«Кожен предмет несе історію родини»: у Кременчуці показують вишиті Сорокіної

27 лютого 2026 р. 17:28

27 лютого 2026 р. 17:28

Вишивка як терапія: історія кременчужанки Тетяни Сорокіної.

Сьогодні у Кременчук у краєзнавчому музеї відкриється виставка творчих робіт із приватної колекції Тетяни Сорокіної під назвою «Любить людей мене навчила мати».

В експозиції представлять вишиті картини, виконані бісером і хрестиком, а також рушники та інші декоративно-ужиткові вироби. Усі роботи створені вручну та відображають традиційні мотиви народного мистецтва.

Як повідомили на відкритті виставки, народилася Тетяна Сорокіна в селі Сміле Сумської області. Закінчивши середню школу в рідному селі, вступила до Харківського державного інституту культури на бібліотечний факультет. Отримавши спеціальність «бібліотекар-бібліограф», за направленням Міністерства культури України у 1983 році приїхала працювати до Кременчуцької ЦБС для дорослих. Її стаж бібліотечної роботи становить 42 роки. Колектив бібліотеки-філії № 6, який вона очолювала з 1987 року, багаторазово перемагав у конкурсах діяльності бібліотек і професійної майстерності.

Тетяна Іванівна любить читати, подорожувати рідним краєм, відвідувати визначні місця Полтавщини та України. Мистецтво вишивки почала опановувати з 2022 року.

«Я родом із невеличкого містечка Сміле на Сумщині. Воно характерне тим, що там жили вільні люди і займалися ремісництвом. Я дослідила свій родовід — усі мої родичі були ремісниками. Хтось шив, дід Михайло Омельченко був шевцем, інший робив реманент, ще один шив шапки. У селі щороку відбувалося 7–9 ярмарків. З дитинства всі жінки шили й вишивали. Я навчилася вишивати хрестиком у школі. Потім показала мамі перші роботи, а вона сказала, що мені не вистачає рівноваги. Замість заохочення порадила більше читати. У 7-му класі я вирішила, що стану бібліотекарем. Мрія здійснилася — я пропрацювала майже 42 роки, а потім мене накрила хвиля оптимізації», — розповіла Тетяна Сорокіна журналістам перед відкриттям.

Вона згадала, що повернулася до дитячого захоплення вже на початку повномасштабного вторгнення.

«Мені не хотілося читати — було надто багато переживань. А коли вишиваєш, занурюєшся в процес і краще обдумуєш життєві проблеми. Із 2024 року почала активно вишивати нитками. Я цілеспрямована: якщо почала — доводжу до кінця», — каже мисткиня.

Так з’явилася перша картина — із вовками.

«Мені навіть радили її спалити, щоб відкрився шлях до нових робіт. Але я живу у багатоповерхівці — не буду ж димом сусідів лякати. Потім купила схему з маками у нетрадиційних кольорах і почала експериментувати. Додавала відтінки, які лягали на душу», — розповіла вона.

Наступну картину вишила вовняними нитками, а канву знайшла у секонд-хенді.

Тетяна Іванівна дев’ять разів поспіль, починаючи з 2017 року, брала участь у конкурсі «Вишиваний Кременчук» і неодноразово ставала переможницею. Одного разу переміг рушник її бабусі із сюжетом орла та троянди. Отримані 2500 гривень вона витратила на розвиток — придбала набір для вишивки бісером. Так розпочалося нове захоплення.

«Козак Мамай. Такий український козак, із шаблею. Я вважаю, що мій портрет кращий, ніж той традиційний образ Козака Мамая», — розповіла мисткиня.

Тож сім робіт на цій виставці — це картини, вишиті бісером Тетяною Сорокіною.

Особливу увагу на виставці привертають дві роботи — вишиті портрети Тарас Шевченко та Іван Котляревський. Колись вони прикрашали приміщення бібліотеки на колишньому провулку Арсенальному. Вишила їх кременчужанка Анна Власенко спеціально для бібліотеки у 2014 році, однак урочистої презентації робіт вона, на жаль, так і не дочекалася.

Поруч представлені старовинні речі — сорочки, рушники, торбини та вишиті картини, створені бабусею Тетяни. Усі вони дбайливо зберігалися десятиліттями.

Як зазначила зберігачка фондів музею Алла Гайшинська, у багатьох людей вдома є родинні реліквії, але не кожен наважується показати їх широкому загалу.

«Кожен предмет несе особисту історію — історію родини» , — наголосила вона.

Тож у музеї радять не відкладати візит: ця виставка — не лише про вишивку, а й про пам’ять, родинні традиції та силу особистих історій, які зшивають покоління міцніше за будь-які нитки.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські