Через долю поколінь — до історії народу: у Кременчуці відкрилася виставка родини Черевик

26 грудня 2025 р. 17:43

26 грудня 2025 р. 17:43

У Кременчуцькому краєзнавчому музеї презентували виставку, що через мистецтво й побутові речі чотирьох поколінь розкриває красу повсякденного життя української родини.

Сьогодні у Кременчуцькому краєзнавчому музеї відкрилася нова виставка, яка стала щирою розмовою про пам’ять, родину та повсякденне життя українців.

Експозиція привертає увагу не масштабом, а глибиною — вона дозволяє побачити історію крізь долі конкретних людей, кількох поколінь однієї родини.

Про концепцію виставки розповіла Оксана Євгенівна Ліпідєва, науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею. Вона наголосила, що поряд з академічною історією сьогодні активно розвиваються нові підходи до осмислення минулого — зокрема наративна історія, яка базується на особистих спогадах, життєвому досвіді та розповіді однієї людини. Саме через такі наративи можна глибше зрозуміти історичні процеси, культуру й світогляд цілого народу.

Виставка має назву «Сторінки історії родини Черевик» і присвячена історії звичайної української родини, представники якої жили на Полтавщині, зокрема у Кременчуці, в різні історичні періоди. Усі вони були працьовитими, творчими людьми, кожен мав хист або талант і небайдужість до краси.

Експозиція розповідає про повсякденне життя українців — просте, але наповнене справжніми емоціями, гармонією та внутрішньою красою. Вишиті рушники, картини, серветки, предмети побуту доводять: українці завжди прагнули прикрашати своє життя не «на показ», а для себе. Особливу роль у цьому відігравали жінки — берегині родини й домашнього вогнища. Символом такого вогнища на виставці став камін, виготовлений руками співробітника музею, що уособлює родину та її неперервність.

Авторка виставки — Ірина Доннік (у дівоцтві Черевик) народилася у Кременчуці. Хоча її професійний шлях був пов’язаний із фахом обліку та аудиту, творчість завжди залишалася невід’ємною частиною її життя. Закінчивши середню школу №27, упродовж 1996–2001 років вона навчалася у Кременчуцькому державному педагогічному університеті імені Михайла Остроградського, а після завершення навчання тривалий час працювала за спеціальністю. Водночас любов до мистецтва, закладена ще в дитинстві, супроводжувала її завжди — як тихий внутрішній голос, що зрештою вилився у власну творчу дорогу.

Перші уроки вишивання Ірина отримала від своєї бабусі — Зої Андріївни Черевик, яка прищепила їй не лише любов до рукоділля, а й до української літератури. З дитинства Ірина цікавилася історією та літературою, тяжіла до малювання, в’язання, бальних танців.

Мати Ірини — Надія Володимирівна Черевик, викладач за фахом. Батько — Геннадій Іванович Черевик, відомий кременчуцький поет, автор шести поетичних збірок, поетична спадщина якого також представлена на виставці.

Окремий розділ виставки присвячений фотографіям, зробленим самою Іриною. Для неї фотографія — це не просто фіксація миті, а спосіб розмови з минулим і форма збереження пам’яті про рідне місто.

Любов до Кременчука й уважність до його деталей народилися ще за життя батька — Геннадія Черевика, який пішов із життя надто рано, не доживши й до п’ятдесяти років. Під час спільних прогулянок містом він розповідав доньці про історію Кременчука, показував пам’ятні місця, вчив помічати те, повз що зазвичай проходять, не зупиняючи погляду.

Згодом, уже після його смерті, Ірина продовжила ці прогулянки наодинці. Вона почала не лише згадувати почуті колись історії, а й фотографувати місто, фіксуючи його архітектурні деталі, мінімалістичні форми, оздоби будинків, які щодня залишаються непоміченими. На світлинах — знайомі всім місця: будинок неподалік музею на перехресті вулиць Соборної та Маслова, декоративні елементи фасадів, фрагменти міського простору, у яких відкривається несподівана краса.

Особливе місце займають і архівні фотографії міста — зокрема зображення Свято-Миколаївського кафедрального собору, який постає таким, яким його пам’ятають мешканці у 1990-х роках. Ці світлини не лише документують зміни міського середовища, а й викликають відчуття часу, що плинув разом із людьми та їхніми історіями.

Загалом в експозиції можна побачити роботи чотирьох поколінь родини: прабабусь, бабусь, батька та самої Ірини. Загалом представлено 54 роботи, виконані в різних техніках і створені в різні часи: вишивка, живопис, фотографія, поезія. Частина експонатів — це речі повсякденного вжитку, які зберігали тепло рук кількох поколінь і стали мовчазними свідками сімейної історії.

Сама Ірина зізнається, що це її перша виставка, і до останнього моменту вона не вірила, що подія відбудеться. Її прагнення — зберегти пам’ять про свій рід і водночас показати історію міста через долю звичайної родини. Вона захоплюється фотографією, цікавиться історією Кременчука і належить до людей, які хочуть залишити «щось після себе на згадку».

Саме це бажання і стало головним стимулом її творчості.

Виставка переконує: українці завжди були творчим народом, навіть у найпростішому побуті знаходячи місце для мистецтва, краси й самовираження. Це історія, яку важко прикрасити або спотворити, бо вона — справжня, прожита і збережена в речах, словах та спогадах.

Виставку можна відвідати щодня з 9:00 до 16:30 без обідньої перерви.
Вихідні дні — понеділок та вівторок.

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські