«Я мрію заїхати до Маріуполя на білій броні». Нотатки із зустрічі у Полтаві з «Тайрою»

12 січня 2026 р. 14:29

12 січня 2026 р. 14:29

Юлія «Тайра» Паєвська на поетичному вечорі розповіла про свій досвід у війську, міжнародну роботу та як справляється після полону. Окрім цього, прочитала власні вірші.

Юлія «Тайра» Паєвська провела поетичний вечір у Полтаві 11 січня. Вона зібрала повну залу зацікавлених у поезії полтавців, які змогли поставити питання військовій та отримати бажаний автограф у книзі чи фото на пам’ять.

Хто така Юлія «Тайра» Паєвська

З початком подій на Майдані у 2013 році захисниця не могла залишатися осторонь і так згадує цей період:

«На Майдані я була розвідницею, адже знала місто бездоганно, особливо центр.Тоді на дівчат не так звертали увагу і тому я визначала, де  беркут ховається чи тітушки. Після того, як дії перенеслись на Грушевського мене туди не пустили, але я взяла медичну сумку та стала медиком Майдану».

У 2014 році маючи медичні навички Юлія Паєвська пішла доброволицею на фронт. Наразі вона парамедикиня, психологиня, військовослужбовиця, офіцерка 2-го Корпусу НГУ «Хартія» корпусу НГУ «Хартія». Також Юлія – графічна дизайнерка і тренерка з бойових мистецтв. У 2022 році вона пережила три місяці російського полону за що її нагородили «Орденом Свободи» та нагрудним знаком «Слава і Честь».

У 2025 році в Meridian Czernowitz вийшла її перша поетична книжка «Тайри» – «Наживо».

« Це не просто поезія. Це – Маріуполь у вогні. Це – полон і тортури. Це – життя на межі й любов попри все. Ці тексти – не просили дозволу бути. Вони про виживання всупереч », – йдеться в анонсі видавництва.

23 лютого 2022 року. Маріуполь

За словами «Тайри», напередодні війни вона приїхала до Маріуполя з волонтерської допомогою, вже зранку з початком обстрілів міста вона відправилась до госпіталя з думкою, що це лише на декілька днів і вона повернеться до Києва.

« Я розумію, що нікуди я не їду, адже поранених ставало все більше. І госпіталь може “захлинутися”, якщо хоча б одна людина поїде. А тріаж – це така дуже відповідальна ланка при госпітальній роботі. А далі вже блокада і усі виїзди були закриті. Звісно, якби я сильно хотіла, то поїхала, але ні, бо я відчувала, що потрібна на місці », – розповіла військова.

Жінці випала можливість виїхати з міста на підконтрольну територію, але під час зупинки автобус та перевірки документів її взяли у полон:

«Я нічого не вирішувала, це була доля. Я не винна, чесно. Війна прийшла сама».

Як полон вплинув на військовослужбовцю

На початку повномасштабного вторгнення жінці було 53 роки, у які вона пережила тримісячний полон. Під час зустрічі у неї спитали, що для неї перемога, наразі вона схильна дивитися на результати, але поки Маріуполь знаходиться під ворожим пануванням, для неї особисто це не буде перемогою.

Під час перебування у полоні не втратити надію парамедикині допомогла саме її впертість. За словами військової ця риса характеру передалася їй від бабусі, яка була вперта, « як 100 чортів » та походила із Семенівки на Полтавщині:

« Тут також є ще одна відповідь – впертість подібна любові. У книзі “Наживо” дуже багато так само любові, попри, знову ж таки, такі жахіття », – розповіла військова.

Після полону Юлія Палієвська почала їздити по світу, допомагати побратимам після пережитого досвіду на фронті або у полоні, займатися волонтерством та зустрічами із цивільними:

« Після обміну пройшло майже 4 роки, зараз я їжу по світу і розповідаю про те, що відбувається в полоні, як нам воюється та що вони роблять з нами ».

Окрім написання прозових та віршованих творів «Тайра» любить сидіти на балконі і курити дивлячись на трояндовий сад.

« Насправді, майже всі мої троянди вижили за майже 12 років війни. у мене там було понад 200 кушів. До речі, знаєте, мене вразили у селі Широкине люди, які дуже любили троянди, які 6-7 років без догляду, і в травні, і в червні виглядали чудово. Тоді, я зрозуміла, що не всім трояндам потрібен догляд, іноді можна і так », – каже військова.

Наразі Юлію роблять щасливою зустрічі з близькими та друзями, але для неї, як колишньої ув’язненої, цінною є самотність. Постійне перебування в камерах – чи то в одиночній, чи в переповнених приміщеннях виснажує настільки, що навіть добрі люди поруч стають нестерпними:

«Я люблю залишатися наодинці, посидіти в саду чи на балконі, подивитися на місто. Головне, щоб не було охорони й тюремних порядків».

Попри це, спілкування з друзями залишається важливим. Для неї воно перетворюється на творчість у формі віршів чи розмов, окрім цього Юлія повернулася до старого захоплення каліграфією. Зараз коли є час жінка знову пише, але тепер не японською, а європейською каліграфією. Втім, часу на хобі небагато, адже життя після полону потребує нових сил і адаптації.

Паралелі з військовим досвідом діда-фронтовика та його виховання

Дід захисниці був полковником та начальником відділу авіарозвідки ленінградського фронту. Згадуючи це під час блокади Маріуполя «Тайра» закурюючи цигарку жартуючи зверталася до нього зі словами « Ну що, діду, блокадники ми з тобою, що ти валяєшся вставай, бачиш хто до нас прийшов! ». За словами Юлії, саме завдяки діду вона виросла такою впертою і гоноровою:

«Найвища честь, захищати батьківщину, жінок і дітей. І оце мені, як дід вбив голову, я нічого з цим не можу зробити. Починати виховання гідного молодого покоління треба з малечку на власному прикладі».

Для парамедикині дід був справжнім офіцером та взірцем, зустрічаючи нинішніх командирів на цій війні порівнює із дідом. «Тайра» згадувала, що у дитинстві, коли було багато фільмів, книг та віршів про війну їй цікаво було почути історії дідуся, але тільки зараз вона зрозуміла чому він так не охоче розповідав про цей досвід:

«Тому, хто це зрозуміє, і розповідати нічого не треба, а тому хто не знає про що мова, ви все одно не зрозумієте, от і все. Є речі, які пояснити не можна, мені здається, що іноді у своїх віршах я підступаю до межі розуміння, і іноді люди, які не були на фронті чи в колонії можуть це відчути. Але це все індивідуально, у кожного своя межа».

Юлія Паєвська поділилася, що зараз пише прозову книгу про свій досвід і один з розділів майбутньої книги буде присвячений її діду.

«Я взагалі вважаю, що слово – це найпотужніша зброя на світі і саме словом та ідеями ми перемагаємо, а за це росіяни намагаються вбити нас. Вони прагнуть знищити нас, як націю, і руйнувати наш менталітет », – каже військова.

Творчий досвід написання віршів

За словами Юлії Паєвської, вона пише вірші протягом усього життя, але з певною періодичністю, тобто могла писати або на довгий час відкладати творчість. Під час зустрічі жінка згадала нещодавній випадок з побратимом:

«Мій побратим каже: “Тайро, ти не можеш так вірші писати, я тебе знаю 10 років”. Тоді я попросила його сказати будь-яке слово і пів години часу. За цей час я написала вірш, від якого мої побратусіки були у шоці. Що стосується прози, то її можу довго формулювати й думати про що написати, а вірш він просто йде. Я їх просто записую. Потім, через деякий час, перечитую та якщо треба редагую по темпу, але це дуже рідко» , – каже Юлія.

Наприкінці поетичного вечора організатори розіграли постери авторства військового Максима Баленка.

Раніше ЗМІСТ писав , що у лютому 2025 року під час розмови зі студентами, Сергій Жадан і Юлія Паєвська розповіли про цінності їхньої бригади, історичні підвалини та бойовий досвід. За словами письменника і військовослужбовця, окрім військової підготовки вони докладають зусилля й для підвищення рівня освіти своїх бійців.

Військовим необхідно вивчати історію, вважають у «Хартії». Зі свого боку у бригаді готові навчати військовій справі, тактичній медицині і максимально точно застосовувати навички бійців, каже «Тайра»:

«Бути у війську вчасно – це важливо. Я займаюся психологічно-моральним забезпеченням у бригаді і допомагаю своїм побратимам і посестрам добре почуватися у війську. Для цього я постійно навчаюся, ділюся знаннями з “такмеду”, психології і знаю, що ми можемо ще більше усі разом».

• ветеранка війни
• війна
• дід фронтовик
• збірка наживо
• маріуполь
• новини Полтави
• новини полтавщини
• парамедикиня
• поезія
• поетичний вечір

Полтавські