«Він казав: "Мені є заради чого воювати, кого захищати..."»: у Кременчуці попрощалися із воїном Євгенієм Кочубеєм

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

12 грудня 2025 р. 19:07

12 грудня 2025 р. 19:07

Вічна пам'ять!

«Він казав: "Мені є заради чого воювати, кого захищати..."»: у Кременчуці попрощалися із воїном Євгенієм Кочубеєм

Сьогодні Кременчук став тихим і скорботним. Місто, яке стало домом для багатьох, попрощалося з сином своєї землі — Євгенієм Кочубеєм. Він був старшим солдатом, але для своїх рідних і друзів — був справжнім Героєм. Героєм, який віддав своє життя, щоб ми могли жити вільно.

Євгеній народився у Києві, але Кременчук став його другою домівкою, де він став частиною цього міста, його пульсу, його історії. Місто стало йому рідним, і саме тут він вибудував своє життя — одружився, став батьком. Ось тільки донька, яка завжди була для нього найбільшим скарбом, залишилася тепер без рідної людини.

«Старший солдат Кочубей Євгеній Валентинович, 1985 року народження. Народився у м. Києві, проживав у м. Кременчук, розлучений, мав доньку. Навчався у Кременчуцькому ліцеї № 30.У військовій частині займав посаду навідник оператор розвідувального взводу. Загинув 29 листопада 2025 року поблизу населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області», - розповів військовослужбовець із позивним "Лиман".

Своїх побратимів Євгеній завжди надихав спокоєм і відданістю. Як розповів один із них — Олег, вони знали Євгенія майже рік, із зими 2025 року і весь цей час служили разом.

«Він дуже хорошою людиною був... Жартував дуже часто про своє, про військове», — пригадує Олег.

Для Ірини і всіх, хто його знав, він назавжди залишиться людиною з великим серцем, простим і відкритим. Ірина і Євгеній познайомилися у Кременчуці і дружили майже двадцять років. За цей час вона добре знала його захоплення і маленькі радощі.

«Женя був моїм другом», — тихо каже Ірина. — «Його буде неймовірно не вистачати».

«Він писав музику, діджеєм був, жив своєю дочкою, дуже хотів у відпустку скоріше приїхати. Не вийшло. Всі чекали його...» , - говорить жінка.

Коли його мобілізували, Євгеній не скаржився: «Йому подобалося, там він був із побратимами, він захищав країну... Він казав: "Мені є заради чого воювати, кого захищати, у мене дочка, у мене колишня дружина, у мене мама"».

Але плани не збулися. На жаль, Євгеній не повернувся додому на щиті, залишивши тих, хто любив його, із сумом і вдячністю. І все ж пам’ять про нього — живе серце, музика, сміх і відданість — залишиться назавжди.