Релігія мучеництва. Як загибель онука Пророка створила шиїзм

11 березня 2026 р. 21:16

11 березня 2026 р. 21:16

10 мухаррама в деяких мусульманських містах на базарі наймають спеціальну людину. Ця людина має просто стояти і казати «ні».

Його оточують жінки, простягають до нього немовлят і кричать: «Дай води хоча б дітям». А він каже «ні».

Точнісінько так само 10 мухаррама 61-го року Гіджри — 10 жовтня 680 року за юліанським календарем — жінки піднімали немовлят над частоколом військового табору в Кербелі. Табір обороняв онук пророка Мухаммеда імам Хусейн ібн Алі, який не побажав визнати владу халіфа Язіда. А Язід штурмував табір і наказав своїм воїнам засипати струмок, що постачав табір водою. Коли не стало води навіть для дітей, невеликий загін Хусейна вступив з величезним військом Язіда в останню відчайдушну битву, і всі, включно з онуком пророка, загинули. Ця подія стала відправною точкою шиїзму.

Як ви вже, напевно, зрозуміли, сьогодні я хочу поговорити про одну з основних течій ісламу — шиїзм. Основних течій дві. Суніти («агль ас-сунна» — люди традиції) становлять переважну більшість вірян. З 2 мільярдів мусульман їх приблизно 1 мільярд 750 мільйонів, або близько 85%. Шиїтів («ші ат Алі» — партія Алі) значно менше — близько 200 мільйонів. Більшість проживає в Ірані, Азербайджані, Іраку та Бахрейні. Значні шиїтські громади також є в Лівані, Ємені, Кувейті, Саудівській Аравії та Індії.

Перш ніж говорити про розбіжності між двома гілками ісламу, пропоную детальніше зупинитися на причинах, що призвели до розколу. Після смерті Пророка всередині мусульманської громади виникли серйозні проблеми, пов'язані з давніми племінними та клановими розбіжностями. Заслуга збереження єдності громади належить чотирьом наступникам Пророка, найбільш близьким до нього людям, яких в ісламській традиції називають «Праведними халіфами». Про те, наскільки суттєвими були проблеми, свідчить той факт, що лише один із чотирьох — Абу Бакр — помер власною смертю.

Другий халіф — Умар, творець ісламської імперії, був убитий перським рабом. Третій халіф — Усман, був дуже м'якою і щедрою людиною. Такий правитель — мрія підданих. Але, як це часто буває, м'якістю користувалося оточення у власних, переважно корисливих цілях. Це призвело до серйозної політичної та соціальної кризи, результатом якої став бунт. Близько 1000 бунтівників оточили будинок халіфа в Медині. Він категорично заборонив своїм прихильникам, які охороняли його дім (серед яких були й сини Алі), відкривати вогонь. Він сказав: «Я не хочу бути першим, хто проллє кров мусульман у місті Пророка». Його вбили під час читання Корану. Бризки його крові потрапили на сторінки рукопису. Цей примірник досі шанується як велика реліквія. Четвертим халіфом став Алі — двоюрідний брат і зять Пророка, одружений на його дочці Фатімі.

Очевидно, що Алі претендував на звання халіфа — намісника або заступника Пророка — вже відразу після смерті Мухаммеда. Однак у той критичний момент, коли тільки непохитна воля Умара привела до влади Абу Бакра і тим самим запобігла розколу, Алі не був присутній на зборах, оскільки в цей час разом з іншими родичами омивав тіло Пророка і готував його до поховання. Алі визнав владу Абу Бакра лише через кілька місяців. Абу Бакр сам обрав своїм спадкоємцем Умара, і Алі знову залишився ні з чим. Після смерті Умара призначена ним Шура — рада з шести найшанованіших сподвижників Пророка — обрала халіфом Усмана. І лише через 24 роки після смерті Пророка жителі Медини буквально силою привели Алі до влади.

Але не всім це сподобалося. Муавія — намісник Сирії, талановитий політик, дипломат і полководець, творець мусульманського флоту і за сумісництвом троюрідний брат убитого халіфа Усмана, відмовився визнати владу Алі. Коли Усмана вбили, Муавія використав право «кровної помсти». За арабськими звичаями, саме найближчий родич мав право (і був зобов'язаний) вимагати відплати за кров. Муавія заявляв, що Алі покриває вбивць його брата, і тому він, як законний месник, має право не підпорядковуватися халіфу. Він вивісив у мечеті Дамаска закривавлену сорочку Усмана, щоб розпалити гнів народу проти Алі, який, на думку Муавії, зволікав із правосуддям. Так почалася Перша Фітна — перша масштабна громадянська війна всередині ісламської громади.

Спочатку Алі посміхалася удача. Вирішальна битва відбулася при Сіффіні. Коли війська Муавії почали програвати, він наказав своїм воїнам прив'язати до своїх списів листки з Корану. Це був заклик: «Нехай нас розсудить Книга Бога, а не меч». Релігійні воїни Алі відмовилися битися. Алі був змушений піти на перемовини. Це стало початком кінця. Мало того, що перемрвини ні до чого не призвели, так вони ще й розкололи табір Алі. Від нього пішли хариджити або «ті, що вийшли». Їхня логіка була такою: «Муавія — бунтівник, і Бог у Корані наказав битися з бунтівниками, поки вони не підкоряться. Погодившись на переговори, Алі поставив під сумнів волю Бога».

Так виникла третя течія в ісламі. А ви знали про цей третій шлях? Я — ні. Тепер знаю. Якщо дуже коротко, то найнепримиренніші, які обрали тактику війни проти всіх, до X століття були практично повністю винищені регулярними арміями халіфату. Але найбільш поміркована та інтелектуальна група збереглася донині. Сьогодні це основна релігія в Омані. І знаєте, що цікаво? А те, що нащадки найрадикальніших мусульман сьогодні вважаються одними з найтолерантніших і найбільш миролюбних. Оман — єдина країна в регіоні, яка примудряється дружити одночасно з сунітською Саудівською Аравією та шиїтським Іраном. «Ми були тими, — кажуть вони, — хто сперечався найбільше у VII столітті, і це призвело до океанів крові. Тепер ми будемо тими, хто не сперечається ні з ким».

Але повернемося у VII століття. Алі був змушений виступити проти хариджитів і зумів майже повністю знищити їхнє ядро. Але ті нечисленні, хто вижив, заприсяглися помститися. Саме вони організували замах. У січні 661 року в той момент, коли Алі входив до мечеті для здійснення ранкової молитви, вбивця завдав йому удару по голові отруєним мечем. Кажуть, чувак 40 днів вимочував свій меч у отруйному розчині. Щоб стовідсотково. І в нього вийшло. Через 2 дні останній праведний халіф помер.

До речі, знаєте, чому перших чотирьох халіфів називають праведними? Період їхнього правління вважається «золотим віком» ісламу, часом найвищої справедливості та вірності завітам Пророка. Ці лідери жили скромно, не прагнули до особистої розкоші чи створення монархії. Після вбивства Алі епоха «праведності» закінчилася, і на зміну їй прийшла епоха династій.

Я чув різні оцінки Алі. Здебільшого вони компліментарні. Для сунітів — він великий Халіф, для шиїтів — непогрішний Імам. Європейські історики здебільшого згодні з висновком Філіпа Хітті: «Алі був хоробрим у бою, красномовним у промовах, відданим друзям і великодушним до ворогів. Він став для наступних поколінь зразком мусульманського лицарства».

Після того як Алі був убитий, його син Хасан став новим халіфом. Однак Муавія пішов на нього з величезною армією. Коли Хасан побачив, що його власні війська деморалізовані та підкуплені Муавією, він був змушений підписати мирний договір. Існує думка, що Хасан просто продав титул Халіфа. Але думаю, що це не так. Був укладений повноцінний мирний договір, згідно з яким Хасан передавав владу Муавії з умовою, що після смерті останнього влада не перейде у спадок до його сина, а буде повернута Хасану або пройдуть нові вибори. Муавія гарантував припинення переслідувань прихильників Алі та зобов'язався виплатити Хасану велику суму на потреби родини пророка. Хасан поїхав до Медини, де жив як приватна особа. В Медині ж, за найбільш правдоподібною версією, він був отруєний власною дружиною. Муавія, який, судячи з усього, і організував отруєння, порушив головну умову договору: перед смертю він призначив наступником свого сина Язіда. Вперше влада перейшла у спадок, як у візантійських чи перських монархіях, що суперечило самій ідеї халіфату як виборного інституту.

Молодший брат Хасана Хусейн спочатку був категорично проти договору з Муавією. Він, мав більш палкий і безкомпромісний характер, і закликав битися до кінця. Однак Хасан, виявив твердість і авторитет старшого брата, і переконав його підкоритися. Після смерті Хасана Хусейн потрапив у ситуацію, коли хороших варіантів у нього не було. Чому?

По-перше, Язід мав репутацію людини, яка глибоко зневажала ісламські норми. Якщо перші халіфи були аскетами, то Язід виріс у розкішних палацах Дамаска. Про нього ходили чутки, що він надмірно захоплювався полюванням, вином, поезією та собачими перегонами, нехтуючи молитвами. В очах багатьох вірян він не мав «права на владу» ні за заслугами перед ісламом, ні за особистою святістю.

По-друге, на відміну від Хасана, якому дозволили мирно виїхати до Медини, Язід зажадав від Хусейна публічної присяги. Він розумів: поки онук Пророка не визнає його владу, його правління виглядатиме незаконним. Він відправив листа наміснику Медини з коротким наказом взяти присягу у Хусейна та ще двох авторитетних лідерів мусульманської громади. А якщо ті відмовляться — відрубати їм голови. Хусейн відмовився, вимовивши свою знамениту фразу: «Такий, як я, не присягне такому, як він».

А по-третє, величезна кількість мусульман просили Хусейна очолити громаду. До Мекки, де перебував Хусейн, доставили мішки листів. Жителі Куфи писали: «У нас немає імама, крім тебе. Сади зацвіли, плоди дозріли, приходь — і ми присягнемо тобі». За різними оцінками, Хусейну заочно присягнули від 12 до 18 тисяч осіб. З точки зору лідера, ігнорувати такий масовий заклик до справедливості було рівносильно зраді своєї місії.

Друзі та сподвижники благали Хусейна не їхати до Куфи. «Серця людей з тобою, але їхні мечі — з Омеядами», — говорили вони. Але все було марно. Хусейн обрав шлях мучеництва та моральної перемоги. Що було далі — ви знаєте. Його молодшого, шестимісячного сина вбили стрілою в шию на руках у батька. Старший син Хусейна, юнак, який зовні був разюче схожий на свого діда — пророка Мухаммеда, героїчно бився і був убитий. На тілі самого Імама було 33 сліди від ударів списів і 34 рани від мечів. Командир ворожого війська наказав вершникам проскакати по трупу Хусейна. Онук пророка був втоптаний у землю кінськими копитами.

Голову Хусейна принесли до палацу. Язід зустрів голову з радістю та торжеством. Він ударив палицею по губах Хусейна. У цей момент один із присутніх (старий сподвижник Пророка або, за іншими версіями, візантійський посол) вигукнув: «Прибери свою палицю! Клянуся Богом, я бачив, як губи Посланника Аллаха цілували ці самі вуста!»

Згідно з шиїтською традицією, якщо Хасан, зупинивши війну, врятував тіло мусульманської громади, то Хусейн, повставши проти тиранії, врятував дух ісламу. Обставини їхньої смерті, особливо смерті молодшого брата — спрага, оточення, загибель дітей, жорстокість ворогів, стійкість і самовідданість послідовників — створили найпотужніший емоційний образ, який ліг в основу всієї шиїтської культури.

Далі буде...

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!

Полтавські