«Ми так сподівалися, що Володя живий...»: Кременчук попрощався із загиблим гранатометником Володимиром Ценігіним

19 травня 2026 р. 14:42

19 травня 2026 р. 14:42

Вічна пам'ять!

Сьогодні у Кременчуці провели в останню путь земляка, який віддав життя за свободу України: у Міському палаці культури люди схилили голови в глибокій скорботі, вшановуючи його пам’ять.

Володимир Ценігін понад рік і п'ять місяців вважався зниклим безвісти. Мати, батько, друзі та колеги до останнього сподівалися на диво, але ДНК-експертиза принесла страшну звістку. Захисник загинув ще наприкінці 2024 року під час свого першого бойового завдання на Донеччині.

Як повідомив офіцер відділення цивільно-військового співробітництва лейтенант Віталій Іванчиков, Володимир був призваний на військову службу за мобілізацією у 2024 році. Він віддано став на захист Батьківщини, але, на жаль, 24 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олексіївка Покровського району Донецької області його життя обірвалося.

Увесь цей час воїна вважали зниклим безвісти.

Народився Володимир Ценігін 2 грудня 1978 року в селі Мостище Львівської області, проте більшу частину свого життя пов'язав із Кременчуком. Тут він навчався у гімназії №19, згодом закінчив ПТУ №26.

До мобілізації Володимир працював на місцевому підприємстві «Ампер». Починав простим слюсарем, але завдяки працьовитості згодом став зварювальником. На підприємстві його знали всі, адже його мама, Оксана Степанівна, працює там уже понад 20 років.

Колеги згадують Володимира з неймовірною теплотою та невимовним болем:

«Він пропрацював у нас близько чотирьох років. Хороший, приємний, дуже добродушний і чуйний чоловік. Завжди підкаже, допоможе, якщо потрібно. У нас маленьке підприємство, ми всі як одна родина. Володимир і його мама — дуже відповідальні, чесні та добрі люди. Протягом усього цього часу ми підтримували Оксану Степанівну, разом із нею переживали, двічі здавали ДНК. Ми так сподівалися, що Володя живий, що він у полоні й повернеться... Але прийшло підтвердження...».

Для друзів дитинства та юності Володимир назавжди залишиться світлою, щирою людиною, яка не мала в серці жодного зла. Знайома захисника Тетяна поділилася спогадами про спільні роки:

«Я знаю Володю з десяти років. Коли він приїздив до бабусі в село Терещенки, ми постійно дружили, гуляли разом. Він був душею компанії — чудово грав на гітарі, ми співали біля вогнища, смажили шашлики та картоплю... Він був неймовірно добрим. На жаль, його військовий шлях виявився дуже коротким: Володимира забрали, він пішов на своє перше бойове завдання і більше не повернувся. Півтора року мама шукала його, вірила до останнього... Це страшне горе. На жаль, таке зараз тяжке життя».

У Володимира не залишилося дружини чи дітей — він не встиг створити власну родину. У невимовному, чорному розпачі батьки втратили єдиного, обожнюваного сина.

Після заупокійного богослужіння, яке відбулося у Свято-Миколаївському соборі, траурна процесія вирушила до Свіштовського кладовища. Володимира Ценігіна поховали з військовими почестями у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Вічна пам'ять і слава Герою!

Валерія Макряшина

Фото Мирослави Ковальчук

Полтавські