Спартак і Красс # 8. Спартак і Батіат

21 січня 2026 р. 18:59

21 січня 2026 р. 18:59

Сьогодні восьмий епізод нашого серіалу «Спартак і Красс».

У ньому ми поговоримо про те, як кільком десяткам гладіаторів вдалося залишити територію гладіаторської школи. Як вони змогли зробити те, що ні до, ні після них не вдавалося нікому.

В історію зі змовою якось не віриться. Вам справді здається можливим втягнути у змову 200 осіб, які живуть в одноосібних камерах і мають можливість спілкуватися один з одним лише під наглядом? У змову, участь в якій дорівнює смерті? Організувати людей різних національностей, які погано розуміють мову один одного? Рабів, повністю залежних від господаря? Бійців, які заздрять успіхам колеги і прагнуть посісти його місце «зірки»? Ви насправді вважаєте що це можливо?

Звісно, у житті буває всяке. Але ви спробуйте організувати змову у рідному для вас колективі, студентській групі, наприклад. Потім розкажіть, який за рахунком посвячений виявився стукачем або вибовтав інформацію «через дурість». І це з урахуванням того, що ви вільні громадяни, не обмежені ні в діях, ні в спілкуванні, яким і ділити між собою нічого. І ув’язниці не живете, і під наглядом не перебуваєте. Розкажіть при нагоді. Цікаво послухати.

Але тоді як?

Непоганий варіант відповіді запропонували Starz у згаданому вище серіалі. По суті — банальність, але насправді багато що пояснює. Отже, здійснити неможливе можна, якщо в проєкті беруть участь особливо обдаровані й талановиті люди. Про таланти Спартака, Крікса та інших нам дещо відомо. Очевидно, що й Лентул Батіат був неймовірно обдарованою людиною. Але зі знаком мінус. Іншими словами — рідкісний виродок.

У Starz-івській реконструкції це чудово показано. Заради грошей та статусу Батіат не гребував нічим: брехав, інтригував, убивав, лестив, надавав послуги сумнівного характеру. В результаті він зміг збудити ненависть до себе у двох своїх найкращих бійців, двох чемпіонів, найавторитетніших гладіаторів — Спартака і Крікса. У відповідь вони змогли організувати змову. Перший підбив своїх фракійців, другий — галлів. І почалось.

Тут, гадаю, буде цілком доречною обіцяна раніше ремарка щодо гладіаторських корпорацій. Гладіаторські бої — це не просто бійня, це шоу. А організація популярного шоу — це наука. І будь-яка дрібниця, що підвищує інтерес публіки, приносить організаторам додаткову користь. Однією з фішок був поділ бійців на корпорації. Пам'ятаєте, в дитинстві ми сперечалися, хто переможе в чесному бою — ніндзя чи північноамериканський індіанець. Так ось, римлянам теж було цікаво, хто крутіший: самніти чи греки, галли чи фракійці. Тому частину гладіаторів озброювали зброєю галлів і навчали галльській тактиці бою. Інших готували як фракійців. Третіх як самнітів. Так виникали корпорації, а разом із ними вболівальники, тоталізатор та інші фішки, притаманні шоу подібного типу.

Школа Батіата, вочевидь, спеціалізувалася на підготовці галлів і фракійців. А Крікс і Спартак були, найімовірніше, найавторитетнішими представниками у своєму бойовому класі. Це уточнення важливе з погляду панівної думки, згідно з якою однією з причин поразки повстання був поділ армії за етнічним принципом. Хоча, найімовірніше, подібного поділу не існувало. І називати Спартака фракійцем, а Крікса галлом можна з таким самим підґрунтям, як називати Мессі каталонцем, а Мбаппе мадридистом. Передайте це болгарам, якщо трапиться нагода.

Але повернімося до змови. Нехай навіть, в силу якихось неймовірних прорахунків і упущень адміністрації, гладіаторам вдалося змовитися. Але як вони змогли вирватися за стіни школи? Відомо як, через кухню. Не вірите, запитайте Плутарха. Історик авторитетний, брехати не стане. А як нейтралізували охорону? Так через кухню ж бігли! Взяли кухонні ножі, рожни, шампури та розсіяли нікчемну вохру.

Не розумію, як в таке можна вірити. Захищені обладунками, озброєні списами та мечами, укриті за щитами професійні та підготовлені воїни поступаються голим, через одного озброєними кухонним приладдям гладіаторам? Та ще в умовах, спеціально спроєктованих для полегшення дій охорони на випадок нештатної ситуації? Неймовірно.

Але стіни школи — це пів справи. Є ще міські стіни. Невже ніхто не побачив рабів, які бігли містом із обагреними кров'ю ножами? Ніхто не повідомив магістрату, міській варті? Не зачинили ворота? Звичайно, в житті буває всяке. Можливо, все так і співпало. Можливо.

А можливо й ні. Можливо, ніякої втечі не було, і Спартак з товаришами вийшли за стіни школи і самої Капуї з дозволу та благословення свого господаря — Лентула Батіата. «Навіщо? Як таке можливо?» — запитаєте ви. Будь ласка, ось кілька цілком притомних версій.

Версія перша, найімовірніша. Ми пам'ятаємо, що з часів Гракхів у республіці спостерігалося «падіння моралі». Говорячи більш приземленою мовою, Римом правило беззаконня. Багато знатних, і не дуже, громадян дозволяли собі те, на що їхні батьки та діди ніколи б не зважилися. Наприклад, грабувати співгромадян. І використовувати для цих цілей власних рабів. А Батіату, який мав за рабів добре навчених гладіаторів, сам бог велів спробувати себе в небезпечному, але вельми прибутковому бізнесі. Або вірніше боги. Богів було стільки, що хтось колись щось подібне та й накаже.

Ця версія знайшла своє відображення і в серіалі. Там є і історія використання гладіаторів як убивць капуанських багатіїв, конкурентів Лентула. Є й розповідь про конфлікт із батьком, конфлікт на ґрунті моралі, що закінчився вбивством Батіата-старшого. Отже, цілком можливо, що підприємливий ланіста відпускав групи своїх гладіаторів за ворота міста з метою грабунку багатих вілл. Але в якийсь момент щось пішло не так. Спартак із товаришами відмовилися повернутися в стійло і пішли на вольні хліба. Цілком правдоподібно.

Версія друга, помірно конспірологічна. Вона  полягає в тому, що Лентул Батіат не був негідником, а якраз навпаки — був патріотом Італії. Тієї Італії, що століттями боролася з ненависним Римом і чий опір остаточно було зламано лише кілька років тому, під час згаданої в одній із серій Союзницької війни. І що цілком можливо, і сам Спартак, і Крікс, і інші вожді повсталих були не варварами, а італіками, колишніми офіцерами союзницьких армій, взятими в полон і оберненими в рабство. А сам Батіат теж симпатизував справі звільнення Італії. А може, був одним із організаторів. І війна, що вибухнула в результаті, була продовженням Союзницької війни, а не повстанням рабів, як це зазвичай вважають.

Конспірологічні версії гарні тим, що багато що пояснюють. Їх і вигадують для того, щоби правдоподібно та логічно пояснити події, які погано піддаються логіці. Ця версія пояснює і лояльність повсталих до місцевого населення, до слова, взаємну. І розповіді про наявність у рабській армії безлічі вільних. Не викликає питань у цьому випадку і обоз зі зброєю, який нібито випадково підвернувся в найпотрібніший час. Пояснює вона й незрозумілі перемоги банди рабів над римськими легіонами. Не раби, мовляв, били римлян, а ветерани двох громадянських війн — італіки та недобиті Суллою маріанці.

Не пояснює вона одного. Як могли римляни сплутати рабське військо з організованими загонами своїх одвічних ворогів? Чому вони погодилися терпіти ганьбу (а для них бути битими протягом двох років рабами, ганьба безсумнівна), якщо можна було пояснити невдачі зустріччю з рівним супротивником? Найімовірніше тому, що не було в армії Спартака жодних італійських і маріанських когорт. Можливо, якісь ветерани й приєднувалися до банди. Може бути, і найімовірніше, вони ставали офіцерами, якщо таке визначення взагалі застосовне до воєначальників повсталих рабів. Але організованих підрозділів, які становлять кістяк армії, як про це пишуть деякі реконструктори, найімовірніше не було. Інакше стародавні автори, які симпатизували Риму, напевно звернули б на це нашу увагу.

Дуже може бути, що відпускаючи своїх гладіаторів грабувати багаті вілли, Батіат і мав на думці помсту деяким їхнім господарям — колишнім солдатам Суллу, які отримали землю за вірну службу. Землю, відібрану у місцевих, можливо й особисто у Батіата. Але не більше. Організовувати повстання він навряд чи збирався. Просто щось, як і в першій нашій версії, пішло не так.

Версія третя, радикальна конспірологічна. Її прихильники вважають, що і Спартак, і Батіат були ні ким іншими, як агентами Серторія або Мітрідата. А може, й обох одразу. Мовляв, відчуваючи на собі жорсткий тиск римських армій, хтось із них вирішив організувати в Італії другий фронт, висадивши в районі Везувію обмежений контингент, який і став ядром майбутньої спартаківської армії.

Ця версія добре пояснює малозрозумілі пересування армії Спартака Італією. Спочатку через весь півострів з півдня на північ, а потім назад з півночі на південь. Мовляв, ішов до Іспанії на з'єднання із Серторієм, а коли дізнався, що останнього зарізали, повернувся назад до своїх південних баз. Перезимувати з максимально можливим комфортом. Може, все так і було. Ми цього не знаємо і ніколи не дізнаємося. Хіба що знайде якийсь допитливий історик схованку на Везувії, а в ній листування Спартака з Мітрідатом. З докладними інструкціями — коси, мовляв, під гладіатора, піднімай рабів і таке інше. А поки не знайшли чогось подібного, інтерпретації та реконструкції — наше все.

Тому, починаючи свою реконструкцію повстання, я розпочну її з того, що одного разу, влітку 74 року до Р.Х, група гладіаторів, відправлених Лентулом Батіатом пограбувати на великій Аппієвій дорозі, не повернулася у свій лудус. Чому я наполягаю саме на цій версії? Причини три. Вона пояснює перше з «цього не може бути», а саме неможливість втечі з гладіаторської школи. Не було ніякої втечі й усе. Вірніше, була втеча, але не зі школи. Вона жодним чином не суперечить подальшому ходу подій. Адже абсолютно не важливо, втік він чи був випущений за ворота з якоюсь метою. І по-третє, реконструкція, яка починається з втечі зі школи, вже існує. Навіщо нам дві однакові?

Лайки, підписки, коменти щиро вітаються!

Полтавські