"Загинув, так і не зрозумівши, що він при житті був Героєм" - у Кременчуці провели в останню путь відомого волонтера і Захисника Олександра Жукова

01 квітня 2026 р. 13:08

01 квітня 2026 р. 13:08

Олександр — нині серед небесного воїнства, назавжди залишившись янголом-охоронцем для своїх близьких.

Сотні мешканців Кременчука сьогодні зібралися у Міському палаці культури, аби попрощатися з відомим волонтером, Захисником України, люблячим чоловіком і батьком Олександром Жуковим.

Букети троянд і хризантем несли до труни загиблого Героя. Сум і сльози — на очах друзів і знайомих.

Чимало військових вирвалися на прощання з тим, хто своєю допомогою рятував їм життя, хто приходив тоді, коли це було найпотрібніше. Прийшли і кременчуцькі волонтери — ті, з ким Сашко Жуков із перших днів повномасштабного вторгнення росії став справжнім щитом.

На колінах земляки зустрічали свого Героя. Далі — нескінченний потік людей, які прийшли віддати останню шану.

«Сьогодні відбувається поховання Жукова Олександра Васильовича, що народився 16 січня 1989 року. Був призваний на військову службу в квітні 2025 року. Служив у званні матроса на посаді водія-електрика роти безпілотних наземних систем. Загинув, на жаль, 24 березня 2026 року, виконуючи бойове завдання, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу і незалежність в районі населеного пункту Тарасівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Народився у селі Микільське Кіровоградської області. Проживав у місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькому ліцеї №25. Закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, був одружений, мав доньку», — розповів офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.

Кременчуцький волонтер Артем Марченко пригадує, як познайомився з Олександром Жуковим у перші дні повномасштабної війни — тоді разом шукали віск для виготовлення окопних свічок, адже був відповідний запит від військових.

"Шукали парафін, виготовити свічки, надати їх військовим, а потім вже тісна волонтерська робота. Більш тісно ми співпрацювали в допомозі, коли була трагедія на Херсоні, коли ворог вдарив  по Каховській ГЕС. Ми тоді разом з ним відправили більш ніж 15 бусів допомоги, особисто відвозили їх", - говорить Артем Марченко.

Будучи військовослужбовцем, Олександр Жуков залишався в душі волонтером.

«Він був волонтером, людиною відповідальною, чесною, йому всі довіряли. Він постійно звертався за допомогою для військових частин і бригад. Наша компанія надавала допомогу: рибу давали, пікапи, реанімобіль. Зараз у нас у компанії “Королівський смак” масштабний проєкт допомоги ЗСУ — це великі обсяги. І так само, незадовго до його загибелі, ми з ним спілкувалися: він казав, що знаходиться на позиції, що дуже складно і що може не вийти. Ми говорили, що допоможемо, тримайся. У мене є переписка, мені просто не віриться», — говорить керівник відділу зв’язків із громадськістю підприємства «Королівський смак».

Військовослужбовець Віктор прийшов на прощання з дружиною. Він згадує Олександра як волонтера і захисника, підкреслюючи його неоціненну допомогу у найважчі моменти.

"Нас війна познайомила. Він ще коли займався волонтерською діяльністю, приїжджав до нас на Донбас. Він допомагав дуже сильно. Причому багато людей, я знаю, кому допомагав.Його допомога була своєчасна, точечна, і те, що потрібно завжди. Не знаю, де він знаходив сили, можливості. Там люди йому вірили... Ми почали літати на дронах з 2023 року, це був дуже великий дефіцит, не такий як зараз. І він їх знаходив, перевозив", - слова військовослужбовця.

Не стримують сліз побратими — чоловіки, які пройшли війну, сьогодні у глибокій тузі.

«Саня, загинув, так і не зрозумівши, що він при житті був Героєм. Він прагнув завжди бути схожим на легендарних особистостей, але так і не зрозумів, що він був цією легендарною особистістю. Саня був вірний завжди. Як ми будемо тепер без нього, я не знаю. Бо його допомога була безцінною. Слава Україні!», — розповів військовослужбовець Ігор (на фото справа).

Його слова доповнює командир батальйону Олександр (на фото зліва), який наголошує на неймовірній енергетиці Олександра Жукова:

«Іноді я казав: “Саня, заспокойся!”. Він давав таку велику мотивацію для нас усіх, таку підтримку. Особливо коли він приїжджав до нас — показував, що люди у вас вірять, ми вас підтримуємо, хлопці, тримайтеся. У нього був патріотизм, віра в справедливість. Для нас це дуже велика втрата. Я не можу пояснити це словами, але від нас пішла людина честі, людина слова і просто найкращий побратим» , — сказав він.

Саме про невтомність волонтера Олександра Жукова говорить військовослужбовець Іван.

«Дуже допомагав. Скільки разів він ремонтував автомобіль, на якому я їздив на бойові завдання. Здавалося, що у нього 48 годин у добі, а не 24. Він завжди намагався комусь допомогти, мав купу зборів. Постійно їздив на фронт, зустрічався з військовими. На жаль, за тиждень до його загибелі я втратив шеврон, який подарував йому, і ми так і не встигли зробити новий. Зробимо — і я принесу його назад», — розповів чоловік.

Велика втрата і для родини. Їх опора, їх надія — Олександр — нині серед небесного воїнства, назавжди залишившись янголом-охоронцем для своїх близьких.

Відспівування загиблого захисника відбулося у Свято-Миколаївському соборі. Під звуки молитви і тихий плач рідних Кременчук проводжав свого Героя в останню путь.

Після завершення чину траурна процесія вирушила до Свіштовського кладовища, де Олександра Жукова поховали у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Пам’ять про нього житиме у серцях тих, кого він підтримував, рятував і надихав.

Олена Ліпошко

Відео Мирослави Ковальчук, фото авторки

Полтавські