«Квиток у вічність» та гарячі пиріжки: невигадані історії Кременчуцького музею

09 березня 2026 р. 12:36

09 березня 2026 р. 12:36

Від «Клубу промисловців» до сучасності.

Кременчуцький краєзнавчий музей — це не просто будівля з експонатами. Це історія про те, як ціле місто пішло на хитрість, аби обійти радянську бюрократію, і як у «лихі 90-ті» музей виживав завдяки гарячим пиріжкам та людській доброті.

Колишня директорка музею, кандидатка мистецтвознавства Алла Лушакова, поділилася спогадами про справжній народний характер нашої головної скарбниці.

Авантюра заради культури

Мало хто знає, що сучасна будівля музею на вулиці Ігоря Сердюка (колишній Жовтневій) могла б будуватися пів століття, якби громада чекала лише на державне фінансування. У 1960-х роках Кременчук уже був індустріальним гігантом, але заводи-гіганти не мали права напряму давати гроші на музей — за це директорам загрожувала догана або навіть втрата партквитка.

Тоді міська влада та керівники підприємств пішли на відчайдушний і дотепний крок: у документах майбутній музей назвали... «Клубом промислових підприємств Кременчука» . На клуби гроші виділяти дозволялося. Саме так, під виглядом відомчого закладу, за кошти заводів упродовж 1967–1971 років було реконструйовано будівлю, яка згодом стала легендарним музеєм.

Вітрина Кременчуцького пивзаводу. Архів ККМ

Вітрина КНПЗ.. Архів ККМ

Коли 26 вересня 1975 року він нарешті відкрився, черги на вході не зникали три місяці. Здавалося, у місті не залишилося людини, яка б не прийшла подивитися на результат спільної праці.

Виживання на межі фолу: листи через банк і «арештантський» бетон

Будинок по вул. Жовтневій. 2 до початку реконструкції. Архів ККМ.

Вишинський А. Д. - головний архітектор проєкту реконструкції. Архів ККМ

Предмети побуту початку ХХ ст. Архів ККМ.

Найскладнішими стали 1990-ті. Бюджетне фінансування зникло, борги за комуналку росли, а в залах не було навіть ганчірок, щоб помити підлогу. Музейники жартують, що тоді їм довелося опанувати професію «дипломованих жебраків».

• Про пошту: Коли не було грошей на марки, аби вести листування для створення «Книги Пам’яті», сусідній Держбанк дозволив музею безкоштовно відправляти листи разом зі своєю кореспонденцією.

• Про чистоту: Коли закінчилися кошти на господарчі товари, Трикотажна фабрика подарувала музею величезну бобіну білої тканини, якої вистачило на роки прибирання.

• Про «спецоперацію» з бетоном: Коли в фотолабораторії провалилася підлога, бетонний завод виділив бетон, а військову допомогу надали... арештанти з гауптвахти. Співробітниці музею зустрічали 18-річних хлопців-солдатів домашніми пиріжками та гарячою картоплею, і за дві години нова підлога була готова.

Про пошту: Коли не було грошей на марки, аби вести листування для створення «Книги Пам’яті», сусідній Держбанк дозволив музею безкоштовно відправляти листи разом зі своєю кореспонденцією.

Про чистоту: Коли закінчилися кошти на господарчі товари, Трикотажна фабрика подарувала музею величезну бобіну білої тканини, якої вистачило на роки прибирання.

Про «спецоперацію» з бетоном: Коли в фотолабораторії провалилася підлога, бетонний завод виділив бетон, а військову допомогу надали... арештанти з гауптвахти. Співробітниці музею зустрічали 18-річних хлопців-солдатів домашніми пиріжками та гарячою картоплею, і за дві години нова підлога була готова.

Вітрина черняхівської культури. Архів ККМ.

Квиток у вічність

Сьогодні фонди музею налічують понад 70 тисяч експонатів, і більшість із них — це дарунки кременчужан. Від старовинних суконь та порцеляни Кузнєцова до сімейних фотоальбомів — кожна річ одухотворена пам’яттю поколінь.

Загальний вигляд залу археології після реекспозиції. Архів ККМ.

Алла Лушакова згадує, що музей завжди намагався віддячити своїм друзям. Найактивнішим помічникам присвоювали звання «Почесний працівник музею» та вручали особливий документ — «Квиток на всю вічність» . Він давав право на довічне безкоштовне відвідування всіх виставок.

Попри затяжний ремонт, пандемію та війну, Кременчуцький краєзнавчий музей залишається головним науковим центром регіону. І громада щиро вірить, що своє 100-річчя наша «спільна родинна скриня» зустріне в оновленому вигляді, знову відкривши двері для тисяч відвідувачів.

Соломія Верба

Полтавські