Чотири роки бути тилом: історія волонтерського штабу «Надія» з Рокитне-Донівки

04 березня 2026 р. 12:02

04 березня 2026 р. 12:02

5 березня — особлива дата для села Рокитне-Донівка.

Саме цього дня чотири роки тому тут розпочав роботу волонтерський штаб «Надія». І відтоді світло в його приміщенні не згасає. Замість тиші — гул розмов. Замість звичних сільських буднів — безперервна робота. Аромат свіжоприготованої їжі змішується зі звуком натягування ниток — бо поруч зі столами, заставленими продуктами, плетуться маскувальні сітки.

«Масштаб розгорнутої діяльності вражав. Аромат смачної їжі і постійне сіткоплетіння на всьому вільному від продуктових запасів місці нагадувало мурашник», — розповідає волонтер Олександр.

І цей «мурашник» працює щодня. Без вихідних. Без пауз. За ці роки невелика ініціатива переросла у справжній осередок підтримки українських військових. Як усе починалося У перші дні повномасштабного вторгнення люди об’єдналися, щоб допомагати фронту.

В Недогарківському сільському клубі почали плести маскувальні сітки та збирати необхідне для військових. Саме туди спочатку їздили допомагати і наші невтомні «бджілки». У Надії Іванівни Пащенко, яка взяла на себе організацію роботи штабу, у перші дні війни син став на захист України.

Особистий біль переріс у рішучість діяти. Вже 5 березня було чітко вирішено — організувати роботу в Рокитне-Донівці. Спочатку це було плетіння маскувальних сіток. Згодом у приміщенні облаштували кухню — встановили газові плити та духові шафи. Робота розширювалася, а разом із нею — і обсяг допомоги. З часом до сіток додалися готування їжі, окопні свічки, теплі речі, необхідні побутові засоби, лікувальні мазі та багато іншого, що потребують військові.

«Вони — наші ангели»

Для військових дівчата зі штабу «Надія» — не просто волонтерки. Вони — тил. Вони — підтримка. Вони — ангели.

Про їхню невтомну працю говорить військовий Ігор: «Дівчата з волонтерського штабу “Надія” виконують титанічну працю. Завдяки їхньому труду і допомозі ми можемо відпочивати між виконанням службових обов’язків. Для нас це неймовірна допомога і взаємоповага. В такі скрутні часи дівчата, не дивлячись на похитне особисте здоров'я, брак вільного часу, коштів, ніколи ще не відмовили військовим у допомозі. За що їм величезна подяка».

Військовий Едуард додає : «Вони — наші ангели. Для нас вони насправді надійний тил».

Військовий Євген підкреслює реальність фронту: « Те, що вони роблять, — це дуже потрібно тут, хлопцям. Дехто має змогу виїхати в магазин, а дехто отримує їжу ось так — у лоточках. І ми закопуємо її в землю, щоб зберегти. Це велика підтримка».

Про значення роботи дівчат говорить і волонтер Владислав: « Саме надію ці люди дарують нашим серцям і військовим. Попри втому і біль, вони щодня роблять добрі справи і допомагають зберегти життя захисників. Особливо відомі їхні неймовірно смачні пиріжки, які знають майже по всій лінії Донецького фронту. У кожній справі — частинка серця, і це надихає та доводить: добро завжди перемагає».

Військовий Володимир із 1 батальйону 116 бригади ТрО додає: «Незважаючи на їхній вік, це неймовірні, справжні наші україночки, в яких на першому місці — допомога ЗСУ. Щирі, добрі, завжди приходять на допомогу. Бажаємо їм ще довгих літ життя та міцного здоров’я.

І щоб нашу Перемогу ми зустріли разом. Слава Україні! Слава нашим незламним людям!» Сила громади Дівчата щиро дякують усім, хто підтримує їхню діяльність — військовим, жителям села та небайдужим людям, які допомагають продуктами, матеріалами, донатами і добрим словом.

Окрема подяка керівництву громади — голові Олександру Краплині.

Безмежна подяка старості села Володимиру Шахману за постійну підтримку та розуміння їхньої справи.

«Без допомоги людей не було б цього масштабу. Ми працюємо заради перемоги», — кажуть волонтерки.

Чотири роки. День у день. Чотири роки — це не просто дата. Це тисячі годин праці, сотні передач на фронт, безліч теплих слів і щирих турбот. Волонтерський штаб «Надія» у Рокитне-Донівці — приклад того, як громада стає справжнім тилом для своїх захисників. І поки наші воїни тримають фронт, тут продовжують тримати свій — тихо, наполегливо і з вірою в Перемогу. Слава Україні!

За матеріалами повідомлення

Полтавські