"ДЕТИ": у Кременчуці згадали трагедію драмтеатру Маріуполя чотири роки потому

16 березня 2026 р. 22:27

16 березня 2026 р. 22:27

Роки пекучого болю.

16 березня минає чотири роки від одного з найтрагічніших епізодів повномасштабної війни — авіаудару по Донецькому академічному обласному драматичному театру у Маріуполі.

16 березня 2022 року російський пілот скинув авіабомбу на будівлю драмтеатру, де від обстрілів переховувалися сотні мирних мешканців. Потужний удар зруйнував центральну частину споруди та завалив вихід з укриття. Досі точно невідомо, скільки людей загинуло під завалами.

Сьогодні мешканці Маріуполя і Кременчука зібралися біля Міського палацу культури, аби вшанувати пам’ять жертв того кривавого дня.

На початку акції пригадали, що біля драматичного театру у центрі Маріуполя колись призначали побачення — він був справжньою окрасою міста.

"Місто, яке за 86 днів страшних бомбардувань російські війська перетворили на руїну, на братську могилу, на трагедію, яку неможливо забути. Драмтеатр у Маріуполі став великим укриттям для тисячі мирних мешканців. Ну хто буде бити театр, заспокоювали себе люди, що прагнули вижити, і все ж таки зробили величезний напис перед будівлею ДЕТИ. 16 березня 2022 року російський пілот скинув авіабомбу над драмтеатр. Цей удар зруйнував центральну частину і завалив вихід з укриття. Досі невідомо скільки людей загинуло під завалами. Сьогодні окупаційна влада відновлює будівлю, назавжди знищивши можливість провести справедливі розслідування щодо загиблих", — нагадала ведуча акції.

Перед Міським палацом культури скотчем наклеїли величезні літери «ДЕТИ» — саме такий напис був зроблений перед маріупольським театром у березні 2022 року. Сюди ж принесли дитячі іграшки та лампадки.

Жертв страшної трагедії вшанували хвилиною мовчання.

Під час акції виступила і мешканка Маріуполя, яка нині живе у Кременчуці. Жінка прийшла з бандурою — національним символом України.

"Я недарма прийшла сьогодні не із скрипкою, не із гітарою, а бандурою, національним символом України. Я, до речі, була, на жаль, єдиною бандуристкою Маріуполя. Зрозуміло, що тоді я не вийшла з Маріуполя, а вийшла із старенькою матір’ю, знесилена, і 10 квітня 2022 року тільки я опинилась у Кременчуці", — розповіла мешканка Маріуполя.

Жінка зіграла та заспівала кілька пісень, викликаючи в присутніх сльози.

"Для того, щоб пам'ятати, що я живу, щоб нагадувати всім нам, що ми українці, і Господь дає нам життя, нам з вами, тим, хто залишився живий, щоб ми молилися до нього, просили у нього прощення за свої гріхи і просили за те, щоб наш народ не згас, прагнув волі, свободи і правди. Я хочу зараз заспівати пісню, яка в мене з'явилася вже тут, тому що я хотіла виразити те, що в мене на серці" , — сказала вона.

І хоч акція була короткою, але слід у душах присутніх залишила величезний. Адже поруч стояли живі свідки трагедії — люди, які бачили ті страшні події на власні очі.

Мешканець Маріуполя, який жив у районі Садків, пригадує, що того дня бачив величезний стовп диму над драмтеатром. Але тоді був такий шквальний ворожий вогонь, що люди майже не виходили з підвалів.

Не було можливості навіть дрова зібрати, не те що кудись піти і дізнатися, що сталося.

Чотири роки минули, але біль Маріуполя не зник. Для тих, хто пережив ті події, пам’ять про драмтеатр — це не лише зруйнована будівля, а сотні людських доль. І поки люди збираються разом, приносять дитячі іграшки, запалюють лампадки та співають українських пісень — ця пам’ять живе. А разом із нею живе і віра, що правда про ту трагедію обов’язково буде сказана, а справедливість — відновлена.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські