«Чекала півтора року, куди тільки не зверталася»: Кременчук вшанував Героя, який загинув під Авдіївкою, а додому повернувся лише після ДНК-експертизи

07 липня 2025 р. 13:41

07 липня 2025 р. 13:41

Історія життя і загибелі вагонобудівника з Кременчука.

Сьогодні у Кременчуці прощалися із загиблим вагонобудівником Анатолієм Звірком, який на початку 2024 року загинув у бою за Авдіївку. Після одного з минулорічних обмінів тілами загиблих у російсько-українській війні воїнів він "на щиті" повернувся у рідне місто.

Чимало кременчужан прийшло сьогодні до Міського палацу культури попрощатися із загиблим Захисником. Рідні, друзі, колеги, колеги матері, сусіди... Люди стоячи на колінах зустрічали і проводжали труну з тілом Героя.

"Звірко Анатолій Миколайович, 1995 року народження. Народився та проживав у місті Кременчук, навчався у Кременчуцькій гімназії №6, закінчив фаховий коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського за спеціальністю інженер-технолог. Працював на Крюківському вагонобудівному заводі. Призваний на військову службу під час мобілізації 18 липня 2023 року. Займав посаду сержанта з матеріального забезпечення механізованої роти. Загинув 18 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Авдіївка, Покровського району, Донецької області", — повідомив військовослужбовець із позивним "Лиман".

За повідомленням Крюківського вагонобудівного заводу, Анатолій Звірко працював у групі ливарного виробництва та дробоочищення бюро ковальського, пружинного, термічного виробництва та гальванопокриттів. Займався питаннями вдосконалення й упровадження в ливарному виробництві підприємства технологій виготовлення литих деталей для вантажного та пасажирського вагонобудування. Проводив дослідні роботи щодо використання і запровадження інноваційних матеріалів та оснащення.

"Анатолій любив свою роботу, мав чимало ідей, був перспективним працівником. Але, на жаль, його плани зруйнувала розв’язана росією війна. 17 липня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України й у складі 110-ї окремої механізованої бригади став на захист Батьківщини. Воював на одному з найгарячіших відтинків фронту – Авдіївському напрямку. Спочатку — гранатометником, потім — сержантом з матеріального забезпечення третьої механізованої роти", — повідомили в КВБЗ.

Попрощатися з Анатолієм Звірком прийшов його побратим Олександр. Кременчужан мобілізували разом, разом проходили навчання і були направлені на найгарячіший напрямок.

"Нас із Анатолієм призвали 17 липня по кременчуцькому військкомату. Потім пройшли курс військової підготовки у Пирятині — півтора місяця, потім навчання в Білій Церкві, потім у Чернігові, а звідти вже нас направили в Донецьку область, у місто Авдіївка. Там пробули десь до 17 жовтня. Я отримав перше поранення 25 жовтня 2023 року, а Толя отримав смертельне поранення — загинув 8 січня 2024 року. Ще можу сказати: це була дуже доброзичлива людина, на яку можна було покластися. Віддавав себе цілковито, куди б його не послали. Добра, дуже чуйна людина. Ця війна забирає найкращих", — розповів Олександр.

Депутат Полтавської обласної ради Олександр Алексюк живе з родиною Анатолія Звірка в одному під’їзді.

"Його дитинство проходило у нас на очах. Важко повірити, що йому назавжди буде менше 30 років. Він зовсім не був схожий на сучасну молодь. Такий інтелігентний, спокійний. Втрата кожної людини — це горе. А втрачати таких, 30-річних — це трагедія", — говорить Олександр Алексюк.

Як повідомили на Крюківському вагонобудівному заводі, після одного із запеклих боїв із ворогом, коли росіяни через каналізаційні колектори прорвалися до центру міста Авдіївка, яке мужньо боронили українські захисники, Анатолій перестав виходити на зв’язок. Від того дня — 18 січня — рідні втратили спокій, але не припиняли вірити, що він поранений, полонений, але живий. Місяці тиші, надій і сподівань закінчилися її викликом на процедуру ДНК-ідентифікації загиблих воїнів, яка підтвердила особу Анатолія.

Про те, які кола пекла довелось пройти матері загиблого Захисника, розповіли її колеги з Професійно-технічного училища № 26.

"Золота дитина для неї — єдина. Чекала півтора року, чекали ми всі. Підтримували її як могли, дуже сподівалися. Де тільки вона його не шукала, куди тільки не зверталася. Дуже позитивна родина" , — розповіла Олена.

Кременчужанки пригадують навіть той момент, коли мати Анатолія Звірка отримала від нього останній смайлик. Дуже здивувалась, що того дня повідомлення надійшло дуже рано. Відправила йому посилку, але Анатолій її вже не забрав...

26 квітня 2025 року йому мало б виповнитися 30 років. Але не судилося. У пам’яті всіх, хто його знав, із ким працював і воював, хто його любив і поважав, він назавжди залишиться відчайдушним, сміливим, розумним, добрим і привітним 28-річним хлопцем, який мав чимало планів і мрій.

Поховають його поруч із загиблими героями-захисниками з Кременчука на меморіалі загиблих Захисників і Захисниць на Свіштовському кладовищі.

Олена Ліпошко

Фото Ігоря Борисевича

Полтавські