«Люди гинуть, гарні люди гинуть» — Кременчук прощається з Андрієм Губайдуліним

30 березня 2026 р. 18:57

30 березня 2026 р. 18:57

Сьогодні Кременчук у жалобі — на щиті додому повернувся молодий захисник Андрій Губайдулін. У скорботі залишилися дружина та мати.

Прощання з воїном відбулося у Свято-Миколаївському соборі.

Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та знайомі. Люди несли квіти, щоб віддати шану захиснику, який загинув за Незалежність України.

Як повідомила майор Анна Тарасова, Андрій Губайдулін, 1991 року народження, був мобілізований 2 травня 2024 року. Загинув 16 березня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності — в районі населеного пункту Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Народився захисник у селі Омельник, проживав у Кременчуці. Навчався у гімназії №24, закінчив ВПУ №7, працював на заводі «АвтоКрАЗ». Був одружений. У загиблого залишилися мама та дружина.

У мирному житті Андрій був працьовитим, щирим і життєрадісним. Його згадують як людину, яка завжди тримала слово і підтримувала інших.

"Був дуже ввічливою, позитивною людиною. Я пам’ятаю його по роботі, ми трохи працювали разом, у мого кума. Такий ввічливий, добрий. Ніколи не чув від нього поганого слова. Ми були на риболовлі разом. Вночі їздили — я, кум і він… Завжди дотримувався своїх обіцянок: як скаже — так і буде. Співчуття моїм близьким, його рідним. Царство небесне і вічна пам’ять", — говорить товариш Сергій.

Сергій теж пройшов тяготи війни, воював на гарячих напрямках.

"Коли були на війні, вже не спілкувалися. А тут я побачив у Facebook оголошення про похорон. Не міг не прийти. Люди гинуть, гарні люди гинуть", — говорить Сергій.

Лише гарні слова і спогади залишилися у тещі Андрія Губайдуліна, Людмили Михайлівни. Жінка не приховує сліз. Чорний сум її охопив. Пригадує, що весілля її доньки вже відбулося під час війни.

"Вони кожен день були на зв’язку, Андрій приїжджав часто. Як тільки відпроситься — і одразу до нас. Я не знаю, як донька це перенесе, за ним дуже сумує. Спільних дітей у них не було, у неї є хлопчик дев’ять років. Він завжди хотів, і вони вже ходили дізнаватися, щоб усиновити його. Дуже добрий він був. Все мріяв: як повернеться з армії — купить будинок, заведе собаку. Перед тим, як іти на війну, вони познайомилися", — розповіла жінка.

Пригадує, що її діти навчалися в Закарпатті, коли Андрій там проходив службу.

Гіркий біль втрати огорнув родину, друзів і всю громаду — важко підібрати слова, коли йдуть найкращі.

Поховали воїна на Свиштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Гіркота втрати огортає всіх, хто знав Андрія. Молодий боєць з Кременчука відійшов занадто рано, не встигнувши здійснити мрії та плани на життя. Його щирість, доброта та відданість залишаються в пам’яті друзів і рідних. Кожне серце, що його любило, зараз сповнене сумом і жалем. Світ, на жаль, втратив ще одного гарного, сильного та відважного чоловіка.

Світла пам’ять Герою.

Олена Ліпошко

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські