ВІА «Візит» — історія колективу, який пам’ятають і радо зустрічають на сцені

21 січня 2026 р. 15:55

21 січня 2026 р. 15:55

Це продовження проекту, який в минулому році мав назву «Нація кращих! Знай наших».

Цьогоріч «обличчями календаря» стали творчі музичні колективи нашого міста. Маємо на меті розповісти історію їх творення, згадати музикантів.

Січень «відкриває» розповідь про народний самодіяльний колектив «Візит».

Творчість гурту на теренах Решетилівщини добре відома. Раніше без їх участі не обходився жоден концерт, фестиваль, а ще ярмарки, обжинки, весілля, дні народження та інші свята.

Юрій Пасічник — соліст і керівник «Візиту» в інтерв’ю розповідає, як створювався і розвивався колектив.

— Вітаю! Юрію Петровичу, поділіться, як виникла ідея створення ВІА «ВІЗИТ» у 1989 році, що цьому передувало?

Ю.П.:

— Я прийшов на роботу у 1989 році 21 січня у Будинок культури. До сьогодні ця дата в нас вважається датою створення ВІА «Візит».

Спочатку мені запропонували співати в хорі. Співати я люблю з дитинства, а оскільки я знав, що в Будинку культури є хоча б якась апаратура, але немає керівника, то попросився на роботу. Мене взяли. Але треба було набрати колектив. Це, скажу, було не легко. І моїм першим колективом були хлопці, з якими я ходив у середню школу.

— То Ви грали ще в школі?

Ю.П.: Коли я вчився у восьмирічній школі, учитель Тетяна Іванівна Бережна, нажаль уже покійна, порадила мені йти у середню школу і долучитися до ансамблю. Там грав її брат.

По правді кажучи, перший раз я побоявся зайти до хлопців, коли в них була репетиція. Повернувся додому й вирішив, що все таки спробую. Керівником ансамблю був дуже класний музикант Микола Миколайович Ілієв і чудова людина. Оце звідси, після так званого прослуховування, почалася моя кар’єра.

— Юрію Петровичу, як називався шкільний ансамбль?

Ю.П.: » Імпульс». Музикантів було багато — і Володя Чеверденко, і Славік Шведченко, Юра Бодня, Лариса Захарченко, Оля Гордієнко, Сергій Шкурупій і Володя Горулько. Він і досі з нами співпрацює. З цими людьми, які любили музику й пісні, як і я, і почалося створення гурту «Візит».

— Хто грав у першому складі «Візиту»?

Ю.П.: Після школи кожен пішов своїм шляхом. Тут дивного нічого немає. Коли я прийшов після армії, я зібрав оцих хлопців, з якими я починав грати у школі.

Перший склад виглядав так: я був солістом і керівником, бо я тут працював, клавішником був Василь Іванович Калініченко, на ударних Славік Шведченко — музикант і барабанщик від Бога, нажаль покійний. Юра Кикоть був «басист», а Володя Чеверденко грав на гітарі.

Але спочатку ми називалися «Свято».

— Якраз мала питання, як виникла назва колективу. То спочатку ви звалися «Свято»?

Ю.П.: Так. Але недовго. Хлопцям не дуже подобалася назва. Почали думати щось оригінальніше, сучасніше тоді. Але спочатку ми хотіли взяти назву «Говтвяни». Це колектив був Олександра Івановича Лисенка при районному будинку культури. І ми хотіли продовжити їх шлях. Вони їздили по конкурсах, фестивалях — Дніпро, Полтава, Кременчук. І ми хотіли їх звання далі понести. Бо там, де ми були з концертами, завжди запитували: «Де ж ділися «Говтвяни»? Деякі хлопці, які там грали — це заперечили. Через це ми взяли назву «Свято» чи «Празднік». А потім вирішили раз ми їдемо до людей, нехай буде «Візит». І так прижилося. Ми почали працювати своїм першим складом. Трохи розкрутилися. Всі хлопці працювали на громадських засадах.

— Чи було важко розвивати колектив?

Ю.П.: Не просто важко! Дуже важко! Часи ж знаєте які були… Апаратури немає, костюмів теж, з роботою не стабільно. Була одна ситуація, яка дуже похитнула наші здобутки на той час. Один з учасників колективу працював у профтехучилищі і там їм пообіцяли апаратуру. І він перетягнув увесь колектив за собою. Лишився я і Василь Калініченко. А мене ж взяли на роботу в будинок культури. Директор поставив завдання: на наступному концерті одну-дві пісні вже треба було грати. А з ким? Я почав шукати інших музикантів. Вони не довго грали. А ті, хто пішов, згодом знову повернулися у «Візит».

— Після цього склад ще змінювався?

Ю.П.: Так. Я можу сказати, що саме тоді, коли ми грали другим складом — це був розквіт «Візиту».

У другому складі я був солістом, Чеверденко — на басгітарі, Кикоть — на електро-барабанах. І в той час до нас прийшли два талановитих хлопці — Вадим Пилипенко, він і по нині керівник колективу. Всі ми його знаємо ще як і суперового звукорежисера. А також талановитий клавішник Ігор Петров. От ці хлопці вміли зовсім по іншому чути музику. Які пісні ми грали! І естраду, все, що популярне тоді було, і на слова місцевого поета Кілініча. Гарні часи були …

— Колектив носить звання народного. Розкажіть про присвоєння звання «Народний самодіяльний колектив»?

Ю.П.: Звання присвоїли у 1998 році. Це теж довгий шлях і не легкий. Для цього треба було їздити на конкурси, фестивалі. А ми не могли. Я ж говорю, всі хлопці працювали на добровільних засадах. Всі були по своїх роботах. Як ти покинеш основну роботу? Ніяк. То ми по вихідних їздили по весіллях, днях села. Там хлопці могли хоч копійку заробити в сім’ю. А ще ж на струни треба… Колектив був сильний, хлопці старалися, я старався. Оце все якраз здобули другим складом. І на обласний конкурс огляд їздили теж.

— У якому складі й умовах нині існує колектив? Які плани і перспективи бачите?

Ю.П.: З 2023 року керівник колективу Вадим Пилипенко. Він теж міг би розповісти чимало цікавого. Та він дозволив мені (сміється), щоб я вам розповів про наш колектив. І як ми в борги залазили, щоб апаратуру оновити, і як музичну освіту здобували разом, і як артистів шукали. Словом, він — і організатор, і музикант, і друг сильний. На сьогодні «Візит» — це я, Вадим Пилипенко та Володимир Горулько.

Ми колектив Народний, тому маємо звання підтверджувати що три роки. Виступати складно, бо через ситуацію в країні важко знайти людей. Вадим гарно грає, але він весь час за пультом, він на тому пульті «зуби з’їв», а замінити його немає ким. Бо такого спеціаліста важко знайти. Звісно хочеться повернути часи, коли ми збирали зали, дарували людям позитивні емоції, танці, радість. Звісно, я б хотів, щоб колектив був «живий». Зараз час інший, не до цього… Але ми роботи з колективом не полишаємо. Дай Боже, перемоги, ще зіграємо.

— Я Вам щиро дякую за розмову, дякую за цю змістовну розповідь, за те, що ви згадали скільки людей, які творили музичну історію нашого міста і продовжують це робити й нині.

Юлія ГРІНЧЕНКО , Решетилівщина.UA

Полтавські