«Він ніколи не давав пустих обіцянок»: у Кременчуці передали речі загиблого азовця Ярослава Отрока в музей

16 лютого 2026 р. 18:58

16 лютого 2026 р. 18:58

Ярослав Отрок, виконуючи наказ, вийшов у полон, але не зняв шеврона азовця.

Учора було земне день народження захисника, нашого земляка, який віддав своє життя за Незалежність України.

Ярослав Отрок народився 15 лютого 2001 року у Кременчуці. Був щирим патріотом України. Майже з самого дитинства був активним учасником багатьох українських молодіжних організацій — від «Пласту» до «Нацкорпусу». У 18 років він вступив до лав полку «Азов», а у 20 став студентом-політологом філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка.

Ярослав Отрок, будучи сапером полку «Азов», брав участь у героїчній обороні Маріуполя. У травні за наказом командування вийшов з «Азовсталі» та потрапив у полон. А в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, попри всі обіцянки й міжнародні гарантії, ворог вчинив масову страту полонених українських захисників. Ярослав, як і багато інших вірних синів України, загинув унаслідок російського теракту в Оленівці.

Сьогодні ті, хто був близький Ярославу, хто знав його якнайкраще, передали речі загиблого Героя до краєзнавчого музею.

«У 2015–2016 роках я був керівником організації цивільного полку «Азов» у місті Кременчук. Ярослав до нас прийшов, якщо не помиляюся, це був 2015 рік. Йому тоді було 14 років. Він чесно не сказав про свій вік, але був дуже активний, допомагав нам. Сьогодні передаю до музею його особисті речі, які залишилися. Це шеврон, який він носив, коли був у цивільному корпусі «Азов», — розповів Ярослав Панаско, військовослужбовець.

Він також передав кілька шевронів і прапор організації — цивільного корпусу «Азов», яка діяла на той час.

«Вона розбудовувалася на базі полку «Азов». І він уже тоді бачив себе на службі безпосередньо в полку. Щойно йому виповнилося 18 років, він пішов туди на контракт», — слова Ярослава Панаска.

Він пригадує, що його молодий колега був людиною слова.

«Це людина, якій можна було довірити будь-який напрямок, будь-яку задачу, не дивлячись на молодий вік, і він із цим справлявся. Тобто був відповідальний. Якщо Ярослав не міг щось виконати, він чесно про це казав. Були люди навіть старші за нього, яким було по 30–35 років, але вони не завжди справлялися і не завжди брали такі відповідальні справи, як він у свої 18 років. Це його футболка, коли він був у лавах Національної дружини — одного з проєктів Національного корпусу. І її ми теж хочемо передати до музею», — із розповіді командира.

Мама Ярослава Отрока Оксана Онопа пригадує, що найбільшим захопленням її сина була риболовля. При цьому він багато читав, вивчав історію та досконало знав Конституцію України.

«Він розповідав мені такі речі, що я за голову бралася: «Де ти взяв цю інформацію?» Ми виховувалися в радянські часи і, звісно, не знали того, що треба. А він шукав інформацію, скрізь її знаходив. Він був ідеаліст. І відповідальний із самого дитинства. Якщо говорив, що не може щось зробити — казав чесно. Він ніколи не давав пустих обіцянок», — із спогадів матері.

Вона говорить, що син займався спортом і готувався до служби.

«Він готувався до служби, ходив у походи, вчився виживати в екстремальних умовах» , — розповіла пані Оксана.

Коли постало питання вибору, він сказав рідним — тільки «Азов».

«Мені говорили різне, але я бачила, що в дитини патріотичні наміри. Він казав, що треба змінювати країну, бо був незгідний із політичними подіями. Він дуже хотів змінити Україну. Тому пішов вивчати політологію в університеті імені Шевченка. Я дуже пишалася ним, що він вступив на державне навчання », — розповідає мати.

Жінка шкодує, що син не встиг офіційно оформити стосунки з нареченою Олександрою. Дівчина також прийшла до музею, адже активно бере участь у діяльності ГО «Оленівка», яка об’єднує родини загиблих і тих, хто вижив у ту страшну ніч.

«Коли він був уже в Маріуполі, ми спілкувалися тільки через Telegram. Було дуже складно, але він піклувався про родину. Дуже просив, щоб ми виїхали за кордон і зберегли життя. Тоді ми поїхали до Швеції на два роки, а у 2024-му повернулися», — згадує жінка.

«Останній зв’язок був 17 травня. Він надіслав фото й написав, що вони виконали наказ і виходять у полон. Обіцяли гарантії безпеки. Ми вірили. А потім зв’язок обірвався…» — розповідає мати.

Рідні побачили прізвище Ярослава в списках поранених під час подій в Оленівці. І більше ніякої інформації про нього…

«Далі був жах. Тіло нам повернули аж у жовтні. Ми його шукали, тому що сім людей зникли взагалі. Ми спочатку думали, що він у полоні — у російських списках значилося, що він поранений. Але потім дізналися, що семеро людей узагалі невідомо куди поділися. Ми його розшукували, подавали в розшук, здали ДНК. І вже в жовтні Олександру сповістили, що повернули тіло. Його повернули разом із тілами під час обміну полоненими», — слова Оксани.

Двічі проводили аналіз ДНК, тож поховати Ярослава Отрока змогли аж у липні 2023 року.

«Я все чекала дзвінка, що син подзвонить і скаже: “Мамо, це помилка, я живий”. На жаль, цього не сталося. І вже у квітні, коли я телефонувала до патронажної служби, я знала відповідь. Я знала її, але не хотіла чути. Внутрішньо я розуміла, що це він і що мені скажуть. Та все ж до останнього сподівалася, що помилилася, що він живий. Коли я його побачила, тіло було як мумія. Побачила руку з татуюванням — і відчула поштовх. До останнього не вірила» , — розповідь матері.

Зараз жінка бере участь у діяльності громадських спільнот, де об’єднані родини загиблих захисників і захисниць Полтавщини.

Ярослав Панаско пригадує Ярослава Отрока як мужнього воїна сучасності, який був серед тих, хто тримав перші бої за Маріуполь.

«Він особисто підбив із гранатомета ворожу БМП. На жаль, під час того бою загинув ще один азовець із позивним Фугас — один із перших бійців “Азову”, який поліг у тій війні. Їм тоді розбили автомобіль, і вони пішки пройшли близько 20 кілометрів уночі, повертаючись до Маріуполя. Це лише один із епізодів», — слова військового.

Також він згадав ще одного нашого земляка Максима Кагала, який теж віддав життя в боях за Маріуполь.

Пам’ять про таких людей працює як моральний компас громади: вона не дозволяє системі суспільства “збитися з курсу”, нагадуючи, якою ціною тримається свобода і що справжні цінності завжди вимірюються не словами, а вчинками.

Нагадаємо, Кременчуцького азовця Ярослава Отрока "Фірста" 17 липня проводжатимуть в останню путь .

У російському полоні досі перебувають кременчужани Ярослав Отрок та Остапчук Андрій

Нагадаємо, Два роки з часу звірського теракту, під час якого загинули і двоє кременчужан: містяни прийшли на Акцію Пам'яті убитих в Оленівці азовців

«Він тримав Азовсталь до останнього»: Кременчук попрощався із Ярославом Отроком, який загинув рік тому після теракту в Оленівці

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські