ігор і був на курс старше, завжди підтримував його, допомагав, не зважаючи на зайнятість чи власні турботи. Зв'язок між ними не перервався навіть після того, як Ігор вирушив на фронт.

"Коли він пішов на службу ми спілкувалися майже щодня. Розповідав про свої виїзди, які у нього завдання. ніколи нічого не просив, не вимагав жодної допомоги. Говорив завжди "сам-сам...", - згадує Данило.

Смерть Ігоря — це не лише особиста трагедія для родини та близьких, а й глибока рана для всього суспільства. Він був Людиною з великої літери — чесним, справжнім, добрим, відданим, сильним духом.

Його ім’я назавжди залишиться в нашій пам’яті. Відспівали захисника у Свято-Миколаївському соборі. А вічний спокій він знайде на Свіштовському кладовищі — у меморіальній алеї Героїв, серед тих, хто, як і він, віддав життя за мир і свободу України.

Слава Герою!

Валерія Макряшина

Фото Ігоря Борисевича

Полтавські