Людина з великим серцем і непохитним характером: у Кременчуці попрощалися із Захисником Русланом Кір’яновим

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Людина з великим серцем і непохитним характером: у Кременчуці попрощалися із Захисником Русланом Кір’яновим

03 лютого 2026 р. 16:09

03 лютого 2026 р. 16:09

Світла пам'ять!

Людина з великим серцем і непохитним характером: у Кременчуці попрощалися із Захисником Русланом Кір’яновим

Сьогодні у Кременчуці день тиші і скорботи. У Свято-Миколаївському соборі зібралися ті, хто прийшов провести в останню путь чоловіка, батька, захисника — Руслана Кір’янова. Люди йшли тихо, стримуючи сльози, відчуваючи важкість втрати, яку не можна виміряти словами.

Руслан Олександрович Кір’янов народився 18 квітня 1976 року в селі Садки.Був призваний на військову службу під час мобілізації 11 червня 2024 року.

"Служив у званні солдата на посаді стрільця. Загинув, на жаль, 17.11.24 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Чумацьке, Покровського району, Донецької області", - повідомив офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.

Руслан загинув, боронячи рідну землю. Тривалий час воїна вважали зниклим безвісти, але пам’ять про нього залишалася живою у серцях рідних і побратимів.

Мати Руслана не може перестати думати про свого сина.

За її словами він пішов на війну сам, без примусу, без страху, знаючи, що обов’язок важливіший за власне життя. Він не залишив побратимів у біді, не втік і не сховався від небезпеки. Тривалий час Руслана шукали, тримали рідних в невідомості, і кожен день його відсутності для матері був немов камінь на серці. Та навіть у найважчі миті вона зберігала образ сина у серці — мужнього, відданого, непохитного. Він залишився для неї Героєм і прикладом відданості, який ніхто не зможе стерти.

Донька Руслана згадує батька як людину, яка була для неї прикладом щирості і доброти, навіть коли дивився на світ як на випробування, для рідних він залишався опорою. За її словами він захоплювався музикою та хард-роком, що відображало його непокірний, пристрасний характер.

"Він слухав рок, любив цю символіку, постійно слухав таку музику. Це була жага, він дуже любив.

У нього була косуха, у нього був пояс із шипами, по молодості був такий кучерявий. Як з мамою розписувались на весіллі, то в нього таке волосся дуже кучеряве було. Як сказати, коли міг бути запальним, коли дуже добрий був. Він завжди приїжджав до моєї доньки, завжди подарунки привозив їй", - розповіла Олександра, зазначаючи, що її донька називала свого діда «Юсік». Вона дуже плакала за ним, бо він був для неї більше, ніж просто дідусь — він був її другом, який залишив у серці незгасний слід.

Руслан умів дарувати тепло: він завжди знаходив спосіб підтримати рідних і близьких, і всі, хто його знав, відчували, що поруч справжня хороша людина.