Рік без «чотирьох стін»: як кременчуцький Центр адаптації підлітків з інвалідністю став єдиним острівцем надії в області

01 березня 2026 р. 17:42

01 березня 2026 р. 17:42

Перше березня у Кременчуці відзначилося особливою датою — рівно рік тому відкрив свої двері Центр адаптації підлітків з інвалідністю, який за цей час став місцем реальної підтримки для десятків родин із важкими нозологіями

Для сімей, які роками виховували особливих дітей переважно вдома, цей рік приніс звичайні, але водночас критично важливі можливості. Те, що для багатьох є буденністю, для батьків підлітків з інвалідністю стало справжнім проривом: з'явився вільний час на побутові справи, похід до лікаря та елементарний відпочинок, поки дитина перебуває під фаховим наглядом. Найголовніше ж — це можливість бачити, як раніше ізольовані діти соціалізуються, знаходять друзів і вчаться жити в колективі. Те, що раніше здавалося майже неможливим в організації, сьогодні стало частиною звичного ритму роботи Центру, який за рік перетворився на важливий соціальний осередок для всієї Полтавської області.

Від материнської мрії — до реальності

Засновниця Центру Алла Жмеренецька виношувала цей проєкт 9 років.

Поштовхом став її власний син — «особлива» дитина з важкою нозологією, якого через складність діагнозу відмовлялися брати до будь-яких груп.

«Я роками дивилася, як мій Даніл проводжає поглядом брата Нікіту до школи, а сам залишається вдома, у чотирьох стінах. Я мріяла про простір, де зможу залишити сина, знаючи, що йому весело, у нього є друзі, а я в цей час зможу просто... полежати. Або сходити до лікаря. Тепер цей простір є у всіх нас», — каже Алла.

Альтернатива інтернатам: Місія «Інклюзії без обмежень»

Співавторка проєкту, голова ГО «Інклюзія без обмежень» Анна Андрієнко, наголошує: робота Центру — це не лише про догляд за дітьми, а про виживання цілих родин. Маючи 15-річний досвід у благодійності, вона бачить у таких центрах єдину гуманну альтернативу інтернатній системі.

«Коли Алла зателефонувала мені, ми говорили про страшну проблему — про мам, які від розпачу закінчують життя самогубством разом із дітьми. Це виклик нашому суспільству. Наше майбутнє в тому, щоб навчити "особливих" дітей самообслуговуванню, а в перспективі — і професійним навичкам. Ніхто не має права засуджувати батьків, яким важко, але ми робимо все, щоб вони не залишалися сам на сам зі своєю бідою», — каже Анна

За словами Анни Андрієнко, цей проєкт — це іспит на людяність для міста. Вона впевнена, що дитині потрібна сім’я, але щоб сім’я могла це витримати, їй потрібна опора.

«Ми робимо все, щоб батьки не залишалися сам на сам зі своєю бідою. Ніхто не має права їх засуджувати за втому, ми маємо підставити плече. Сьогодні ми бачимо результат: мами починають посміхатися, а діти — розкриватися», — додає вона.

Команда, що творить дива

Історія створення Центру — це приклад неймовірної самопожертви. Колись Алла Жмеренецька витратила на оренду та облаштування приміщення власні кошти, які відкладала на евакуацію родини.

«Я сказала дітям: ми нікуди не поїдемо, ми вистоїмо тут» , — згадує вона.

З часом проєкт об'єднав навколо себе коло небайдужих: друзів, родину та меценатів, серед яких особливу підтримку надав депутат міської ради Богдан Лазоренко. Важливою стала і позиція деяких представників міської влади, які підтримали ініціативу не як посадовці, а як люди з активною соціальною позицією.

За кожним успіхом дитини стоїть щоденна, фізично важка праця фахівців, про яких Алла згадує з особливою теплотою. Це Наталія, з якою все починалося в порожньому холодному залі на одному матраці з чашкою чаю. Це Маргарита, яка неймовірним чином примудряється не просто зібрати дітей докупи, а ще й танцювати з ними, віддаючи всю себе. Це «дядя Льоша» (Олексій), якого діти обожнюють настільки, що погоджуються обідати лише після занять із ним. Це Вікторія, чиї музичні заняття справді зцілюють: навіть ті вихованці, які раніше не терпіли шуму, тепер щиро аплодують і співають разом із групою.

Сьогодні Центр є єдиною громадською організацією в Полтавській області, що надає послуги денного догляду.

Справжнім проривом став запуск унікального для регіону пілотного проєкту для дорослих осіб з інвалідністю (група 1А). Завдяки співпраці з Кременчуцькою громадою, на минулій сесії було ухвалено рішення про фінансування послуг для семи таких осіб. Це дає шанс батькам, які протягом 18 років були нерозлучні зі своїми дітьми, нарешті повернутися до соціального життя, знаючи, що їхні вже дорослі рідні перебувають у безпеці, під наглядом професіоналів та у колі друзів.

Головний результат — щасливі діти

Головним показником роботи Центру є не сухі цифри звітів, а очі дітей та щирі слова вдячності їхніх рідних.

Бабуся 16-річного вихованця Тамара розповідає, що хлопець сюди не просто йде — він буквально біжить, хоча раніше майже не прислухався до людей, а тепер став відкритим до спілкування. Інша мама - Наталія ділиться, що в Кременчуці до цього моменту нічого подібного не було, і тепер вона бачить неймовірний прогрес: у дитини потроху з’являється мова та реакція на звернення.

Маленькими кроками, але ці родини нарешті впевнено йдуть до свого успіху, вкотре дякуючи Аллі та її команді за те, що вони відродили надію там, де раніше були лише чотири стіни.

Алла Жмеренецька наголошує: Центр працює і для батьків.

«Ми хочемо, щоб мами вийшли з кокону інвалідизації. Коли мама має час на себе, коли вона в ресурсі — дитина стабільна. Найстрашніше питання для нас: "Що буде з дитиною, коли мене не стане?". Ми працюємо над тим, щоб кожна мама знала: її дитина під наглядом, у безпеці та серед друзів».

Алла Жмеренецька підсумовує цей рік із вдячністю:

«Дякую мамам за довіру. Ви відпустили своїх дітей до нас, і ми бачимо, як вони розквітають..».

Нагадаємо, У Кременчуці планують оплатити денний догляд для 7 дорослих з інвалідністю

«Ми можемо стати першими в Україні»: голова облради Біленький ознайомився з роботою Центру адаптації підлітків з інвалідністю у Кременчуці

«Час розмов»: відверто про соціальну підтримку та реабілітацію підлітків у Кременчуці

Валерія Макряшина

Фото авторки, відео редакції

Полтавські