Лешек Колаковський: менше зло теж ЗЛО, а брехня на благо все одно БРЕХНЯ

28 січня 2026 р. 12:53

28 січня 2026 р. 12:53

Я вже не вперше звертаюся до ідеї Лешека Колаковського про необхідність морального виховання.

У чому сенс? Колаковський стверджує, що для того, щоб «чинити правильно», часто недостатньо дотримуватися порад авторитету або приписів кодексу. Чому? Та тому, що моральне життя має принципово конфліктний характер. Причому конфлікт цей існує, як мінімум, у трьох сенсах.

Перший, це необхідність градації цінностей і відсутність критерію для їх порівняння. Цінності іноді вступають у конфлікт, і це призводить до необхідності визначення пріоритету. Що важливіше, наприклад, завжди говорити правду чи завжди виявляти повагу до чужої гідності? Конфлікт у таких випадках очевидний.

Другий, це необхідність вибору у випадках, коли різні ближні вимагають від нас дій, які взаємно суперечливі й не можуть бути виконані одночасно. Найпростіший приклад: коли виробнича необхідність вимагає від тебе бути на роботі, друзі чекають у лазні, а дружина просить допомогти з прибиранням. І перед усіма є моральні зобов’язання.

І третій, це конфлікт між бажанням «чинити правильно» і прагненням приймати «раціональні» рішення, які зроблять твоє життя і життя оточення комфортним і щасливим. Історія сповнена прикладів, коли бажання «чинити правильно» призводило до катастроф. Недарма ж люди кажуть, що благими намірами вимощена дорога до пекла.

І якщо в першому випадку хороший кодекс, нехай і не завжди, але допоможе вибудувати ієрархію цінностей, то в другому він точно безсилий. А в третьому ще й шкідливий. І тоді як?

Відповідь Колаковського така: необхідно в кожному випадку приймати індивідуальні інтуїтивні рішення, засновані на моральному вихованні. І якщо ми з ним згодні, і розуміємо, що потрібно робити, то хотілося б зрозуміти, як це зробити.

Очевидно, що не існує у світі людини, яка б у тим чи іншим чином не була піддана моральному вихованню. Як мінімум, кожній дитині батьки розповідають про те, що таке добре і що таке погано. Але дитяче виховання часто буває поганим, і ніколи не буває достатнім. Тому ні в якому разі не нехтуючи дитячим вихованням, слід приділити істотну увагу самовихованню, заснованому на глибокій рефлексії питань, що стосуються морального вибору. Таке виховання вимагає зусиль, воно є складним, ризикованим, але, тим не менш, необхідним.

Звісно, Колаковський не надає в наше розпорядження якоїсь програми морального виховання, методички, за допомогою якої можна швидко досягти успіху в цій нелегкій справі. Та й ніхто не надасть. Тому давайте разом порефлексуємо над двома проблемами, включивши в канву наших міркувань і думки самого Лешека Колаковського. Йтиметься про «менше зло» і «брехню на благо».

Ми з вами дорослі люди, і знаємо, що складно прожити життя жодного разу не збрехавши. Ми так само знаємо, що невчасно сказана правда може призвести до неприємностей, а то й до катастрофи. Як особистої, так і глобальної. Тому час від часу ми брешемо. Брешемо на благо. Брешемо на порятунок. І як ми сприймаємо таку брехню? Як благо? Як добро? Але брехня завжди залишається брехнею. Тобто злом.

І як у цьому випадку, наприклад, виховувати дітей? Адже дитина через відсутність життєвого досвіду і не до кінця розвинені когнітивні здібності не може зрозуміти нюансів. Для неї є тільки брехня і правда. Вона бачить, що ті, хто говорить їй, що брехати не можна, самі час від часу брешуть. Як тут бути?

Колаковський радить не виховувати дітей у переконанні, що брехня безумовно заборонена. У будь-якому випадку вони швидко переконаються, що в житті це не так, і що обійтися без неї неможливо. А коли зрозуміють це, швидше за все, взагалі засумніваються в моральній цінності говорити правду. Тому не потрібно говорити, що брехня в деяких обставинах буває благом. Таке правило занадто легко поширити на величезну кількість випадків, і його еластичність небезпечна.

Навпаки, треба зміцнювати їх у переконанні, що брехня — зло. Іноді слід брехати, щоб запобігти іншому злу, яке здається нам гіршим. І хоча в таких ситуаціях брехня навіть морально допустима, вона при цьому не перестає бути злом.

Ще складніше пояснити дитині, що одні й ті самі форми її поведінки одні й ті самі люди будуть інколи вітати і заохочувати, а інколи, навпаки, засуджувати. І що реакцію одних і тих самих людей на схожі вчинки складно передбачити. І що сама ця реакція не повинна бути визначальною при виборі того чи іншого варіанту вирішення морального питання. Це складно, але необхідно.

Це ж стосується обов’язковості називати речі своїми іменами. Наведу приклад із життя. Якось говорили з друзями з приводу планів Трампа віджати у китайців американську частину ТікТоку. «Рейдерство», — кажу. «Ні, — відповідають, — вимога національної безпеки».

Силове відібрання власності називають рейдерством. І так — це необхідно для забезпечення національної безпеки. При цьому потрібно розуміти, що національна безпека — це та галузь людської діяльності, багато заходів якої, якщо відволіктися від мети, — аморальні. В’язниці, казарми, гармати замість масла — кому це подобається? При цьому невміння і небажання забезпечити національну безпеку аморальні не меншою, а то й більшою мірою.

Але при цьому не варто називати добром те, що ним не є. Назвавши одного разу відібрання власності добром, ти ризикуєш потрапити в ту ж саму пастку еластичності, яка дозволить застосовувати подібні методи у випадках, коли без них цілком можна обійтися.

А тепер кілька слів про «менше зло». Іноді ми змушені чинити неправильні вчинки. Робити менше зло заради того, щоб запобігти більшому. І тут ми знаходимо ще одну суперечність морального життя — суперечність між світом цінностей і світом обов’язків. Між бажанням жити в добрі та обов’язком час від часу творити зло. Це протиріччя є природною ознакою людських відносин, і той, хто говорить, що це не так, — щонайменше ханжа.

При цьому саму наявність подібної дисгармонії часто намагаються не помічати. Роблять це і для самозаспокоєння, і для того, щоб мати в очах оточення вигляд людини, не здатної творити зло. І єдиний спосіб цього досягти — називати зло, нехай менше, нехай необхідне, але добром. Стверджувати, що кожен акт, який є предметом обов’язку, є тим самим благом.

Менше зло, на думку Лешека Колаковського, не повинно називатися благом тільки тому, що воно саме менше. Воно все одно зло. І якщо моральні стимули мають значення для наших практичних життєвих позицій, то це необхідно усвідомлювати.

І одним із завдань морального виховання є усвідомлення цієї дисгармонії та розуміння того, що навіть до меншого зла необхідно ставитися як до зла.

Ви запитаєте, який у цьому сенс? Скажете, що протягом двох останніх тисячоліть представники нашої цивілізації постійно творили зло, і при цьому поклонялися добру. І що ця суперечність ніколи нікого не зупиняла, і навіть навпаки — була предметом гордості? І що тим, хто від цього зла постраждав, абсолютно все одно, як називає свої діяння той, хто його творить — добром чи «меншим, а може й необхідним, злом».

Спробую пояснити. Принаймні скажу, як я це бачу. По-перше, мораль — це не про історію, і не про інших. Це про тебе. Межа між добром і злом проходить у серці (а може бути, у мозку) людини, а не між державами, політичними силами або різними людьми. І моральне виховання необхідне для того, щоб виробити інтуїцію, яка дозволяє зробити в певний момент правильний вибір. А якщо ти називаєш «менше зло» добром, то й вибору ніякого немає. Є добро і є зло — що тут вибирати. Все очевидно. Тобі й замислюватися нема про що. Якщо ж перед тобою два зла, то ти точно подумаєш. Чи справді одне з них менше. І наскільки вирішальною є різниця. І чи варто ставати на бік нехай меншого, але зла, а не, наприклад, утриматися від вибору.

Наведу приклад — вибори. Згадайте скільки разів ви голосували за зло. За те зло, яке вважали «меншим». Можливо, були ситуації, коли такий вибір був виправданий. Навіть напевно були. По собі знаю. Але знаєте що… Якось спіймав себе на думці, що, діючи подібним чином, ми просто не залишаємо шансу добру. І до чого це призводить? Вигляньте у вікно, увімкніть телевізор, погортайте Фейсбук. По-моєму, все очевидно.

По-друге. Наша сьогоднішня оцінка деяких діянь наших предків кардинально відрізняється від їхньої власної оцінки. Те, що вони вважали «необхідним злом», ми зараз іноді вважаємо злом, чи не абсолютним. Чому так відбувається? З одного боку, очевидно, ми не розуміємо і не відчуваємо контексту. Але важливіше не це. Важливіше те, що століття поклоніння добру природним чином змістило наше розуміння «допустимого зла» далеко у бік добра. Тобто те, що ще 300 років тому вважалося «допустимим», зараз таким не вважається. І це, зокрема, є і наслідком морального виховання.

Звісно, процес цей не лінійний. Трапляються відкати. Як зараз, наприклад. І справді, за часів великих потрясінь і катастроф аморалізм знаходить безліч прихильників. Але тренд, все-таки, інший. Глобальне зменшення насильства і пом’якшення норовів. Як на мене, це очевидно.

Не очевидно інше. До якого рівня необхідно пом’якшувати норови, не побоюючись, що християнська цивілізація буде зруйнована? До якого рівня необхідно знижувати рівень агресії в людині, щоб вона не перестала бути людиною?

Цікаві питання. Що скажете?

Коменти, підписки, лайки щиро вітаються!

Полтавські