Алея Слави у Градизьку: боротьба батьків за пам’ять оборонців

18 грудня 2025 р. 19:49

18 грудня 2025 р. 19:49

Градизьк – селище Кременчуцького району на Полтавщині, славне мальовничою красою Кременчуцького водосховища, горою Пивихою та тим, що колись тут народився композитор Олександр Білаш. Пам’ятаєте: «Два кольори мої, два кольори…»? А зараз у центрі громади місцеві мешканці просять розташувати майбутню Алею Слави. Саме перед селищною радою, в центрі Градизька. Та дивуються, чому досі, на четвертий рік війни, тут немає Алеї пам’яті чи бодай чогось іншого, що вшановувало б полеглих на війні героїв і захисників.

До Градизька журналістів запросив колишній військовий, нагороджений орденом «За мужність», Андрій Миколенко. За його словами, місцеві мешканці хочуть розібратися, чому в селищі досі немає Алеї Слави? Зараз єдине, що демонструє тут пам’ять подвигу місцевих захисників перед російським окупантом – борд із портретами загиблих воїнів при в’їзді до селища.

А тут мала бути Алея Пам’яті, яка б яка б являла собою конструкцію у вигляді встановлених портретів захисників в один ряд та не несла б значних витрат для місцевого бюджету. Утім найбільші суперечки викликали плани встановлення тут майбутнього меморіального комплексу. Він, за задумом голови громади Мирослава Носи та депутатів, має розташуватися за три з половиною кілометри від центру, в парку на території так званого «старого центру».

БАТЬКИ, АКТИВІСТИ ТА НЕБАЙДУЖІ

Того дня розповісти про ситуацію, що склалася, прийшли батьки. Зараз вони єдине, що можуть бачити, це – могили своїх дітей на кладовищі. Олексій Калашник – батько загиблого військового Олега Калашника, військовий пенсіонер Анатолій Цикало разом із дружиною Тетяною – батьки померлого в госпіталі Володимира Цикала, Ніна Біленька – мати загиблого Віктора Ковтуна, активістка Марина Богданова – дружина колишнього військового. Прийшов на зустріч і колишній депутат селищної ради та місцевий активіст Юрій Акименко.

На місцевому кладовищі окремого почесного сектору для захисників немає, полеглих оборонців ховають там, де є місце. Тому присутні наголосили, що просять відновити справедливість та шану до тих, хто віддав свої життя за незалежність країни. Адже побудова майбутнього меморіального комплексу так далеко від центру міста, за словами Андрія Миколенка, вказує на те, що цю пам’ять намагаються приховати «подалі від місцевих очей».

– Людей обурило те, – розповів Акименко, – що наш голова громади не підходив до батьків загиблих із цим питанням. Тож, ні з ким не радячись, вирішив встановити Алею Слави на території «старого центру». Хоча, коли балотувався, давав обіцянку, що всі важливі питання вирішуватиме тільки через громадські слухання.

У підтвердження сказаного, колишній депутат показав зібрані підписи на декількох аркушах. Батьки та активісти вважають, що місця перед сільрадою для цього цілком достатньо. Адже тут, поруч із висадженими соснами, знайшлося місце для встановлення пам’яток на честь воїнів-афганців та ліквідаторів Чорнобильської катастрофи.

Окрім Алеї Слави, на яку начебто планують витратити 10 мільйонів із бюджету, обіцяли встановити ще Алею Пам’яті неподалік від церкви. Утім цього не зроблено й такої алеї у Градизьку також немає.

СЕЛИЩНИЙ ГОЛОВА

Щоб розібратися в усьому, присутні вирушили до селищної ради поговорити з Мирославом Носою. Селищний голова підтвердив, що Алея Пам’яті незабаром буде встановлена біля української церкви, а Алея Слави – там, де й заплановано раніше  – у парку, відповідно до генплану селища. А ще додав, що побудова Алеї Слави можлива лише після закінчення війни.

– Усі ці представники родин загиблих, – прокоментував Носа, – були присутні на презентації ескізу, яку проводив архітектор. Для того, щоб розробити проєктно-кошторисну документацію, проєкт має відповідати генплану. Частина території скверу перед сільрадою відноситься до дороги Н-08. Тому внесення якихось змін громадою, в тому числі встановлення Алеї Слави, тут неможливе. А на території іншої частини скверу, яка належить селищній раді, місця для меморіалу із 70 пам’ятників не вистачить.

Ми поцікавилися, чи не хоче голова громади прислухатися до думки народу, провівши відкриті слухання? На що Носа відповів, що питання вирішене та підтримане місцевими депутатами. Однак на питання, хто запропонував обрати місце саме у «старому центрі», Мирослав чіткої відповіді не дав, сказавши, що усе це обговорювалося з депутатами на засіданнях комісій.

Стало відомо й те, що ескізний проєкт Алеї Слави розглядали уже на трьох сесіях. То ж під час розмови в бік селищного голови пролунав ще один докір: долю Алеї Слави озвучили громаді вже після винесеного депутатами рішення. А далі відбулася словесна перепалка між керівником і членами громади. І виглядало це наступним чином.

– Усі сосни перед сільрадою посаджені автодором, – пояснює голова. – Коли відбуватиметься капітальний ремонт дороги, передбачене її розширення. Тож біля пам’ятника Білашу проходитиме траса державного значення.

– Архітектор говорив, – апелює Юрій Акименко, – що місця від пам’ятника й до сільради для Алеї Слави мало б вистачити, лише потрібне ваше слово!

– Ви говорите те, чого я не чув.

– А я чув і чув військовий!

– Ну викликайте архітектора, щоб він вам підтвердив ці слова!

– А навіщо? Ви самі вийдіть і подивіться, що місця вистачає. І підписи ось зібрані, щоб було саме тут!

– Ці підписи я перший раз бачу! Тим більше, що вони мають бути подані у вигляді офіційного звернення!

– Але ж ми приходили й говорили це на сесії, а ви через це закрили засідання!..

Окрім рішення планів побудови Алеї Слави, присутні обурювалися й тим, що важливі для громади питання доводиться врегульовувати разом із журналістами. Що досі не встановлена Алея пам’яті зі здавалося б незатратних матеріалів. Що немає в центрі телевізора, на якому можна було б транслювати ролики про загиблих. Що стелу Небесної сотні в парку «старого центру» встановили на місці колишньої дошки пошани, на якій колись вшановували комуністів…

ПІСЛЯМОВА

Після численних звинувачень з одного й іншого боку, Мирослав Носа пообіцяв, що в найближчому майбутньому проведе усне опитування щодо місця встановлення Алеї Слави членів родин загиблих і безвісти зниклих, а також врахує думку громадськості та активістів. Але відбудеться це лише після подачі та розгляду офіційного звернення, підкріпленого підписами.

Дата найближчої сесії поки що не призначена. Утім лише вона наочно продемонструє, чи прислухається селищний голова до думки батьків та активістів, чи докладе зусиль до того, щоб у Градизьку з’явилася Алея Слави й щоб місце її розташування влаштувало громаду. І не лише середньостатистичну її більшість, а, в першу чергу, враховуючи членів родин героїв, які втратили найдорожче заради того, щоб жила Україна та існувала, в тому числі, Градизька селищна рада…

Ліна РОМАНЧЕНКО

Полтавські