У Сватках відкрили меморіальну дошку на честь полеглих захисників

29 серпня 2025 р. 16:09

29 серпня 2025 р. 16:09

29 серпня, у День пам’яті захисників і захисниць України, у селі Сватки Краснолуцької громади відкрили меморіальну дошку випускникам Сватківської школи та жителям Сватківського старостату, які віддали життя за незалежність і свободу України.

На дошці викарбувані імена Героїв, які навчалися у Сватківській школі чи жили на території старостату, а з початком повномасштабної повномасштабного вторгнення стали на захист батьківщини чи знову повернулися на війну.

Вадим Шевченко народився у 1976 році в селі Сватки. Коли хлопчику виповнилося три роки, разом із батьками переїхав до Джанкоя в Криму, де його батько проходив військову службу.

У 1993 році Вадим Шевченко закінчив місцеву школу та вступив до Київського інституту сухопутних військ, де навчався до 1996 року. Військовій службі він віддав 25 років свого життя, дослужившись до звання підполковника. У 2018 році після завершення служби пішов на військову пенсію.

Ще під час служби здобув і цивільну спеціальність: у 2011 році закінчив Полтавський національний технічний університет за фахом «Автомобілі та автомобільне господарство», отримавши диплом інженера-механіка. З 2019 року працював начальником виробничої бази у ТОВ «Агро-край».

Частина військової кар’єри Вадима Шевченка припала на початок російської агресії проти України у 2014 році. Лише чотири роки мирного життя він прожив у цивільному статусі. У грудні 2022 року знову став до лав Збройних сил України, щоб боронити державу.

У 2011 році закінчив Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, отримавши спеціальність інженера-механіка. З 2019 року працював у ТОВ «Агрокрай» начальником виробничої бази.

12 грудня 2022 року знову став до лав Збройних сил України. Обіймав посаду начальника служби паливно-мастильних матеріалів логістики у військовій частині А7047. Загинув 15 червня 2023 року.

Павло Нестеренко народився 6 вересня 1969 року в селі Сватки. Закінчив дев’ять класів Сватківської школи, потім навчався у Березоворудському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «агроном». Після армії здобував освіту в Донецькому інституті внутрішніх справ.

Служив в органах внутрішніх справ, працював дільничним офіцером поліції. У 1995 році — матрос-рятувальник Гадяцької рятувальної станції. Працював також столяром у місцевому господарстві. У 2014 році став учасником АТО, де отримав поранення. Деякий час проживав на Сумщині.

У березні 2022 року був мобілізований до військової частини А7045. Служив командиром третього розвідувального відділення другого розвідувального взводу розвідувальної роти, молодший сержант, позивний «Соболь». На його рахунку — збиті дві швидкісні цілі та шість «Шахедів».

Помер у шпиталі міста Запоріжжя 1 листопада 2024 року від тяжких поранень та супутнього захворювання.

Ігор Синепол народився 1 січня 1975 року в селі Бірки Гадяцького району Полтавської області. Після дев’яти класів Бірківської школи навчався у Гадяцькому СПТУ №47 за професією тракториста, а згодом — у Синівському СПТУ №40. Проходив строкову службу в армії. Працював на місцевому цегельному заводі, пізніше — в охоронній фірмі. Перед початком повномасштабної війни працював за кордоном, але повернувся, щоб стати на захист України.

У 2022 році мобілізований до лав ЗСУ. З 2023 року служив у військовій частині А0853, в інженерно-саперному батальйоні. Брав участь у бойових діях у районах Краматорська та Часового Яру. У січні 2025 року продовжив службу у складі 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167).

Загинув 27 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Преображенка, Покровського району Донецької області.

Олексій Василенко народився 21 грудня 1989 року в селі Сватки Гадяцького району Полтавської області. Навчався у Сватківському НВК, який закінчив із відзнакою. У 2007 році вступив на інженерно-технологічний факультет Полтавської державної аграрної академії. З 2012 року працював провідним інженером, а згодом директором господарства у Північно-Східному регіональному управлінні ПРАТ «Райз-Максимоко».

25 вересня 2023 року добровільно вступив до Збройних сил України. Служив у 152-й окремій єгерській бригаді, командир відділення снайперів, позивний «Васабі».

Загинув 18 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Котлине Покровського району Донецької області.

Володимир Яременко народився 8 лютого 1977 року в селі Римарівка Гадяцького району Полтавської області. З дитинства зазнав втрати батьків.

У 1984 році пішов до першого класу Римарівської школи, з другого по 11-й клас навчався у Сватківській школі, яку закінчив у 1994 році. Працював на цегельному заводі. Навесні 1995 року був призваний до армії, після служби — працівник охоронної фірми. Згодом працював у місцевому господарстві трактористом, зокрема на молочно-товарній фермі. Проживав у селі Бірки.

18 березня 2024 року мобілізований до ЗСУ. Служив кулеметником першого кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону військової частини А4723. Брав участь у бойових діях на Запорізькому та Харківському напрямках.

Загинув 6 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Шевченко Волноваського району Донецької області. Нагороджений медаллю «Мужність, сила, відвага».

Меморіальну дошку відкрили різні загиблих захисників.

Полтавські