«Дитинство під небом війни»: у Кременчуці прозвучали голоси дітей Бахмута

14 грудня 2025 р. 16:19

14 грудня 2025 р. 16:19

Голоси дитинства під небом війни.

Сьогодні Кременчуцька міська художня галерея наповнилася особливою атмосферою — тією, що народжується перед важливими словами. Тут відбулася презентація музичного кліпу, створеного дітьми з Бахмута. Міста, яке сьогодні звучить не голосами вулиць, а спогадами й болем: майже повністю зруйноване росією, воно живе у своїх людях, розкиданих по різних куточках України, але єдиних у пам’яті про дім.

«Це більше, ніж музична робота. Це голоси наших дітей. Голоси покоління, у якого дитинство вимірюється не годинами, а сиренами повітряних тривог», — пролунало на початку заходу. Їхнє небо освітлювали не лише сонячні промені, а й спалахи вибухів. Саме тому цей голос важливо почути всім.

Перед початком перегляду кліпу присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять невинно вбитих війною.

Художня галерея цього дня стала простором, де мистецтво перетворюється на міст між поколіннями та громадами. До її історії додалася нова, болюча й водночас світла сторінка, — голоси дітей сучасної війни.

Як наголосила директорка галереї Надія Купенко, сьогодні мистецтво не може бути відірваним від реальності. Галерея стає місцем опори, місцем зустрічей, де поряд із виставками діють вишивальні та в’язальні клуби — ще один спосіб згуртування та взаємної підтримки.

«Це дуже важливий об'єднувальний проєкт "Пліч-о-пліч: згуртовані громади" - національний проєкт згуртування громад. Місто Бахмут воно для нас близьке. Ми насправді приймаємо і приймали, і будемо приймати всіх у галереї для того, щоб звернути увагу, наголосити на важливості цих об'єднуючих заходів.

Зокрема, на наступний рік ми запланували проєкти, в тому числі виставкові, але поки що тримаємо в інтризі і щиро сподіваємось, що вони відбудуться. Для нас дуже важливо ставати місцем опори шляхом через мистецтво, адже мистецтво ніколи не є відірваним від реалій сьогодення.

Тому галерея намагається підтримувати і розуміти, наскільки це значимо і важливо», — розповіла Надія Купенко.

У заході взяли участь очільниця управління культури і туризму Кременчуцької міської ради Ірина Вологодська та начальниця управління культури Бахмутської міської ради Ірина Булгакова.

Ірина Булгакова розповіла, що для неї важливо зберігати пам’ять про рідне місто і його культуру, навіть коли саме місто зазнало руйнувань. Вона підкреслила, що сила і незламність людей — у підтримці одне одного та у тісній співпраці громад. Булгакова розповіла про проєкт, який народився завдяки дітям та Національному оркестру Збройних сил України: вони разом створили музичний кліп, де звучать голоси дітей Бахмута.

За її словами, подібні ініціативи допомагають зберегти історію, об’єднувати людей і підтримувати тих, хто постраждав від війни.

У залі були не лише бахмутяни. Поруч сиділи кременчуцькі діти — ровесники, які сьогодні підтримують одне одного. В очах багатьох — біль утрати, але й теплі спогади про рідний дім.

Особливо зворушливим моментом стала розповідь про дівчинку Майю, батько якої — захисник Бахмута, ветеран російсько-української війни, кіборг Донецького аеропорту. Сьогодні він проходить важке відновлення, а його донька — серед тих, заради кого тримається Україна.

Кульмінацією події стала презентація кліпу, створеного у співпраці з Заслуженим академічним зразково-показовим оркестром Збройних Сил України. Ідея народилася влітку під час виступу дітей у Києві. Оркестр, почувши їхні голоси, запропонував створити спільний проєкт. Так з’явилася пісня «Дитинство під небом війни» , слова до якої написала бахмутянка Юлія Романуша.

Кожен куплет цієї пісні — це прожитий біль і надія: від спогадів про перші дні війни до трагедій Краматорська, Вінниці, Дніпра, Києва, Кривого Рогу. Але фінал — про любов, силу батьків і дітей, які вірять у мирний ранок.

«Коли я працювала над текстом я не вигадувала, я прислухалась до новин, до історій, до власних переживань. Я уявляла, що вам розказала б дитина, яка не просить нічого надзвичайного. Лише спокою, лише право бути дитиною. Кожен куплет цієї пісні має свою емоційну глибину. І кожен писався по-своєму.

Перший куплет — стук до пам'яті. Він написаний від імені тих дітей, які виростуть з війнною в серці. У другому куплеті ранні епізоди війни, які ми бачили в новинах і проживали всі разом: влучання, ракети, дим, розбиті будинки. Я плакала, коли писала цей комплект, бо це не метафора, це те, що справді відбувалося з дітьми. Саме ці рядки далися найважче. Підставою стали події про вибухи в Краматорську 8 квітня 2022 року - було вбито щонайменше 9 дітей, а 34 дитини були поранені. Коли 14 липня 2022 року під час ракетного удару по центру Вінниці загинуло троє дітей, зокрема чотирирічна Ліза.

Ще 7 дітей були поранені. Загибель маленької Лізи стала одним із символів трагедії війни для українського суспільства. Трагедія у Дніпрі сталася 14 січня 2023 року, коли ракета зруйнувала багатоповерхівку. Загинула шестеро дітей.

Наймолодших із загиблих - двоє дітей віком до 14 років. 8 липня 24 року російська ракета влучила Охматдит у Києві. Багато дітей пережили удар у сховищі, але значна частина відділень, зокрема відділення діалізу, була зруйнована.

У Кривому Розі 4 квітня 25 року внаслідок ракетного удару по житловому району загинуло 9 дітей, ще понад 12 дітей отримали поранення. Частина загиблих знаходилась на дворових майданчиках. Цінічні та жахливі влучання у пологові будинки. Також новини про дітей, які гинуть у власних домівках.

Ці події об'єднує невиправна втрата біль, розпач і зламана долі сотень українських сімей. Такі випадки і надалі слугують підтвердженням ціни, яку платять цивільне населення, особливо діти через війну.

Третій куплет - про любов і силу. У ньому батьки, які попри все дарують ніжність і діти, які заростають із вірою у світлі ранку під мирним небом України. Це куплет став диханням пісні, він повертає надію. Ця пісня не лише про війну, вона про силу у дитячому серці, про надію, яка звучить навіть через біль...», — розповіла авторка слів пісні Юлія Романуша.

Після перегляду кліпу зал ще довго не відпускав емоцій. Своїми виступами присутніх порадували юні виконавиці — Ірина Акульова, дівчинка з Бахмута, яка сьогодні живе у Дніпрі, але серцем назавжди вдома, а також кременчуківки Марія Писаренко з піснею «Стежечка» та Маргарита Абраменко, яка виконала композицію «Руни».

У словах Ірини Акульової — простих і трохи несміливих — відчувалася ціла історія. Вона розповіла, що залишила Бахмут ще дитиною — приблизно у семирічному віці, коли війна змусила її родину виїхати. Сьогодні Ірина живе й навчається у Дніпрі, виступає на сценах міста та разом з іншими бахмутянами збирається у місцевому Бахмутському хабі, де діти й підлітки підтримують одне одного творчістю.

Дівчинка згадувала рідний Бахмут, свою музичну школу, улюблений дім і друзів, яких війна розкидала по різних країнах — хтось нині живе в Україні, хтось за кордоном, але всі залишаються поруч у спілкуванні й пам’яті. Вона зізналася, що співає пісні про війну, переглядає відео з виступів однокласників і дуже мріє повернутися у місто, де колись було її щасливе дитинство.

Розповідаючи про репетиції, зйомки кліпу, Ірина з усмішкою зізналася, що постійно відчувала «мурашки по тілу».

Цього дня «мурашки» відчувала не лише вона — їх пережили всі присутні в залі, слухаючи дитячі голоси, у яких поєдналися біль втрат і світла надія на мирне майбутнє.

Цей день у галереї став доказом:
міста можуть бути зруйновані,
але культура живе.
І доки звучать дитячі голоси —
Україна має майбутнє.

Валерія Макряшина

Фото Катерини Майдак

Полтавські