Борець за Україну, якого й донині боїться росія

25 травня 2025 р. 12:24

25 травня 2025 р. 12:24

У Полтаві заговорили про встановлення пам’ятника головному отаману військ УНР і очільнику Директорії Симону Петлюрі. За рік, у 2026-му, виповниться сто років з дня вбивства очільника Директорії. До цього часу в місті, де народився Петлюра, хочуть зламати нав’язане «совковою» пропагандою хибне уявлення про видатного земляка.

Рух «Простір свободи» започаткував у Полтаві громадську ініціативу «Місто Петлюри», яка покликана повернути діячу місце в просторі та пам’яті нащадків. За рік у обласному центрі мають відкрити пам’ятник Петлюрі. Місце — знакове, поблизу перетину вулиці Соборності та вулиці, названої на честь Симона Петлюри, перед будівлею Обласного центру естетичного виховання учнівської молоді.

Переможця архітектурного конкурсу на спорудження пам’ятника Симону Петлюрі визначили ще у 2021 році. На всеукраїнський архітектурний конкурс на спорудження пам’ятника тоді надійшло 11 проєктів. Серед них журі обрало три конкурсні пропозиції, які посіли призові місця. Переможцем став проєкт скульптора Анатолія Куща, архітектора Сергія Швець-Машкари та співавтора архітектора Михайла Швець-Машкари. Проєкт передбачає створення скульптури та реконструкцію площі, де вона буде розміщена.

Абсолютно непоказний, звичайний дядько, який багато курив — так про Петлюру говорять історики. Саме з цигаркою його зафіксували на рідкісній відеохроніці, що збереглася до наших часів. Проте цей чоловік керував українською державою у найскладніший період її існування. Йому у 1919 році вдалося об’єднати Україну проти єдиного ворога — росії. А ще Петлюру по праву вважають творцем української армії, бо для нього сильна армія прирівнювалася до потужної держави. Тож своє військо він намагався якнайшвидше українізувати. До слова, нарукавні знаки армії часів Петлюри стали прототипом сучасного шеврона ЗСУ. Варто нагадати, що петлюрівській армії довелося воювати з більшовиками та «денікінцями», тобто з — росіянами червоної та білої армій.

Насправді ж Петлюра не військовий, він — публіцист і театральний критик. Коли жив у Москві, видавав український журнал. Під час Першої світової, як би нині сказали, на волонтерських засадах займався військовим постачанням та носив форму, подібну до військової. Згодом організував сучасною мовою добробат і особисто боронив Київ.

Коли Україна програла визвольні змагання, Петлюра в останній момент емігрував до Європи і очолив там уряд УНР у вигнанні. «Я невпевнений, що інший політик міг би врятувати Україну у той час. Він був останнім, який залишився на цьому капітанському містку корабля, який називався Україна», — зауважує історик Андрій Руккас.

Полтавець з козацького роду

Ми ж хотіли розповісти не про боротьбу Симона Петлюри, а про його життя. І трохи — про легенди, якими овіяна непересічна постать земляка. Ось одна з них: подейкують, що справжнє ім’я Петлюри — Семен. Мовляв, у молоді роки він захопився революціонером Сімоном Боліваром, тож не лише перейняв його революційний дух, а й запозичив ім`я, трішки змінивши на український манір. Проте у багатьох дослідженнях йдеться, що Симоном він був від народження.

Симон Петлюра народився в родині полтавських міщан козацького походження. Батько Василь був нащадком давнього козацького роду та мав власний дрібний візницький промисел. Мати Ольга Олексіївна походила із давнього козацького роду Марченків.

Симон Петлюра був третьою дитиною в сім’ї. Його старший брат Федір був членом Революційної української партії, загинув за загадкових обставин у 1907 році. Молодший брат Олександр в роки служби в царській армії був капітаном, а згодом став полковником Армії УНР. Після Другої світової війни емігрував до Канади.

Доля сестер Петлюри склалася трагічно. Старша сестра Єфросинія була монашкою, за однією з версій загинула під час знищення чекістами монастиря. За невідомих обставин померла сестра Тетяна. У 1937 році чекісти заарештували сестер Марину і Феодосію за «поширення петлюрівства», а згодом розстріляли. Племінник Петлюри Степан Скрипник (Мстислав) став Патріархом Київським і всієї України.

Одна любов на все життя

Цікавий факт: Симон Петлюра, який регулярно писав про мистецтво, українську освіту, історію, літературу, культуру і не тільки, не залишив жодних спогадів чи записок про себе, тож його особисте життя досі залишається таємницею. Втім, дещо про його родину все ж відомо — після переїзду до Москви у 1909 році він познайомився з полтавкою Ольгою Більською на вечірці українського земляцтва. Пара з 1910 року жила в цивільному шлюбі. Тоді Петлюра працював бухгалтером у транспортному товаристві «Росія» та видавав на кошти української громади журнал «Украинская жизнь».

Історик Ігор Коляда пише, що Ольга Більська стала для Симона Петлюри коханою жінкою на все життя. Симон Петлюра був досить скромним та не розповідав про свої романи, через це його називають однолюбом. Ольга та політична діяльність для нього були сенсом життя.

За однією з версій, коли Ольга завагітніла навесні 1911 року, батьки наполягли, щоб пологи відбулися в Україні, а не на московській землі. Тому з наближенням дати пологів жінка переїхала до Києва, де народила дівчинку, якій дали ім’я Леся. У 1915 році подружжя офіційно зареєструвало шлюб. Надалі дружина й донька супроводжуватимуть його в еміграції та залишатимуться поруч аж до смерті.

Людина, завдяки якій «Щедрик» знають у всьому світі

Саме завдяки Симону Петлюрі український «Щедрик» став відомим на весь світ. Так, після візиту на концерт у 1919 році він доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор й відправити його у світове турне для популяризації української культури. Українська республіканська капела була наймасштабнішим культурним проєктом полтавця та голови директорії УНР Симона Петлюри. Аби українців визнали окремою нацією й допомогли в боротьбі проти Росії, він вдався до культурної дипломатії й відрядив до Парижа Українську республіканську капелу.

Після прем`єри «Щедрика» у Брюсселі у січні 1920 року бельгійська газета «Ons Vaderland» писала таке:

«Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, може не лише воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна — країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень».

Загалом капела виступила у 45 містах європейських країн. За два з половиною роки гастролей мала понад 200 виступів у найпрестижніших концертних залах. Хітом гастролей став «Щедрик» Миколи Леонтовича.

«Якби в українській державі справи йшли так, як спів у цьому хорі, це була б перша держава у світі!», — писали німецькі критики.

Небезпечний навіть в еміграції

Після еміграції Петлюра активно спілкувався з керівниками Румунії, Польщі, Франції та Великої Британії, щоб продовжити боротьбу проти більшовиків. У зведеннях за 1924-1927 роки чекісти повідомляли, що ці країни підтримують УНР та можуть допомогти з відновленням боротьби. Схожі настрої були серед українського населення.

Шанси на повернення до боротьби з’явилися після державного перевороту в Польщі, коли до влади прийшов Юзеф Пілсудський. Більшовики бачили у цьому загрозу, оскільки нова війна могла стати реальністю.

Саме тому 25 травня 1926 року Симона Петлюру показово вбивають у центрі Парижа. Нібито за єврейські погроми. Убивця Самуїл Шварцбард із місця злочину навіть не намагається втекти. Історик Андрій Руккас каже, що все так і планувалося.

«Справу повернули так, що це був процес не над вбивцею Петлюри, а над самим Петлюрою, над жертвою. І фактично Петлюру затаврували, як очільника оцієї погромницької хвилі, поклали велике тавро антисеміта на Петлюру і на весь український рух. Ми можемо говорити таким чином, що судовий процес відбувався над самою ідеєю Української народної республіки», — каже історик.

Експерти зауважують, що кліше Петлюра-погромник — це суто плід радянської пропаганди. Він був живим носієм ідеї відродження державності. Тому Петлюру мало було просто вбити, його потрібно було дискредитувати в очах усього світу. Пропаганда була такою сильною, що міфи і нині, через століття подекуди живі. Антисеміт та погромник — так міцно засіло у головах, що вулиця Петлюри у Києві з’явилася лише 15 років тому. Навколо встановлення пам’ятників у Полтаві, де він народився, політичні спекуляції розтягнулися на роки. А насправді Петлюра чи не єдиний тоді політик, який не втрачав надії повернути Україні самостійність.

Місто Петлюри

На сьогодні у Полтаві збереглося не так вже й багато місць, із якими було пов’язане життя Петлюри. На жаль, не зберігся будинок родини Петлюр.

Він стояв на вулиці Завгородній (нині Володимира Кісельова) ближче до перетину з Костянтинівською (зараз Петлюри). Це був простий будинок на три кімнати, де мешкала вся велика родина — батько, мати й дев’ятеро дітей. Симон Петлюра жив тут від народження (1879 року) до 1902, коли був змушений тікати на Кубань від загрози арешту.

Останніми членами родини, які мешкали в цьому будинку, були молодші сестри Симона — Марина та Феодосія Петлюри. Існує фото будинку з табличкою власника, на якій значиться: «Петлюра Ф.В.». У 1937 році сестер розстріляли більшовики за нібито контрреволюційну діяльність, а насправді — за брата. У 1960-х роках будинок був знесений, бо на вулиці будували п’ятиповерхівки. Тому зараз на одній із них (вул. Петлюри, 7/22) є меморіальна дошка про те, що тут раніше був дім, де народився Симон Петлюра.

Цікаво, що обійстя нищилося поступово: господарські прибудови проіснували аж до 2007 року, коли почали зводити багатоповерхівку по вул. Петлюри, 5. Активісти-краєзнавці протестували, однак зберегти залишки дворища Петлюр не вдалося.

Партійна свідомість Петлюри пов’язана з будинком, де мешкали Олександр і Софія Русови (Воскресенський узвіз, 3). Обоє інтелігентні й небайдужі до українських справ, вони влаштували в себе відкритий дім, приймаючи патріотично налаштовану молодь.

У цьому будинку в 1900 році під час шевченківських свят Микола Міхновський виголосив свою промову «Самостійна Україна». Симон Петлюра також був присутній там. Саме з цього часу починається відлік його політичної діяльності: він стає членом Революційної Української партії.

«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державності стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами», — переконливо писав Симон Петлюра у листі до Юрія Гуменюка у 1926 році. За цю любов до України, за віру у її незалежність і прагнення до самостійності Петлюру таврували зрадником в очах його нащадків. Власне, як і Мазепу та Бандеру, перетворивши прізвища ледь не на лайку. І тому зараз так важливо повернути із пропагандистського забуття ім’я видатного земляка у рідне місто, а його постать — на одну із центральних площ Полтави. Щоб вона назавжди позбулася гидкого тавра «міста слави російського оружія» і стала Містом Петлюри.

Олександр СТЕПАНЕНКО , Решетилівщина.UA

Полтавські