«Це просто треба якось пережити, хоча я не знаю, як...»: у Кременчуці попрощалися із Захисником Вячеславом Телебою

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

27 березня 2026 р. 14:36

27 березня 2026 р. 14:36

Світла пам'ять!

«Це просто треба якось пережити, хоча я не знаю, як...»: у Кременчуці попрощалися із Захисником Вячеславом Телебою

Сьогодні стіни Свято-Миколаївського собору заніміли у важкій молитві. Після довгих місяців невідомості, виснажливого чекання та надії, яка до останнього жила в душах рідних, настала мить остаточної розлуки. Сьогодні рідні, друзі та небайдужі містяни прийшли сюди, аби вклонитися і сказати останнє «дякую» солдату Вячеславу Володимировичу Телебі, який загинув за незалежність нашої Батьківщини.

Вячеслав народився у Кременчуці 29 листопада 1974 року. Тут бігав на навчання до гімназії №21, закінчував ПТУ №26, жив на рідних Чередниках. Знайомі пам’ятають його енергійним, трохи відчайдушним — людиною дії, яка не боялася труднощів.

До лав Збройних Сил України В'ячеслав став у листопаді 2024 року.

«Служив у званні солдата на посаді командира штурмового відділення. Загинув, на жаль, 7 січня 25 року, виконуючи бойове завдання по захисту Україну в районі населеного пункту Бердин Курської області. Увесь цей час вважався зниклим безвісти...», — розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.

Для родини це були найважчі випробування — понад вісім місяців невідомості...

Сестра Світлана згадує болючі поїздки на впізнання та довге очікування результатів ДНК-експертизи. Лише коли генетичні профілі матері та сина збіглися, сім’я змогла нарешті забрати свого захисника додому.

«Це мій рідний брат... Це просто треба якось пережити, хоча я не знаю, як», — крізь сльози ділиться Світлана.

Вона згадує Вячеслава як людину невтомної енергії, справжнього «шибайголову», який завжди йшов напролом.

«Мабуть, найважче зараз мамі. Мамо, тримайся...» — ці слова сестри, промовлені біля собору, стали тихим відлунням спільного горя всіх присутніх.

У Вячеслава не залишилося власної дружини чи дітей. Своє недовге, але яскраве життя він поклав на вівтар нашої свободи, щоб інші українські сім’ї могли зустрічати ранки у своїх домівках.

Після завершення чину відспівування траурна процесія вирушила до Свіштовського кладовища. Героя поховали у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України. Віднині Вячеслав Телеба захищатиме рідне небо вже у складі небесного воїнства.