«У мене за спиною дівчата»: у Кременчуці попрощалися з Захисником Олексієм Пліхою

26 березня 2026 р. 14:29

26 березня 2026 р. 14:29

Вічна пам'ять!

Сьогодні під склепіннями Свято-Миколаївського собору панувала важка тиша, яку переривали лише тихі молитви та стримані сльози. Десятки мешканців Кременчука — рідні, друзі, побратими та колишні колеги — зібралися разом, щоб віддати останню шану воїну. Громада попрощалася з Олексієм Пліхою, чиє життя обірвалося 21 березня.

Його людяність, професіоналізм і любов до Батьківщини були справді безмежними.

Життєвий шлях Олексія був тісно пов’язаний із рідним Кременчуком.

Випускник 5-го ліцею, він завжди прагнув розвитку: на фірмі «Рута» пройшов шлях від оператора котельні до інженера з техніки безпеки, здобувши профільну освіту вже під час роботи. Колеги згадують його як надзвичайно позитивну та сучасну людину, яка завжди була «на ти» з технологіями та вміла згуртувати навколо себе колектив.

«Це була дуже добра, позитивна людина. Він багато спілкувався, був дуже прогресивним, справжнім професіоналом своєї справи. Про нього залишилися тільки світлі спогади. На жаль, згодом він пішов із фірми, і його подальшу долю ми достеменно не знали. Щось чули, намагалися слідкувати, але ж не могли подумати, що так обірветься його життя...» , - розповіла Ірина, головний інженер ТОВ "Рута".

Перед службою в ЗСУ, останні сім років Олексій працював у міській дитячій стоматологічній поліклініці. Там його знали як фахівця, на якого можна покластися в будь-якій ситуації.

Колега Світлана, згадує Олексія як винятково світлу та надійну людину. Для колективу він був не просто співробітником, а фахівцем, який знав відповіді на всі питання — людиною, на яку завжди можна було покластися.

«Дуже хороша людина, хороша... Важко про це розмовляти....  Шкода, дуже шкода. І звільнився, щоб піти на війну. Пішов від нас... Коли повернувся поранений — чекали, думали повернеться... Він пішов сам, це була потреба, бо як він казав: "У мене за спиною дівчата", — мав на увазі дружину, двох доньок та маму. Світла пам'ять!» , - ділиться жінка.

Олексій Пліха не чекав на повістку — маючи військовий досвід за плечима, він пішов на фронт добровольцем ще у 2020 році.

Сусіди та друзі родини згадують, що навіть під час коротких відпусток він залишався небагатослівним щодо жахів війни, проте завжди був твердим у своєму виборі захищати свій дім і свою родину.

П’ятдесят років — це той вік, коли чоловік уже має мудрість, але ще сповнений сил. Олексій мав би ще довгі роки радіти успіхам своїх двох доньок, бути надійною опорою для дружини та зігрівати турботою стареньку матір. Йому б ще жити й жити, бачити, як розквітає рідне місто, будувати плани на мирне майбутнє...

Але війна забирає найкращих. Серце воїна, яке так палко любило життя і свій край, на жаль, зупинилося, залишивши у невимовному горі та глибокій скорботі кожного, кому пощастило знати цю світлу людину.

Коли пролунали останні слова молитви, траурна процесія рушила від собору до Свіштовського кладовища. Поховали Олексія Пліху у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Світла пам’ять Герою! Щирі співчуття родині!

Валерія Макряшина

Фото авторки

Полтавські