Чому у світі є зло. Теодицея

30 квітня 2026 р. 10:46

30 квітня 2026 р. 10:46

Якщо не знаєте відповіді на це питання — моя розповідь для вас.

Напевно, не я один час від часу бачу фейсбучні срачі між «типу атеїстами» та «умовно вірними». Коли десь стається трагедія, «атеїсти» завжди ставлять убивче, з їхньої точки зору, запитання: «Ну і де був твій бог? Як він таке допустив? Або він не такий, як ти кажеш, або він просто не існує». «Умовно вірні», або радше «злегка побожні», зазвичай не знають, що відповісти.

Це мені нагадує знаменитий діалог із «Робінзона Крузо», у якому Робінзон намагається навчити П’ятницю основ християнства. Пам’ятаєте? П’ятниця: «Але ти кажеш, бог дуже сильний, дуже великий; хіба він сильніший, більший за диявола?» Робінзон: «Звісно, бог сильніший за диявола, бог вищий за нього; тому ми і молимо бога, щоб він поправ диявола під нашими ногами…». «Добре, — відповідає П’ятниця, — але якщо бог набагато сильніший, набагато могутніший за диявола, чому ж бог не вб’є диявола і не зробить так, щоб він більше не творив зла?». «Я був вражений цим питанням до глибини душі, — коментує Робінзон, — хоча я був уже немолодий, я був поганим богословом і не підготувався до відповіді на подібне запитання».

Із П’ятницею все зрозуміло. Його природна безпосередність навіть зворушує. До Робінзона питань більше — він із заможних та освічених. Але теж можна пробачити. У їхньому розпорядженні не те що штучного інтелекту, навіть Гугла не було. Але у нас то є. Невже можна повірити в те, що таке серйозне питання, здатне похитнути основи віри, ніколи не стояло на порядку денному у найбільш освічених поборників християнської віри, і що на нього у них немає відповіді? Адже це ж неможливо!

Я людина не релігійна, але допитлива. Мені стало цікаво. І тепер я знаю, як пояснюють віряни наявність у світі зла. Можу і вам розповісти. Вони будують теодицеї. У перекладі — божественна справедливість або «виправдання Бога». Теологи століттями розробляли аргументи, щоб дати відповідь. Теодицеї — не догма. Це логічні моделі або системи аргументів, запропоновані різними мислителями. Універсальної відповіді не існує. Зазвичай використовують різні «інструменти» залежно від контексту.

Жодна окремо взята теодицея не закриває питання зла повністю. Теологи справді створили «бібліотеку» готових відповідей. Але коли людина стикається з несправедливістю чи горем, вона не може просто слухати лекції. Тому особиста теодицея — це не просто право, а в якомусь сенсі духовний обов’язок вірянина. Свою теодицею людина будує з «уламків» свого досвіду, віри та сумнівів. Універсальна формула не може покрити всі види болю. Тому кожен обирає з дійсних аргументів ті, що резонують з його внутрішнім світом. По суті, історія релігії — це і є колективна спроба мільйонів людей побудувати свої теодицеї. Бо якщо у тебе немає відповіді на питання «чому Бог допускає зло», твою віру в Бога не можна вважати повною мірою розумною.

Як я вже казав, я людина не релігійна. Тому спроба побудувати свою теодицею буде в чистому вигляді профанацією. Потрібна віра. Але якщо хочете, можу накидати вам певну кількість аргументів з тієї самої «бібліотеки», здатних пояснити, чому Бог допускає зло.

Перший, і очевидно найпопулярніший аргумент «виправдання», веде свою історію від Святого Августина. Це аргумент «захисту, виходячи зі свободи волі». Бог наділив людину свободною волею. І цілком очевидно, що без подібного дару людина не була б тим, якою ми звикли собі її уявляти. І отже, великим благом є те, що люди мають певного виду свободу волі. Але якщо це так, то сама собою з’являється природна можливість морального зла. Під «моральним злом» зазвичай розуміють будь-яке зло, що виникло в результаті навмисних дій людей або їхньої недбалої бездіяльності. А під «природною можливістю» — ту обставину, що заздалегідь не зумовлено, трапиться зло чи ні.

Наділяючи людей свободою волі, Бог виводить зі свого власного контролю питання про те, трапиться моральне зло чи ні. А отже, логічно неможливо одночасно мати свободу волі й вимагати від Бога, щоб він зробив так, аби ми завжди використовували її правильним чином. Або свобода, або її відсутність.

Але з іншого боку, можливо заперечите ви, Бог міг би обдарувати людей свободою волі такого роду, за якої вони могли б вільно обирати між двома однаково хорошими альтернативами. Наприклад, купити дитині цукерку або морозиво, а не або купити цукерку, або поставити в куток. Але ні. Свобода волі — це можливість робити вибір між добром і злом. Причому вибір, що має велике значення як для того, хто приймає рішення, так і для інших людей і для світу в цілому.

Крім цього, Бог нагородив людину можливістю не тільки вільного, а й відповідального вибору. В силу своєї щедрості він обдаровує людей не тільки простими задоволеннями, як-от смачна їжа чи споглядання краси, а й глибшими речами. Перш за все — значною відповідальністю за самих себе, один за одного і за світ. Тим самим Він ділиться з нами своєю власною творчою активністю при визначенні того, яким бути світу. Бере нас у співавтори. І тим самим наділяє наше життя цінністю, робить його корисним для нас самих і для інших. Проблема полягає в тому, що Бог не може дати нам ці блага повною мірою, не допустивши при цьому існування значного зла. Бо тільки вчинене вільно чи мимоволі зло передбачає відповідальність. Інакше кажучи, наявність у світі зла — це плата за можливість бути дорослими.

Інша популярна стратегія виправдання Бога — аргумент «захисту виходячи з більшого блага». Якщо Августин наголошував на свободі волі, то ця концепція стверджує: деякі види вищого добра в принципі неможливі без існування зла. Тобто між певними благами і певними видами зла існує логічна необхідність. Щоб розвинути мужність, потрібна небезпека. Щоб розвинути милосердя, потрібні ті, хто страждає. Ви не можете пробачити, якщо вам не завдали образи.

Наприклад, багато хто схильний думати, що якщо ми зустрічаємо людину, яка просить милостиню, і відчуваємо себе зобов’язаними подати їй, і врешті-решт подаємо, то це удача для неї, а не для нас. Зовсім про інше говорить Ісус. Християнські мислителі кажуть про те, що це ми удачливі, і не тільки тому, що ми маємо багато чого, з чого можемо віддати мале, а тому, що нам випала нагода зробити бідного щасливішим; і це коштує набагато більше, ніж гроші. Бідність — зло, але вона дає нам можливість творити добро. Допускаючи зло у світі, Бог використовує його як інструмент виховання. Ми давно не використовуємо різки в школах, проте існує достатня кількість людей, які не сумніваються в їхній ефективності.

Ще один вид захисту — «захист виходячи з корисності». Людина, яка пережила невідворотне нещастя, може втішитися переконанням, що перст Божий безпомилково використав її муку, щоб здійснити якесь невідоме добро в структурі світу. Наше життя — лише частка всесвіту, фрагмент величезного цілого, де муки індивідуума служать збільшенню загального добра. Тому яке б зло не сталося — це жертва на вівтар цілого, а жертва не може бути марною. І те, що наше життя може служити якійсь вищій меті, бути корисним для нас самих і для інших, саме по собі є великим благом. Можливість перетерпіти страждання для того, щоб зробити можливим якесь велике благо, є привілеєм, навіть якщо цей привілей нам нав’язаний. І тому не варто бути схожим на дитину, яка щиро вважає, що укол у кабінеті лікаря або необхідність приймати гіркі пігулки — це чисте, нічим не виправдане зло.

Ще одна теодицея вигадана не ким-небудь, а людиною, яку вважають «одним із найвеличніших умів усіх часів», «останньою людиною, яка знала все». Людиною, інтелект якої вражав сучасників і продовжує вражати істориків науки. Йдеться про Готфріда Вільгельма Лейбніца. Його логіка практично бездоганна.

У розумінні Бога існує нескінченна множина ідей того, яким міг би бути світ. Оскільки Бог всеблагий і премудрий, він не міг обрати поганий світ. Значить, наш світ — це найкраща з усіх можливих комбінацій. Це не означає, що наш світ ідеальний у побутовому сенсі. Це означає, що будь-яка інша конфігурація Всесвіту (наприклад, світ без страждань) містила б у собі ще більші вади або позбавила б світ якихось вищих благ. Тому зло необхідне для вищої досконалості. Якби Бог прибрав страждання, світ став би гіршим у своїй сукупності.

Ми це не завжди розуміємо. Наприклад, дивлячись на складний механізм, необхідність деяких деталей викликає у нас запитання. Але вони потрібні для безперебійного функціонування всього механізму. «Світ не ідеальний, але він кращий за будь-який інший варіант, який міг би існувати». І якщо вам потрібна допомога Лейбніца в черговому фейсбучному діалозі, можете відповідати на нападки опонентів його знаменитою фразою: «Якщо Бог існує, звідки зло? А якщо Його немає, звідки добро?»

Я розповів вам лише про небагато найбільш популярних аргументів «виправдання Бога». Але насправді кількість теодицей величезна. Є ще, наприклад, аргументи «щасливої вини», «Божественного самообмеження», «Очищення» і так далі. Їх так багато тому, що немає іншого способу правильно зрозуміти зло, що існує в цьому світі, окрім як за допомогою безлічі тривалих розгорнутих мислених експериментів. Ну і не слід забувати і про те, що згідно з християнською вірою, Бог надає компенсацію за жертви і страждання у формі посмертного щастя. Адже земне життя — лише коротка мить, і остаточна справедливість буде відновлена у вічності. Можливо, це найкраще Його виправдання.

Що ж до мене, то не буду оригінальним і скажу, що можу погодитися з доводом, згідно з яким зло і страждання — це плата за право бути дорослими. Кому не хотілося б повернутися в безтурботне і щасливе дитинство? Але щастя закінчується рівно тоді, коли тебе б’ють лінійкою по руці, яка тягнеться до цукерки, тому що хтось за тебе вирішив, що ця цукерка зайва. До слова, лінійкою по руці мене в дитинстві не били. Так, задля красного слівця. Але в цукерках, як, напевно, і кожного, обмежували. А дорослість — це коли ти можеш їсти стільки цукерок, скільки захочеш, чудово знаючи при цьому про можливість цукрового діабету.

Сподіваюся, що був корисним для вас сьогодні і ви ніколи не потрапите в ситуацію, яка так поранила Робінзона.

Підписки, лайки, коменти щиро вітаються!

Полтавські