Політика пам’яті: Кременчук шукає способи пам’ятати про загиблих цивільних

18 березня 2026 р. 16:39

18 березня 2026 р. 16:39

У Кременчуці відбувся діалог про вшанування цивільних жертв, які загинули 27 червня 2022 року від удару російської ракети по Амстору”.

Під час повномасштабного вторгнення Кременчук, як і багато інших міст України, зазнав тяжких втрат - загибелі цивільних. Це трагедія для родин у першу чергу, але й для громади також. У багатьох є відчуття втрати, бажання висловити співчуття, зберегти імена і добру пам’ять.

Разом із тим, війна ще триває. І саме тому розмова про пам'ять здається декому передчасною: мовляв, спочатку треба перемогти, а потім вже думати про меморіали. Але це хибна логіка. З часом деталі забудуться, емоції притихнуть. Є ризик втратити особисту пам’ять про кожну людину. Тому в багатьох громадах іде суспільний діалог про те, як знайти такий спосіб пам’ятання, щоб за офіційними церемоніями і статистичними датами не зникли конкретні імена і людські історії.

10 березня 2026 року в Кременчуцькій міській громаді відбулася діалогова сесія на тему «Що ми можемо робити у Кременчуці для пам’ятання». Участь у зустрічі взяли 20 людей – представники громадського сектору, знайомі та рідні постраждалих внаслідок ракетного удару по торговельному центру «Амстор», депутати міської ради, фахівці управління культури, історики, психологи, журналісти.

Під час зустрічі обговорювали можливі підходи до пам’ятання цивільних жертв війни та формування політики пам’яті на рівні громади. Серед ключових думок, які прозвучали під час діалогу:

— пам’ять про людину може зберігатися через продовження справи, якою вона займалася за життя;

— місце трагедії має бути позначене і містити інформацію про події, які там сталися;

— підходи до пам’ятання мають бути сучасними та не відтворювати радянські монументальні практики;

— важливо, щоб пам’ять передавалася наступним поколінням.

«Пам'ять — це не про плач, а про життя», — підкреслювали учасники, говорячи про те, яким має бути простір для вшанування загиблих.

Під час зустрічі також обговорювали різні можливі форми пам'ятання: документування історій людей, створення книги пам'яті, музейні та мистецькі формати, освітні практики, публічні ритуали пам'яті, а також роботу з родинами загиблих. Зокрема, звучала ідея документального відео, яке показувало б загиблих людей такими, якими вони були у звичайному житті.

Окремо наголошувалося на тому, що місце пам'яті має бути живим і доступним для всіх. «Чим більше будуть ходити туди люди, тим більше будуть про це пам'ятати», — говорили учасники. Саме тому серед пропозицій — не класичний монумент, а простір, який приваблює: мурали, QR-коди з історіями загиблих, символічні ритуали.

Учасники підкреслювали, що сам формат діалогу має особливу цінність для громади. Він створює простір, у якому різні сторони – родини загиблих, громадськість, культурні інституції та представники влади – можуть говорити про складні теми, бути почутими та разом напрацьовувати рішення. Для місцевої влади такі зустрічі є можливістю почути позиції громади та врахувати їх під час формування політики пам’яті на рівні міста.

За результатами діалогу в Кременчуці підготовлено аналітичну записку щодо можливих підходів до формування політики пам’яті цивільних жертв війни. Серед запропонованих рішень – створення міжсекторної робочої групи за участі представників влади, культурних інституцій, громадського сектору та родин загиблих, а також запуск книги пам’яті і маркування місця трагедії біля колишнього торговельного центру «Амстор».

Пошук сучасних форматів пам'яті — складний виклик для громад, бо ми не знали іншої, ніж радянська культура пам'яті, що була побудована на культі колективної жертви заради держави: безіменний солдат, монументальний граніт, пафосні церемонії. Ця традиція глибоко вкорінена: вона десятиліттями формувала міські простори, шкільні програми, суспільні ритуали. І саме тому пошук нових форматів є сьогодні важливим. Нам доводиться  відмовлятися від звичного, від того, що здається «правильним» і «солідним» просто тому, що так робили завжди. Українські громади зараз шукають нову мову пам'яті, таку, що говорить про цінність кожного життя. Діалог продовжується.

Діалогова зустріч відбулася в межах проєкту «Гідність і пам’ять: визнання цивільних жертв війни», який реалізує ГО «Інститут миру і порозуміння» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Полтавські