"Він мріяв, щоб якнайшвидше закінчилася війна, був великим патріотом України": Кременчук віддав останню шану Захиснику Володимиру Пустовіту

05 лютого 2026 р. 01:20

05 лютого 2026 р. 01:20

Понад рік військовослужбовець вважався безвісти зниклим.

Понад рік тому на російсько-українській війні загинув наш земляк Володимир Пустовіт. Понад рік чекання і сподівань… І сьогодні, у морозний сонячний день, він назавжди знайшов спокій у рідній кременчуцькій землі.

Правоохоронець і Захисник — таким Володимира Пустовіта знають у Кременчуці. Колеги по службі в патрульно-постовій службі, побратими батальйону територіальної оборони, що формувався у Кременчуці, сьогодні йшли до Міського палацу культури, аби віддати йому останню шану.

Йшли сотні й сотні мешканців нашого міста — здавалося, нескінченним потоком.

Труну із тілом Захисника зустріли стоячи на колінах.

«Сьогодні ми прощаємось із Захисником Володимиром Пустовітом, який народився 8 жовтня 1968 року у місті Кременчук і проживав також у нашому місті, проходив військову службу за контрактом з 20 січня 2022 року. Служив у військовому званні старший солдат, оператором-механіком відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку. Загинув, на жаль, 30 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності, будучи відданим військовій присязі та українському народу. Мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність в районі населеного пункту Любимівка Кореневського району рф. Раніше вважався зниклим безвісти. Закінчив у Кременчуці гімназію №21 та ПТУ №7. Одружений» , — розповіла начальниця групи соціальної роботи Кременчуцького РТЦК та СП майор Анна Тарасова.

Жвавим і активним хлопцем запам’ятався Володимир Пустовіт директору ВПУ №7 Миколі Несену. У далекому 1984 році він вступив до цього навчального закладу.

«Володимир Пустовіт — випускник Вищого професійного училища №7. На той час воно носило назву середнє міське професійно-технічне училище, оскільки Володя вступив на навчання до нас з 1 вересня 1984 року і навчався в училищі по 17 червня 1987 року. Він оволодів професією слюсаря-ремонтника, володів нею досконало, був працевлаштований на Кременчуцький автомобільний завод, там працював, а згодом багато років був пов’язаний із патрульно-постовою службою. Ми його пам’ятаємо як дуже шустрого хлопця — у слюсарів-ремонтників у нас усі були такі. Він займався спортом, любив футбол, грав у волейбол. Ми дізналися, що він загинув ще тоді, коли говорили, що він потрапив у полон або, можливо, зник безвісти. А потім прочитали цю страшну звістку від пана Андрія Баранова, який був його командиром, що він ще у 2024 році на чужій землі поклав своє життя за волю українського народу і нашу територіальну цілісність», — сказав Микола Несен.

Він також нагадав, що Володимир Пустовіт став 81-м випускником навчального закладу, який віддав життя за незалежність України у російсько-українській війні.

Перший інспектор сектору дотримання прав людини Кременчуцького районного управління поліції Юрій Майстренко пригадує, що служив із загиблим Захисником ще у батальйоні патрульно-постової служби з 1998 по 2001 роки. Каже, зберіг лише добрі спогади й згадує Володимира Пустовіта як веселу та надійну людину.

До останнього жила надія, що Володимир Пустовіт живий і, можливо, перебуває в полоні. Про це зазначив Сергій Ільченко — майор запасу, ветеран батальйону територіальної оборони Кременчука.

«Володимир Пустовіт служив у радянській армії у військах повітряно-десантної оборони. Після повернення з армії працював у міліції в патрульно-постовій службі Кременчука. Ми з ним зустрічалися. У 2022 році, після початку повномасштабної війни, ми знову зустрілися з ним у батальйоні територіальної оборони Кременчука. Дуже хоробра, дуже смілива людина, дуже грамотний фахівець своєї професії як зв’язківець. Користувався повагою товаришів, дуже багато його знали. Приходили в батальйон люди з міліції, з Національної гвардії, з ЗСУ — знали його. Тому нам було легше служити разом: була довіра, підтримували один одного, допомагали. Дуже шкода, після його загибелі залишилася дружина і залишився син — дитина. Він мріяв, щоб якнайшвидше закінчилася війна, був великим патріотом України, розмовляв виключно українською мовою. У всіх випадках він ненавидів російську федерацію, як злочинців. Дуже любив наш народ, наші традиції, наші пісні» , — сказав ветеран.

Під час прощання згадали Володимира Пустовіта і як активного туриста, людину, відкриту до нових вражень і пригод.

«Познайомилися ми ще до повномасштабного вторгнення. Разом ходили на байдарках, займалися туризмом. Вовчик був веселий, завжди привітний, з гумором. Гарний друг. Коли почалася війна, він став на оборону, а ми як могли — допомагали йому. І коли він просив, завжди надавали допомогу. Дружина Наталія повідомила, що, на жаль, він пропав безвісти. Ми до останнього сподівалися, що, можливо, він у полоні. На жаль, сталося так, що він загинув», — говорить подруга Тетяна.

Відспівали Захисника у Свято-Миколаївському соборі. Вічний спокій кременчужанин знайшов на Свіштовському кладовищі — у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Кременчук схилив голови перед своїм Захисником. Ім’я Володимира Пустовіта назавжди залишиться в історії міста, у пам’яті побратимів, друзів і всіх, хто прийшов цього дня сказати йому тихе, але вічне «дякуємо».

Олена Ліпошко

Фото редакції

Полтавські