Конфекти, кава з Варшави, шоколад із Швейцарії: де у Кременчуці пропонують перенестися на понад 100 років в минуле

13 серпня 2025 р. 14:55

13 серпня 2025 р. 14:55

Виставка, яка повертає Кременчук у часи кав’ярень та богеми.

Сьогодні у Кременчуцькому краєзнавчому музеї відкрилась нова виставка «Кременчуцькі солодкі забаганки», яка є вже четверта, з циклу «Куточок минувщини». Всі виставки  присвячені  50-річчю відкриття експозиції в Кременчуцькому краєзнавчому музеї. Власне ювілей у вересні цього року.

Завідувачка директора Кременчуцького краєзнавчого музею з наукової роботи Ірина Соколова, відкриваючи виставку, нагадала, на початку XX століття. Кременчук був за статусом провінційне, але досить розвинуте в економічно-промисловому, торговому і соціально-культурному плані місто.

«У Кременчуці станом на 1913 рік є два театри – зимовий та мініатюр, а також Народна аудиторія, де, окрім театральних вистав, проходили художні виставки і концерти. Театральні вистави та святкові вечори проводили при громадському, комерційному та військовому зібраннях; влітку відкривався літній театр в Міському саду; працювали цирк і вар’єте. Але найпопулярнішим був кінематограф,  представлений у місті чотирма кінотеатрами.

Для приїжджих станом на 1913 рік були гостинно відчинені двері 23 готелів, у більшості яких були власні невеликі ресторанчики, буфети, кондитерські, де подавали не лише традиційні солодощі (солодкі сирники, гарбузяники, маківники, налисники, вареники з вишнями, перекладанці, пироги і пиріжки з яблуками, з гарбузом, медові коржики), але й ті, що не так давно зайняли перші місця на ринку послуг – чорний і зелений, переважно китайський, чай,  каву, гарячий шоколад, какао та шоколадні конфекти (від латинського слова confectus – виготовлений)» , - розповіла Ірина Соколова.

Вона нагадала, що «конфекти» тривалий час пропонувалися в аптеках для лікування деяких захворювань.

«Піонером виробництва шоколадних конфектів у 1857 році став Джон Нойхауз — аптекар із Брюсселя. Взагалі-то він хотів виготовити лікарський засіб від кашлю – але в результаті отримав щось схоже на сучасну шоколадну цукерку, а його дружина вигадала для цього засобу золотисту обгортку, що принесло негаданий успіх. Новинкою у сфері послуг Кременчука були нещодавно відкриті кав’ярні за європейськими зразками, де не лише подавали дорогі солодкі забаганки заможним містянам і представникам місцевої богеми.Тут також проводили короткі, часто неофіційні зустрічі фінансисти та різноманітні ділки; тут можна було ознайомитися з останніми новинами світу з газет і журналів, які щодня пропонувалися прямо в приміщені кав’ярні», - із її розповіді.

До речі, перша кав’ярня в Кременчуці з’явилася ще наприкінці ХІХ століття.

«У Пам’ятній книжці Кременчука за 1896 рік можна побачити рекламу страхової агенції М. Деттлінг, яка володіла кав’ярнею «Віденська».  Розташовувалася кав’ярня в ошатному районі міста, поблизу берега Дніпра, на вулиці Набережній (сьогодні одна з алей Придніпровського парку) у приватному будинку кременчуцького пивоварного магната Якова Ямпольського. У 1912 році на розі вулиць Катерининської і Херсонської (Соборна і Лейтенанта Покладова) відкрилася єврейська кав’ярня, вхід до якої був з вулиці Біржової (після Другої світової війни вулиця забудована).

У 1913 році з’являється ще одна кав’ярня і кондитерська –  купця Силаєва на вулиці Преображенській (Миколи Залудяка) навпроти Спаської церкви. На початку ХХ ст. в Кременчуці в одному з будинків, що належали Спасо-Преображенській церкві, на розі вулиць Катерининської і Преображенської (нині Соборна і Миколи Залудяка), на місці сучасного приміщення Таскомбанку, відкривається кав’ярня і кондитерська «Варшавська» поляка Каміля Трояновського. Кав’ярня «Варшавська» була найуспішнішою в плані бізнесу та свого часу найпопулярнішою завдяки своєму розташуванню», - зазначила екскурсоводка.

А що ж по ціні? Чашечка кави коштувала 20 копійок, а чаю — 5 коп. У той час обід у цілком пристойному закладі обходився у 30 коп., а в недорогій харчівні  можна було поїсти й за 10 коп. Сама ж експозиція розкриває дух тих часів на прикладі кондитерської «Варшавська».

«За чутками і розповідями, кав’ярня була поза конкуренцією, бо каву привозили із самої Варшави, звідки родом був Трояновський; там жила його родина, яка вже давно займалася у Польщі кавовим бізнесом. У кав’ярні, яка була одночасно й кондитерською, до кави і чаю завжди подавали свіженькі тістечка, булочки, коржики, пряники та багато різних інших виробів, а також конфекти, карамелі, монпансьє, зефір, мармелад та пастилу з міських кондитерських та конфетних фабрик.

На той час у Кременчуці працювали фабрики, що виробляли достатньо широкий асортимент кондитерських виробів та конфектів. Серед них відомі фабрики Петра Поддєрєгіна, Карла Прохніцького, Боруха Туровського, Германа Ліпавського, братів Пейсахових, Гурарія і Зільберберга (кондитерське виробництво), Бєркі Свєта, у Крюкові – фабрики Янкеля Абрамовича, Бєркі Лапідуса.Крім місцевої продукції в кав’ярні Трояновського завжди в меню були присутні варшавський шоколад та шоколадні цукерки фірми Е. Веделя, яка і сьогодні відома в багатьох країнах, а також, про що нам розповідає реклама в газеті «Придніпровський голос» ( копія газети з рекламою ), дорогий швейцарський шоколад «Сюшер» з додаванням альпійського молока, відомий своїм витонченим смаком.

Всі в місті знали, що на великі католицькі свята в кав’ярні «Варшавська» будуть традиційні польські смаколики: на Великдень – бабка великодня (babka wielkanocna), мазурки, сирник, а на Різдво – різдвяний пиріг (makowiec)  та булочки з трояндовим конфітюром, які й сьогодні дуже популярні в Польщі», - розповіла Ірина Соколова.

А головне відвідувачі можуть поринути в атмосферу того часу. В затишному куточку кав’ярні ми бачимо столик, накритий для відвідувачів. Один сектор – для поціновувача кави, інший – чаю, ще один – для шоколадоманів….

«Кава з’являється в нашій країні у ХVII ст.  На той час її вживали як ліки від головного болю, здуття живота та нежиті…Споживання чаю в Україні не було поширеним серед бідніших верств населення: в українських сім’ях  традиційно готували різні узвари, плодові та трав’яні настої.  Окрім китайського, у нас уже розрізняли індійський та цейлонський сорти чаю. В кав’ярнях чай подавався в порцелянових чашках – на європейський зразок, а в інших закладах частіше пили із склянок з підсклянниками. Походження такого пристрою для кип’ятіння води,  як самовар, має свою давню історію.

Найбільш поширеною є версія про те, що він походить з Китаю. І сьогодні в цій країні існує такий нагрівач під назвою «Хо-Го»,в якому не лише підігрівається вода, а й одночасно готуються інші страви. Історія його створення налічує не менше тисячі років.Принцип дії цього нагрівача і навіть зовнішній вигляд практично не змінився: і сьогодні він схожий на самовар, або, швидше, самовар схожий на «Хо-Го». Є припущення, що до нашої країни цей прилад потрапив слідом за чаєм або разом з ним. Саме тут він поступово набув звичного для нас вигляду. До речі, і в ряді деякихкраїн Близького Сходу, таких, наприклад, як Іран, Азербайджан, Туреччина, він і сьогодні має саме такий вигляд і призначення, як і наш самовар», - продовжила розповідь І. Соколова.

З початком Першої світової війни почали руйнуватися логістичні зв’язки. Кава і шоколад, які належали до категорії так званих колоніальних товарів, стали зникати з прилавків магазинів і з меню кав’ярень, кондитерських та ресторанів; контрабандний же товар став дуже дорогим і майже недоступним. Тому вже до 1917 року такі заклади стали закриватися, а після революційних подій  радянська пропаганда зробила з цих продуктів «буржуйські забаганки». Кавові традиції почали відроджуватися за часів Незалежної України.

В експозиції цієї виставки можна побачити чайники, кавники та інший посуд, що вироблявся в кустарних майстернях міста, але є такі, що презентують відомі європейські і навіть всесвітні бренди.

Кавовий млинок фірми Пежо. Родина Пежо з міста Валентині, Франція, почала займатися мануфактурною справою у 1700-х роках. У 1840-му році вони запустили виробництво ручних кавомолок і млинків для перцю та солі. Запатентований сталевий механізм забезпечував бездоганну роботу, тому виробник надавав довічну гарантію  (і сьогодні також) на металеві елементи млинків для перцю, солі та кави. 20 листопада 1858 року Еміль Пежо запатентував зображення лева на торговій марці.Потім компанія вийшла на ринок кринолінового одягу, в конструкції якого використовувалися сталеві прути, а також почала виробляти каркаси для парасольок, леза для пилок, спиці для велосипедних коліс. На зламі XIX і XX століть фірма Пежо була відома також як виробник столярних інструментів, які коштували достатньо дорого: наприклад, рубанок фірми Пежо коштував 1 рубль 97 копійок, що відповідало вартості 30 буханок хліба.Нині бренд «Пежо» у більшості людей асоціюється перш за все  з легковими, спортивними і гоночними автомобілями, а також мотоциклами та велосипедами.

Молочник і кавник фабрики «Велнер і сини». З 1663 по 1803 рік у місті Ауе-Бад-Шлема (Саксонія), існувала олов’яна фабрика, в приміщені якої пізніше розташувалася фабрика Велнера, яка випускала металеві побутові предмети. Після смерті Христіана Велнера фабрику очолив його син Карл Август, який керував виробництвом до 1895 року.  З цього року справами фірми зайнялися його сини – Альбін і Пауль. Це знайшло відображення в новій назві фірми – «Велнер і сини». Нащадки  Карла збудували нову фабрику, що значно збільшило виробництво, і в 1911 році, згідно із статистикою, фірма випустила 36 мільйонів одиниць столових приборів. У 1913 році фірма була перетворена в публічну компанію  і стала називатися «Акціонерне товариство Саксонська фабрика металовиробів Август Велнер і сини».

Таця фірми «Брати Фраже». Ювелірні майстри , брати Альфонс і Йосиф Фраже, відкрили своє виробництво у 1824 році, переїхавши з Франції до Польщі, де в цей час влада з метою розвитку регіону запровадила значні пільги і субсидії для бізнесу. Брати Фраже вийшли на ринок як виробники посріблених предметів вжитку. Згодом фірмою була відкрита перша гальванічна лабораторія; завдяки цій технології собівартість продукції була значно здешевлена. Ювелірний досвід допомагав братам створювати унікальні предмети побуту. На предметах, випущених цією компанією, вказувався, крім компанії-виробника, метод нанесення покриття і кількість використаного дорогоцінного матеріалу.

Щипці . Фірма «Брати Хеннеберг» була заснована у Варшаві в 1857 році Юліушем Хеннебергом, колишнім токарем на фірмі «Фраже», яка, як ми вже згадували, займалася виробництвом посріблених предметів посуду і столових приборів методом гальванічного покриття та накладного срібла. У 1907 році, після смерті власника, господарями виробництва стають сини Юліуша Хеннеберга. Після 1965 року фабрика увійшла до складу фірми «Фраже»; нове об’єднане підприємство отримало назву «ХЕФРА» (ХЕ - брати Хеннеберг и ФРА – Фраже), яка і сьогодні зберігає традиції ручної роботи і виробляє ексклюзивні срібні та посріблені столові прибори, унікальні за дизайном та якістю.

Тарілка десертна кінця ХІХ - початку ХХ ст. Історія заводу братів Корнілових була недовгою, але здобула добру славу одного з найвідоміших приватних підприємств з виробництва порцеляни найвищої якості. Порцеляна фабрики Корнілових має статус високохудожньої, елітної, колекційної. Порцелянові вироби цієї фабрики збереглися в невеликій кількості та дуже розрізненими. Зустріти сьогодні цілісний корніловський сервіз – справжня удача, бо це практично неможливо. Саме тому навіть окремий предмет являє собою велику колекційну та художню цінність. У нашій музейній колекції ця тарілка одна-єдина!

Підстаканник (підсклянник) з блюдцем . Фабрика «Плевкевич і Ко» була заснована у Варшаві в 1886 році, з 1900 вона стає філією Вюртемберзької фабрики металевих виробів. Випускала недорогий посуд і предмети інтер’єру з металевих сплавів з посрібленим та позолоченим покриттям, в основному в стилі «модерн», які користувалися великою популярністю. Компанія  проіснувала до початку Першої світової війни.

«Ми з вами ще раз упевнилися, що зовсім невелика за експозиційною площею виставка може розповісти дуже багато про речі сторічної й більше давнини, а значить, і про людей, які ними користувалися. Кременчужани і крюків’яни тоді, як і зараз, полюбляли зустрічатися у великих і маленьких кав’ярнях, цінували затишок і комфорт, віддавали належне смачним наїдкам і десертам та гарячим напоям і добре розумілися на якісних столових приборах та посуді», - говорить директорка краєзнавчого музею Алла Гайшинська і запрошує всіх відвідати цю виставку.

Всіх бажаючих відвідати виставку, яка працює в режимі роботи музею: щодня з 9.00 до 16.30, вихідні – понеділок і вівторок.

Олена Ліпошко

Фото, відео Ігоря Борисевича

Полтавські