Історія села Кривки та його околиць

27 грудня 2025 р. 13:10

27 грудня 2025 р. 13:10

Поблизу села за 0,4 км на північний-захід від незаселеної околиці села, на схилі першої надзаплавної тераси лівого берега річки Говтва Грузька знаходиться селище епохи бронзи. Виявлене та обстежене археологом Полтавського краєзнавчого музею Романом Рейдою у 2002 році. Розміри поселення склали 150×60 м. На зораній поверхні було знайдено фрагменти ліпного посуду доби бронзи. Археологічні розкопки не проводилися.

Історія Кривок розпочинається близько-кінця ХVII-початку ХVIII століття. Саме в ту далеку пору на мальовничому березі річки Говтва Грузька з’явилися перші поселенці — запорозькі козаки Кугай, Кривко, Медяник, Шкурапа. В 1826-1840 рр. році село згадується в спеціальній карті Західної частини Росіїі Шуберта як хутір Кривківський. Станом на 1863 рік тут вже знаходилася низка хуторів: Кугаї, Кривки, Медяники, Підлужани, Козаки, Гулі, Шкурапівка, Запорожці, Громухи, Куркуші, Гупалівка — всі вони знаходилися на території Братешківської (Братешської) волості з розмежуванням для державних селян.

Селяни та козаки займалися землеробством, скотарством та різними ремеслами. В особливій пошані була шевська справа, теслярство та розведення бджіл. В ХIХ столітті хутори помітно розрослися і вже на початку ХХ століття простягалися понад річкою Говтва Грузька аж на 4 версти.

Революція та Громадянська війна 1917-1921 рр. особливих змін в життя селян не внесли. Населення значно поменшало, але залишалася тяжка селянська праця — порання на землі, біля худоби, домашнє господарство та ремесла. Хіба, що на паперах замість печатки Братешківської волості, з’явилася нова — новоутвореної Потеряйківської сільради.

На середину 1930 року в хуторі Кривки та навколишніх хуторах було утворено з селянських господарства два ТСОЗи (колгоспи). Перший — «Оборона», з центром у хуторі Медяники, куди увійшли Кугаї, Підлужани, Медяники, Козаки, Шкурапівка, Горомухи. Інший — «Хвиля революції», з центром у хуторі Коржі (Ярошенки), куди увійшли Кривки, Гулі, Запорожці та Куркуші. А в самих Потеряйках розташувалися колгоспи під назвами «Авангард», ім. Калініна та «14-та річниця ДПУ», а «Ударник» був у Горових Потеряйках (одразу вступили 45 сімей, першим головою став Павло Никифорович Олійник). В Шкурупіях дія колгосп під назвою «Червона Зірка», з 1937-го — ім. Косіора, пізніше — ім. Леніна. В 1934 році «Оборона» і «Хвиля революції» були об’єднанні в один колгосп — ім. 14-річчя ДПУ. В 1939-1940 рр. на терені Решетилівського району відбувалося укрупнення населених пунктів, тож і не дивно, що відбулося об’єднання Медяників і Кривок в єдиний населений пункт Кривки Потеряйківської сільради.

Новоутворений колгосп очолив Дмитро Гордієнко. За працю в колгоспі селяни отримували трудодні та натуральну оплату — зерно, картоплю солому тощо. Технічне оснащення с/г виробництва було примітивним — коні та плуги, тож, відповідно, і праця сільського трудівника була тяжкою.

Смерть від голоду і репресій

Голодомор 132-1993 року не оминув і кривчан. Повних статистичних даних про кількість померлих не маємо, але знаємо, що їх було багато. Так, зі спогадів Марії Микитівни Гриценко дізнаємося, що «Під час Голодомору померли батько, мати, брат Іван, сестра Варя. В сім’ї було шестеро дітей. Голодомор пам’ятаю добре, дуже хотілося їсти, їли все що могли знайти. Закінчила Потеряйківську школу. Під час війни ходила копати протитанкові траншеї. В селі було багато німців, відносилися вони добре саме до дітей. На початку війни німці були страшно жорстокі. Важко жилося, але все одно хотілося жити. Коли закінчилася війна, пішла працювати в колгосп свинаркою, за добросовісну працю в 1956 році нагороджена орденом Леніна. В 1972 році нагороджена медаллю «Ветеран праці».

Невдовзі Україною жорстоким катком прокотилися сталінські репресії. Люди боялися вимовити зайве слово. Кількість сексотів різко зросла. Уникали кривчани зустрічі з Федором Шкурупієм, що не мав поваги серед односельців. З маленькою групою таких же активістів, як і сам, Федір вирішував долю чесних громадян. Так в 1938 році безпідставно були репресовані Савка Дупак, Оксентій Калашник, Василь Кривко. Тільки через 20 років рідні отримали коротенькі повідомлення про реабілітацію односельчан.

Спогади про війну

У вересні 1941 року село Кривки було окуповане німецькими військами. Про ті далекі події свідчать спогади Лідії Петрівни Кривко: «Ми жили у своїй хаті, ще побудованій до війни. До нас прийшло два німці і сказали моїй матері, щоб зажарила у духовці два гусака на вечерю. Мати не хотіла жарити. А один сказав, що «нас розстріляє». Коли німець прийшов забирати гусаків, то спершу змусив матір попробувати, а мені дав коробку цукерок і показав фотографію, на якій був його дім, жінка, двоє дітей і кури навколо них.

Через декілька днів німці спалили нашу хату. Жили ми в землянці, нас жило там дві сім’ї. Пам’ятаю як в наше село прийшли красні, вони просили у нас їсти, всі люди з радістю годували. Корови у нас не було, її вбили німці. Коли всіх людей гнали в Кременчук, ми заховалися в болоті. А німці їздили по обидві сторони села Псьолівка і стріляли з автоматів. Після війни в селі залишилось чотири цілих хати — Степаниди, бабусі Тетяни, Євдокії Демидівни, діда Михайла. Закінчила 4 класи на Кривках. Потім ходила в Потеряйківську школу, а 10 класів закінчувала в середній школі. Працювала телятницею, згодом дояркою».

Також про події окупації залишилися спогади Ганни Федорівни Славко, в яких вона розповіла, що «Війна почалася, коли мені було 11 років. Багато німців ходило по селу, скільки хат попалили. Отак підходили, обливали хату, а вона ж під соломою, і підпалювали. Соту багато позабирали німці. Страшно було дивитися, як горить село, плакали малі діти, старші дивилися зляканими очима. Коли закінчилась війна, пішла працювати на бригаду, а потім дояркою».

Для вшанування пам’яті земляків, які загинули під час війни, у 1969 році рішення виконкому Жовтневої сільської ради депутатів трудящих і правління колгоспу ім. Ульянова на честь 34 річниці з дня Перемоги був споруджений пам’ятник. Він виготовлений Харківським скульптурним комбінатом і місцевими майстрами — це скульптурна група «Воїни в бою». Скульптура виготовлена із залізобетону, постамент поштукатурений і пофарбований. На передньому плані розміщені сім пам’ятних меморіальних дошок, на яких викарбовано 71 прізвище загиблого воїна-односельчанина. Відкритий пам’ятник 9 травня 1969 року, розташований в північній частині села, біля клубу.

Мирне життя

У післявоєнний період село розвивалося та розросталося. Станом на 1953 рік в селі налічувались 82 двори, 221 житель. В 1982 було прокладено дорогу з твердим покриттям. Через сім років запрацювала нова школа-сад, директором стала Надія Миколаївна Лифар. В 1995 році через малу заповнюваність класів та брак учнів школу закрили.

Станом на 01.01.1981 року в селі Кривки Решетилівського району знаходилося 100 господарств, в тому числі колгоспників 96. Всього населення247, в тому числі колгоспників 215.

2001 року чисельність населення села Кривки склала вже 195 чоловік, а всього через 5 років в селі знаходилося лише 58 дворів та 123 жителі. Станом на 2007 рік в селі вже не було колгоспу, закрита школа, дитячий садок, клуб.

Найвідоміші люди села, нагороджені державними нагородами: Марія Микитівна Гриценко, Марія Василівна Носачова, Ольга Іллінічна Журавель, Павло Іванович Кривко, Федір Гнатович Сьомак, Іван Якович Калашник, Наталія Тимофіївна Задорожна.

Юрій Кісіль

Полтавські