Захисник з Полтавщини пережив 10 операцій після поранення на фронті: історія Володимира Зінченка

15 липня 2025 р. 13:56

15 липня 2025 р. 13:56

Воїн Володимир Зінченко родом з Лубенського району. Має освіту вчителя трудового навчання, креслення та інформатики.

Коли почалася повномасштабна війна, захисник працював за кордоном. Понад три роки був керівником будівництва в польській фірмі. Історію Володимира Зінченка розповіли у Полтавському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 14 липня.

Володимир Зінченко та його бойовий досвід

У січні 2022 року Володимир Зінченко вчергове поїхав до Польщі, а в березні повернувся назад до України, де залишалася уся його родина: дружина, донька, батьки. Практично одразу, не сказавши нічого рідним, пішов до ТЦК та СП і пройшов ВЛК. Чекав виклику майже два місяці, а 6 червня вже поїхав до 199 навчального центру ДШВ, де того ж дня прийняв присягу.

«Куди я їду, дізнався вже по дорозі. Мій двоюрідний брат з 2019-го проходить службу за контрактом в десантно-штурмових військах», – розповідає військовий.

Пройшов 30 днів БЗВП. На двотижневій фаховій підготовці навчився працювати з гарматою, отримав ВОС артилериста десантно-штурмової бригади. Далі воїна зарахували до бойової частини – 46-ї окремої аеромобільної бригади та пройшов два тижні бойового злагодження.

«Нас розподіляли по відділеннях, розрахунках. Визначали, хто буде командиром гармати, хто – навідником чи номерами обслуги тощо. Мене призначили командиром відділення наведення. Моєю задачею було орієнтувати гармату в напрямку стрільби», – розповідає сержант.

Підрозділ отримав нову техніку – повнопривідні військові автомобілі HMMWV («Хамві») та гармати L119 калібру 105 мм, що належать до десантно-штурмової артилерії. Цей вид техніки призначений для десантування парашутним способом.

Наприкінці липня підрозділ виїхав на виконання бойового завдання до Миколаївщини. Тоді почався Херсонський контрнаступ, в якому 46 ОАеМБр брала активну участь. Володимир Зінченко брав участь у боях за Малу Олександрівку, яку визволили на початку жовтня, Дудчани та інші населені пункти, просуваючись у бік Херсона.

За словами Володимира Зінченка, його відділення працювало по ворогу з доволі великої, як для піхотинця, відстані – з 5 км. Працювали прицільно та швидко змінювали позицію, щоб ворог не встиг виявити та нанести ураження. Військовий каже, що перший шалений приплив адреналіну отримав під час першого великого обстрілу.

Під час виконання бойового завдання підрозділ потрапив під ворожу контрбатарейну боротьбу. Ситуація розгорталася на території старої зруйнованої ферми у звільненому селі на Миколаївщині, де гармати були відчеплені від тягачів. Бійці діяли відповідно до відпрацьованих на навчаннях інструкцій, намагаючись не втратити зосередженості. Перший обстріл приніс перші поранення та гостре усвідомлення крихкості життя.

«Контрнаступ на Херсонщині, коли ми звільняли села – це відчуття ейфорії. Люди ставилися до нас як до захисників. Почувалися, наче якісь герої з «Марвела». Нас усі намагалися чимось пригостити, діти несли якісь солодощі. Ми ж щедро ділилися з місцевими хлібом та харчами. Словами не писати, як люди раділи нам. Розповідали, як дівчата молоді сиділи місяцями по погребах, світу білого не бачили – ховалися від окупантів», – каже Володимир Зінченко.

Військовий розповідає історію, яка трапилася в місці розташування підрозділу між звільненими селами Велика та Мала Олександрівка. З лісосмуги вийшли 11 російських солдатів та здалися в полон першим, кого зустріли – цивільним працівникам служби ремонту електромереж, які відновлювали лінії електропостачання. А вже один з ремонтників приїхав до підрозділу Зінченка та попросив забрати росіян. Його підлеглі вивезли полонених та передали контррозвідці.

Згадуючи службу в десантно-штурмовій бригаді, сержант каже, що було багато різних ситуацій. Але загалом позитиву у війні годі шукати – це важка робота, хоч і життєво важлива. Та саме на війні знайшов найкращого друга.

«На жаль, його вже не має в цьому світі – Вова Приймак загинув на Донецькому напрямку в грудні 2024-го. Я знав його лише два роки, але це найближчий друг, буквально побратим мій. У червні в нього народилася друга дитина, син. Зараз наша родина підтримує його дружину. Коли його не стало, я вже був в районному ТЦК в Лубнах – перевівся влітку торік після тяжких поранень», – розповідає захисник.

Після бойової роботи на південному напрямку бригаду Володимира Зінченка перевели для виконання завдань на Донеччину. Спочатку був Соледар, у березні 2023-го прикривали «дорогу життя» на Бахмут з боку Часового Яру. Потім був Запорізький напрямок – бої в районі Роботиного та Вербового.

Про поранення та службу в ТЦК

Після повернення з відпустки Володимир Зінченко готувався до бойового виходу. Його завданням було визначити напрямок роботи гармати, розмітити капоніри та підготувати місця для розташування особового складу. Підрозділ працював на відбитій у ворога посадці, де активно діяли ворожі FPV-дрони.

Під час виконання цих робіт він підірвався на протипіхотній міні та отримав тяжкі мінно-вибухові поранення обох ніг і спини. Це сталося 30 серпня 2023 року – у день, коли його донька йшла до школи на перший дзвоник.

Сержант згадує інструктора з тактичної медицини, з яким провели на навчальному полігоні довгі години тренувань. Та підготовка дуже знадобилася в критичний момент. Не панікував – чітко знав, що має робити. Перший турнікет, який наклав собі, не витримав і порвався. Тоді взяв другий – і зміг зупинити кровотечу. Це врятувало йому життя.

Коли воїн був на евакуації, зателефонував дружині та вмовив не їхати до нього в госпіталь, бо вона була потрібна вдома доньці. Лікувався в госпіталях і лікарнях в різних регіонах України 9 місяців. Пережив понад 10 великих операцій. Коли повернувся в рідну частину, постало питання про переведення. Адже після таких поранень військово-лікарська комісія визначила, що не придатний до військової служби в ДШВ.

«Я тоді ще на той момент, бувши бійцем десантно-штурмової бригади, ходив на милицях. І інші підрозділи, в які хотів взяти відношення, мені відмовляли», – каже воїн.

Влітку 2024 року сержант Володимир Зінченко перевівся до Лубенського районного ТЦК та СП. Нині він – головний сержант, командир відділення у взводі охорони.

Серед його численних обов'язків – також і участь у заходах мобілізації. Як старший мобільного блокпоста, разом із патрульною поліцією перевіряє документи, виявляє осіб, які порушують правила військового обліку.

Попри психологічне навантаження й складність роботи з людьми, військовослужбовець твердо переконаний: якщо не діяти зараз, то завтра буде пізно. Він закликає громадян не чекати, коли війна постукає у двері, а долучатися до захисту країни вже сьогодні.

Полтавські