«Йому б ще жити й жити...»: Кременчук попрощався з Героєм Олександром Скиданом

17 березня 2026 р. 13:31

17 березня 2026 р. 13:31

Світла пам'ять!

Сьогодні небо над Кременчуком затягнулося тугою, а стіни Свято-Миколаївського Собору сповнилися тихим плачем і спільною молитвою. Громада провела в останню дорогу того, хто віддав за наш спокій найцінніше — Олександра Юрійовича Скидана.

Олександр був людиною неймовірної доброти. Він народився на Донеччині, у місті Артемівськ, нині це Бахмут, а згодом пов’язав своє життя із селищем Удачне. Коли ворог прийшов на рідну землю, він не вагався. На початку лютого 2023 року Олександр був призваний за мобілізацією, щоб зі зброєю в руках захищати право своєї родини та свого народу на вільне майбутнє.

"Сьогодні в нас поховання Скидана Олександра Юрійовича, який народився 16 грудня 1980 року в місті Артемівськ. Проживав у селі Удачне Покровську району Донецької області. На початку лютого 2023 року був призваний по мобілізації Покровським МРТЦК та СП Донецької області. Колишній командир бойової машини, командир штурмового відділення, штурмового взводу штурмової роти, штурмового батальйону.

Загинув 14 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання по захисту України і суверенітету та територіальної цілісності, віддані військовій присязі та українському народові, мужньо виконавши військовий обов'язок бою за Україну, її свободу і незалежність, в районі населеного пункту Іванівське Донецької області. Тривалий час Олександр вважався зниклим безвісти. У загиблого залишилися дружина та мати", - розповіла майор Анна Тарасова, начальник відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького РТЦК та СП.

«Він був найкращим братом у світі»

Молодша сестра Олександра згадує його з особливим трепетом. Для неї він назавжди залишиться людиною, якій би ще «жити й жити».

«Хороший... Його так всі любили. Все, сетри, племінники, взагалі... Йому б ще жити й жити...» — ділиться болем сестра Героя, Світлана.

Їхня остання розмова відбулася перед його днем народження, коли Сашкові мало б виповнитися 43. Тоді він щиро кликав сестру до себе в гості, але вона, працюючи медиком, була на зміні й не змогла приїхати. Хто міг знати, що це була їхня остання можливість почути рідний голос?

«Я так шкодую, що не потрапила до нього тоді... Останній раз я бачила його 30 листопада, коли він приїжджав до мене в Краматорськ. Ми вірили до останнього. Коли дізналися, що він зник, тижнями просто плакали, не знаючи, куди звертатися. Чіплялися за кожну соломинку, ходили до ворожок, переглядали всі списки обмінних фондів. Нам казали, що він живий, і ми жили цією надією майже півтора року» , — розповідає Світлана.

Сім'я Олександра пройшла через справжнє пекло війни. Він власноруч вивозив маму та сестру з окупованого Соледара до себе в Удачне, намагаючись захистити найрідніших. Згодом доля розкидала їх: через масовані обстріли від їхнього рідного селища майже нічого не залишилося, і мама переїхала до Кременчука. Саме тому Олександра вирішили поховати тут — щоб він був ближче до матері.

Секретар Удачницької селищної громади та близька сусідка Олександра — Юлія згадує загиблого Захисника, як надзвичайно відповідальну та чуйну людину. Для громади він був не просто мешканцем, а справжнім титаном, який без вагань пішов у тероборону з перших днів 2022 року.

«Сашко приїхав до нас ще підлітком, у 16 років, і став для всіх своїм. Він був настільки добрим, що жодного сумніву не було — він піде захищати нас. Це величезна втрата для всього селища, якого зараз фактично не існує фізично, але воно живе в таких людях, як він» , — розповідає Юлія.

Олександр встиг пізнати щастя: лише два роки тому він одружився, створив родину, будував плани на мирне життя. Його весілля та останній день народження, який вони встигли відсвяткувати разом, залишаться найсвітлішими спогадами для дружини та матері.Тепер він захищатиме їх з небес, а його ім'я навіки закарбується в історії рідної громади та всієї України.

Поховали воїна на Свіштовському кладовищі, у Меморіальниоому секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Вічна пам'ять Олександру Скидану. Нехай його душа знайде спокій, а рідна земля буде йому пухом.

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські