День, коли школа дихає в унісон: останній дзвоник пролунав для випускників ліцею №10 «Лінгвіст»

30 травня 2025 р. 12:05

30 травня 2025 р. 12:05

Є звуки, що залишаються з нами назавжди. Один із них — шкільний дзвоник, коли він звучить востаннє. У ліцеї №30 «Лінгвіст» цей дзвін 30 травня був сповнений усього: вдячності, прощання, віри і любові.

Сьогодні, у Кременчуцькому ліцеї "Лінгвіст" день 30 травня став справжньою подією — яскравою, урочистою, емоційною. На шкільній галявині зібралися всі: учні, вчителі, батьки, запрошені гості, аби разом відсвяткувати завершення навчального року та провести випускників у доросле життя. Останній дзвоник — це завжди щось більше, ніж формальність. Це символ змін, це музика на межі дитинства та юності, це слова, що залишаються в серці назавжди.

Фанфари сповістили про початок свята. З першої миті було зрозуміло — цей день залишиться в пам’яті надовго.

Ведуча привітала всіх присутніх із завершенням навчального року, але особливі слова були адресовані тим, хто сьогодні чує шкільний дзвінок востаннє.

Під урочисту музику, з посмішками й легким хвилюванням, на сцену один за одним виходили випускники: 11-БМ клас – цілеспрямовані, комунікабельні, артистичні, під керівництвом досвідченої наставниці, вчителя математики Данильченко Олександри Іванівни, 11-Ф1 клас – креативні, відповідальні, оригінальні, під чуйною опікою вчителя англійської мови Дібрової Олени Владиславівни та 11-Ф2 клас – веселі, життєрадісні та розумні, зі своїм наставником Медведєвою Вікторією Валентинівною.

Після цього пролунав Державний Гімн України. Його не просто співали — ним дихали. Це не була формальність, не просто відкриття урочистої частини. Це була мить глибокої єдності, коли всі — від наймолодших до найстарших — стояли разом, із піднятими головами та блиском в очах.

Свято продовжилось глибокими словами про війну. Ведуча нагадала, що саме завдяки Збройним Силам України сьогодні діти мають змогу здобувати освіту. А далі — хвилина мовчання за тими, хто віддав життя за наше майбутнє. Хвилина, що розбиває серце і збирає його знову — сильнішим.

Після цього слово взяла директорка ліцею. Її виступ був щирим і проникливим: вона дякувала всім учням, педагогам, батькам, усій шкільній родині за рік, сповнений викликів, праці, але й великої сили. Особливі слова вона адресувала випускникам — тим, хто не просто здобував знання, а активно долучався до громадської діяльності, захищав честь школи на олімпіадах, конкурсах, наукових змаганнях.

Не менш зворушливим моментом стало вручення подяки учню 9 класу Івану Лихману — за активну допомогу 107-й Кременчуцькій бригаді. Подяку вручив особисто депутат міської ради, військовослужбовець Григорій Угніч. Це було нагадуванням про те, що справжня громадянська позиція не має віку.

І саме біля входу в ліцей, у цей символічний день, стояла скринька для збору коштів на ЗСУ. Невелика на вигляд, вона приймала у себе монети, купюри й щиру любов. Внески робили дорослі й діти — ті, хто не міг мовчати, бо відчував серцем.

А далі настала мить, у якій поєднались минуле, теперішнє й майбутнє. Традиція закладення “Зірки мрій” та капсули з побажаннями. Це не просто ритуал, а духовний оберіг ліцею, де кожен випуск залишає частинку свого серця, надії та віри. Цьогоріч цю почесну місію виконали представники випускного класу: Софія Редченко, Катерина Волторнист, Поліна Рибочко та Тимур Німеня.

Вони підняли зірку над символічним майданчиком, заклали капсулу — і ще одна глава додалася до Алеї мрій, яка росте й сяє вже понад десятиліття. Як зазначила директорка ліцею, першу зірку закладено випускниками 2010 року — саме тоді з'явилась ідея створити живу хроніку пам’яті, що залишатиме у ґрунті школи голос кожного випуску.

Свої слова подяки висловили й самі випускники. На сцену вийшли переможці олімпіад, конкурсів, наукових проєктів.

Особливої теплоти сьогоднішньому святу додала душевна та щемлива пісня у виконанні вчителя музики ліцею Олени Зеленської, голос якої лився немов річка, зачаровуючи присутніх та наповнюючи серця щемом і вдячністю.

Кульмінацією став танець — останній шкільний вальс, який випускники виконали з гідністю і ніжністю ( відео дивіться згодом у цій же новині ).

Після цього випускники заспівали зворушливу пісню і в цей самий момент усе навколо спинилося — тільки музика та безмежна любов до своєї школи.

Фінальна сцена — останній дзвоник, який дали класні керівники. Прозвучав він не гучно, а символічно. Як крапка. Як кома перед новим розділом. Як музика, яка ще довго звучатиме в пам’яті випускників 2025 року.

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські