«Світ стає світлішим завдяки вам»: у Кременчуцькому ВПУ №7 вшанували матерів та дружин полеглих Героїв

27 лютого 2026 р. 20:28

27 лютого 2026 р. 20:28

Пам’ять про героїв ВПУ №7 житиме у віках, а їхні матері та дружини ніколи не залишаться наодинці зі своїм болем.

Сьогодні стіни Вищого професійного училища №7 наповнилися особливим світлом — в актовій залі відбулася зустріч, де в одному подиху переплелися весняна надія та невимовний біль, безмежна вдячність і сталева незламність.

Захід, приурочений до Дня української жінки та перших подихів весни, зібрав тих, хто став живим уособленням віри — матерів та дружин воїнів 116-ї окремої бригади ТрО та полеглих випускників, які свого часу здобували освіту в цьому навчальному закладі.

Саме тому керівництво училища разом із 145-м батальйоном територіальної оборони та Координаційним центром об’єднань ветеранів та волонтерів вирішили вшанувати сім’ї героїв, підтримати жінок у цей непростий час і щиро подякувати їм за неймовірну силу духу.

Зустріч розпочалася з теплих слів ведучих:

«Доброго, найсонячнішого дня, дорогі гості! Ми раді вітати вас у стінах нашого навчального закладу, який має безліч традицій. Сьогодні ми примножуємо кількість моментів, які дійсно хочеться запам'ятати. Моменти, якими хочеться міцно обмінятися, сказати важливі слова підтримки або просто помовчати. Головне — бути поруч».

Опісля пролунала пісня, присвячена всім українським жінкам — справжнім, мужнім, незламним, тим, хто вміє любити, чекати, підтримувати і водночас залишатися ніжними.

Особливим і найважчим моментом заходу стала хвилина мовчання.

У ці шістдесят секунд актова зала завмерла в абсолютній тиші, яка була гучнішою за будь-які слова. Це був час спільної молитви та глибокої шани за тих, хто вже, на жаль, ніколи не переступить поріг рідного училища, не обійме матір і не всміхнеться дружині.

Таких, за словами директора навчального закладу Миколи Несена, вже 83 випускників.

«Кожного ранку, йдучи до свого кабінету, я бачу ці обличчя... Лише вчора ми поховали нашого випускника, якому був лише 31 рік. Тепер їх уже 83 — вісімдесят три випускники нашого навчального закладу. Їм вічна шана і вічна пам'ять. Вони — справжні герої, які без вагань пішли захищати нас і наше майбутнє», - звернувся директор училища до присутніх.

Микола Несен висловив глибоку вдячність жінкам за те, що вони є прикладом незламності. Він наголосив, що колектив закладу щиро цінує те розуміння, з яким матері та дружини прийняли надважкий вибір своїх рідних стати на захист держави. Директор зауважив, що воїни усвідомлювали всі ризики, але не могли вчинити інакше, а обов'язок тих, хто в тилу — берегти пам'ять про цей подвиг.

Наостанок, він побажав жінкам душевного спокою та міцного здоров’я, висловивши віру в те, що нинішнє покоління студентів розбудує Україну вільною та незалежною.

Мета цієї зустрічі була простою, але надважливою — хоча б на кілька хвилин змінити атмосферу в житті жінок, які втратили найдорожче. Микола Несен каже: «У багатьох із них уже немає сина чи чоловіка, який міг би подарувати квіти. Ми хочемо хоча б частково замінити їм рідних і подарувати тепле свято, на яке вони заслуговують».

Про багаторічні традиції Вищого професійного училища №7 розповів і голова ГО «Координаційний центр об'єднань ветеранів війни та волонерів», керівник Кременчуцького районного осередку ГО «Захист держави», Володимир Поляков. Він зазначив, що практика вшанування родин захисників у стінах закладу розпочалася ще за часів АТО і продовжується зараз.

За словами Полякова, повномасштабне вторгнення дещо змінило графік проведення таких зустрічей у 2022-2023 роках, проте з 2024 року вони знову стали регулярними. Основна мета — не дати подвигу воїнів піти у забуття.

«Я завжди кажу: солдат гине двічі. Перший раз — на війні, і це достойна смерть воїна. Але є друга смерть, набагато страшніша — це смерть від безпам’ятства. Ми робимо все, щоб рідні розуміли: про них пам’ятають, а пам'ять про хлопців жила в серцях наступних поколінь», — зауважив він.

Окрему увагу він звернув і на болючу статистику втрат училища. За його словами, це, ймовірно, найбільша кількість полеглих героїв серед усіх навчальних закладів Кременчука, адже 83 людини — це фактично три повноцінні навчальні групи.

Зі сцени Володимир Поляков звернувся безпосередньо до присутніх жінок, наголошуючи, що вони є прикладом величезної віри, яка тримає небо над їхніми родинами.

До вітального слова долучилися голова спілки «Захист держави» Микола Капінос та в.о. начальника цивільно-військового співробітництва 1-го батальйону військової частини А-7044 сержант Віталій Дідичек. Звертаючись до присутніх, вони наголосили, що пам'ять про тих, кого вже немає з нами, житиме у віках.

Микола Капінос згадав, що саме 25 лютого Україна відзначала день народження своєї великої доньки — Лесі Українки, і символічно, що вже кілька років поспіль у ці дні ми вшановуємо сучасну українську жінку.

«Наші жінки, ви — неперевершені. Ви найкращі у цілому світі. Низький уклін вам, шана та Боже благословення на довгі літа!» , — звернувся до присутніх Микола Капінос.

Завершилася зустріч на теплій і зворушливій ноті: кожній матері, сестрі, доньці та дружині полеглого захисника вручили квіти й подарунки. Проте головним дарунком для жінок, які живуть із болем втрати, стала щира увага та відчуття того, що вони не самі.

Це відчуття єдності та міцного плеча поруч нагадало кожній родині: у навчальному закладі пам’ятають про їхніх героїв, а подвиг рідних навіки залишається частиною нашої спільної історії.

Валерія Макряшина

Фото Максима Полтавця

Полтавські