Томас Гоббс. Левіафан: зло чи благо

23 квітня 2026 р. 12:17

23 квітня 2026 р. 12:17

Як думаєте, чи є людина, здатна скласти конкуренцію Макіавеллі у званні найбільш нечестивого філософа? Є. Томас Гоббс.

Як його тільки не називали і що йому тільки не закидали. Казали, що Велика лондонська пожежа 1666 р. і спалах епідемії бубонної чуми роком раніше — це божа кара країні за те, що вона терпить таке нечестиве чудовисько. Існують кілька історій грішників, що розкаялися, які звинувачували у своєму гріхопадінні виключно його. Більшість людей вважали його твори загрозливо нерелігійними і глибоко аморальними. Через чотири роки після його смерті Оксфордський університет видав постанову, що засуджує 27 «нечестивих доктрин» і «згубних» публікацій на їхній захист. Багато з цих «хибних, нечестивих і бунтівних» доктрин належали Гоббсу. Примірники «Левіафана» та «Про громадянина» були урочисто спалені на університетському подвір’ї.

Так чим же не догодив Томас Гоббс своїм сучасникам і нащадкам? Тим, що подібно до Макіавеллі закликав до реалізму в політиці і ще більше — в оцінці людини. Але на відміну від італійця, який волів просто давати поради можновладцям, Гоббс створив струнку, логічну, майже геометрично точну теорію влади і держави. Зауважте, він не описує ідеальне суспільство, як це робив Платон чи утопісти. Він розумів, що жодна політична система не ідеальна, бо «справи людські не можуть існувати, не приносячи з собою деяких неприємностей». Він намагався зрозуміти й описати як є і чому так. Давайте про це і поговоримо.

Почнемо з того, що Гоббс упевнений: у глибині душі людина — егоїст. Згідно зі своєю природою, вона «бажає власного блага», і тому «всяке суспільство створюється з любові до себе, а не до ближнього». Просто на якомусь етапі людина усвідомлює, що переслідувати свій інтерес і домагатися його вона може лише за допомогою інших людей. При цьому людина не перестає керуватися нічим іншим, як тільки своїми індивідуальними інтересами. А отже, «приватний інтерес є тим самим, що й спільний».

І друга проблема, згідно з поглядами Гоббса, полягає в тому, що — ви будете сміятися — люди рівні. І рівність ця ґрунтується на тому факті, що кожен за природою своєю має достатньо сили, щоб убити іншого. «Не треба особливої сили, — каже Гоббс, — щоб відняти у людини життя». Враховуючи ці передумови, а також людську гордість і марнославство, не дивно, що люди відчувають «взаємний страх один перед одним». І що роблять такі люди, опинившись у природному стані, тобто в ситуації, коли контроль за їхньою поведінкою відсутній? Вони воюють. Усі проти всіх.

Саме за цей погляд на природу людини Гоббсу і діставалося найбільше. Не може бути, казали люди, щоб людина, створена за образом і подобою Бога, була такою, як її змалював Гоббс. Така доктрина образлива і для творця, і для вірян. «Може! — відповідає Гоббс, — щиро кажучи, так воно і є насправді!». І мало того — прояви людської природи в деяких відношеннях настільки ж універсальні й передбачувані, як і поведінка неживих предметів. Вони відбуваються з тією самою природною необхідністю, з якою камінь падає вниз.

Як писав американський філософ Джон Дьюї, «велика заслуга Гоббса полягає в зробленому раз і назавжди звільненні моралі та політики від підпорядкування божественному». Завдяки його ідеям мораль і політика поступово перестали бути «гілкою богослов’я». Але те, що для одного «велика заслуга», для інших — привід до хейту і гонінь. І Томас Гоббс випив цю чашу до дна. При цьому він не наполягав на тому, що всі люди — негідники. Подібно до Макіавеллі він був згоден із тим, що «поганих людей менше, ніж хороших, проте оскільки ми не в змозі відрізнити хороших від поганих, то… постійно постає необхідність не довіряти нікому». Але кого це хвилює, коли виникає бажання звинуватити когось у аморальності.

Але повернімося до того, як живе людина в природному стані. Природний стан є стан війни, в якому кожна людина на все має право. У ньому немає гарантії безпеки, крім тієї, яку дають людині власна фізична сила і винахідливість. У ньому немає місця для працьовитості, бо нікому не гарантовані плоди його праці. У ньому немає нічого хорошого і поганого, справедливого і несправедливого, морального і аморального. Є тільки війна всіх проти всіх. Є «вічний страх і постійна небезпека насильницької смерті, і життя людини самотнє, бідне, безпросвітне, тупе і короткочасне».

І що з того? А те, що єдиним бажанням людини є бажання просто вижити. А єдиним інстинктом, який спрямовує всі бажання і дії людини, є інстинкт самозбереження. Самозбереження лежить в основі різних природних законів моральності. Це засадничий закон природи, який скасовує обов’язковість усіх інших. Кожна людина хоче не тільки зберегти своє власне життя і свободу, а й здобути панування над іншими; обидва ці бажання диктуються інстинктом самозбереження. Тому що тільки «перевага і верховенство над іншими» дає людині можливість виграти конкуренцію за бажані блага.

І як зупинити війну всіх проти всіх? Потрібно поставити людські бажання і дії під контроль. А хто може здійснювати такий контроль? Тільки могутня влада, що володіє монополією на насильство. Таку владу Гоббс називає «великим ЛЕВІАФАНОМ, СПІЛЬНИМ БЛАГОМ або ДЕРЖАВОЮ». Щоб підкреслити той факт, що подібна держава має бути надзвичайно могутньою, Гоббс скористався образом Левіафана, морського чудовиська, описаного в біблійній Книзі Йова.

Зараз хочу на хвилинку відволіктися і поговорити про те, чи правий Гоббс, називаючи державу благом. Чи правильно він описував життя людей у додержавних суспільствах. Чи може є сенс прислухатися до тих, хто вважає державу злом? У 1996 році була опублікована книга Лоуренса Кілі «Війна до цивілізації: міф про мирного дикуна». На її основі Стівен Пінкер зібрав дані про 27 бездержавних суспільств, вивчених за останні 200 років. Середній рівень смертності від насильницьких дій в них склав понад 500 випадків на 100 000 осіб. Це в 100 разів більше за середній показник кількості вбивств у США, не найбезпечнішій, до речі, країні у світі. Не дуже складних обчислень буде достатньо, щоб зрозуміти: типовий представник такого суспільства за період у 50 років буде вбитий з імовірністю у 25%. Висновки робіть самі.

Але повернімося до Гоббса. Звідки, на його думку, візьметься держава? Є два шляхи. Перший — це коли безліч людей домовляється і укладає Угоду, кожен із кожним про створення такої держави і про делегування їй влади. При цьому правитель не є учасником договору, як це стверджував, наприклад, Локк. Договір пов’язує тільки громадян, які згодні разом підпорядковуватися правителю. Самого суверена цей договір ні до чого не зобов’язує. Чому? Тому що виходячи з логіки Гоббса, правитель може забезпечити виконання ввірених йому обов’язків тільки в тому випадку, якщо влада його буде абсолютною. Якщо ж він буде пов’язаний договором, то завжди знайдеться хтось, хто вважатиме, що правитель не виконує своїх зобов’язань. А це шлях до бунтів і заколотів, за якими приходить анархія, що повертає суспільство в ситуацію війни всіх проти всіх. І тому навіть найгірший деспотизм кращий за анархію.

Другий шлях — це коли влада «здобувається силою». У ситуації війни обов’язково з’явиться хтось, хто переможе всіх і «підпорядкує своїх ворогів своїй волі». Але навіть у цьому випадку потрібна згода народу, яка і надає режиму легітимності. Сила — це необхідна умова права на правління, але зазвичай недостатня. Та хоч би у який спосіб був би створений Левіафан, наслідки однакові — припинення війни. І краще боятися одного, ніж усіх і кожного.

Держава, згідно з Гоббсом, ґрунтується на делегуванні влади, а не на правах. Вона здобуває монополію на вбивство, а натомість дає умовну гарантію проти неконтрольованих убивств. Громадяни втрачають усі права, за винятком тих, які вважатиме за доцільне надати їм уряд. Закони власності мають бути повністю підпорядковані суверену. У кожній країні король має бути главою церкви. Панування і непогрішність папи, а також віротерпимість не можуть бути допущені. Єдине право, яке не передається суверенній владі — це право захищати своє життя. Але тільки своє. Опір же з метою захисту іншого завжди є злочинним. Це логічно, оскільки самозбереження є лейтмотивом у заснуванні уряду. Є ще інший абсолютно логічний виняток: людина не має обов’язків перед правителем, у якого немає сили захистити її.

Звичайно, такі погляди у багатьох людей не викликають захоплення. Що може змусити людей повністю відмовитися від своїх прав, запитують вони. І що рухає самим Гоббсом, який пропонує подібні рішення. Сам Томас Гоббс упевнений, що укласти подібний договір людей змушує божественний дар раціональності. Тому що логіка міркувань, які і приводять його до подібних висновків, блискуча і бездоганна.

Що ж до самого Гоббса, то багато його критиків вважають, що ним самим рухає страх. Він і сам це підтверджує в автобіографічних віршах. Каже, що мати під час пологів була так налякана чутками про наближення Іспанської армади, що «народила близнюків: мене і страх». Гоббс жив у часи громадянських воєн в Англії та релігійних воєн на континенті. Звичайно, легко бути сміливим, коли тобі нічого не загрожує. А коли навколо коїться таке… Мимоволі впадеш у крайнощі. А може правий Дені Дідро, який казав, що Гоббс помилково прийняв деякі особливо небезпечні обставини свого часу за загальне явище. Я не знаю.

Хочу тільки підкреслити, що реалізм Гоббса, так само як і реалізм Макіавеллі, підводять їх до однієї і тієї ж оцінки у співвідношенні мети і засобу. У виконанні британця вона звучить так: «Володіння і сила дають право на правління, а успіх у справі чи підприємстві проголошує його законним і справедливим». Тяжкі часи вимагають відвертості. Ось так!

Коменти, підписки, лайки категорично вітаються!

Полтавські