Від Соляної площі й чумаків до сучасної вулиці Правобережжя: як Крюків переписував власну історію

20 травня 2026 р. 08:47

20 травня 2026 р. 08:47

Через архітектуру, факти та людські історії бібліотекарі вибудували цілісну мапу пам’яті, що поєднує минуле і сучасність Кременчука.

Напередодні Дня міста у Кременчуці у філії № 4 імені Івана Приходька КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека» відбулися краєзнавчі мандри «Історія Крюкова в іменах». Формат події обрали сучасний і водночас пізнавальний — віртуальну екскурсію головною вулицею правобережної частини Кременчука.

Це вулиця Івана Приходька, яка раніше мала назву Херсонська.

Під час мандрів учасникам відкрили не лише історію відомих будівель, а й постаті, які формували обличчя Крюкова та залишили помітний слід в історії всього міста. Через архітектуру, факти та людські історії бібліотекарі вибудували цілісну мапу пам’яті, що поєднує минуле і сучасність Кременчука.

«Першу згадку про Крюків ми зустрічаємо у 1646 році. Назва походить від татарського слова “курук”, що означає військовий заповідник чи поселення угідь державного резерву, які використовувалися під час надзвичайного стану та під час особливих потреб.

Крюків починався із Соляної площі, на яку виходив плавний міст, що сполучав Кременчук зі столицею чумацького шляху. Ми починаємо нашу розповідь з однієї з найстаріших вулиць — вулиці Івана Приходька. Вона була позначена на плані ще у XVIII столітті, проходила через увесь посад, тягнулася до Онуфріївки, а далі у вигляді поштового тракту йшла до Херсона. Саме звідси походила перша назва головної вулиці Крюкова — Херсонська.

Цим трактом чумаки доставляли сіль із берегів Чорного моря та Бессарабських соляних озер. Сіль привозили на Соляний майдан Крюкова, де її розвантажували, а далі річкою доправляли до інших куточків країни. Чумаки випрягали волів і відпочивали у Крюкові. По обидва боки чумацького шляху було розташовано багато постоялих дворів. Впізнати їх можна було за жмутками сіна на воротах — це була ознака того, що тут є постоялий двір.

У 1840 році на пристанях Крюкова відвантажували понад 3 мільйони пудів солі. У місті знаходився збірний пункт чумацьких фур. Професор Ятсон писав про Крюків XIX століття: “У Крюкові чумак лагодить воза, купує дьоготь. Тут він пиячить у корчмі. У корчмі ж наймають його маклера. Вдарили по руках, налив єврей 100 грамів, випили горілки і довго вирукавлений непохитно”. Стоянка на Крюківській Соляній площі коштувала чумакові чималих грошей. Значні кошти витрачалися на ремонт фур, а головне — на випас волів.

Також чумацькі розваги забирали чимало грошей. Після далеких і тривалих подорожей чумаки дозволяли собі відпочивати на широку ногу, розслаблялися» , — розповіла Валентина Полєвая, бібліотекарка філії №4 імені Івана Приходька КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека».

Зараз вулиця Івана Приходька починається із зупинки громадського транспорту імені Андрія Ізюмова.

«Ізюмов Андрій Якович — міський голова, меценат, благодійник, який вивів відому породу голубів — крюківських панських. Народився у 1855 році в сім’ї купця. Зростав жвавим, кмітливим хлопчиною, навіть занадто жвавим.

Одного разу, прогулюючись алеями міського парку, він зустрів дівчину, яка глянула на нього своїми оксамитовими очима, і пропав — закохався у дівчину Надію. Дівчина зникла за рогом, а він стояв розгублений. Але невдовзі мав нагоду познайомитися та бути представленим цій дівчині.

Та батько Надії через надто жвавий характер Андрія не дуже хотів приймати залицяльника доньки у себе вдома. Батько дівчини був настоятелем собору. Андрій, дізнавшись про його захоплення голубами, привіз із Києва пару дорогих голубів і подарував майбутньому тестеві. Також і сам захопився розведенням голубів, став більш урівноваженим і спокійнішим. Після цього батько погодився віддати свою доньку заміж за Андрія Ізюмова.

Разом вони народили та виростили чотирьох синів і чотирьох доньок. Неодноразово він обирався міським головою Кременчука. У період головування Андрія Яковича Кременчук активно розбудовувався та розростався. За його каденції були побудовані Народна аудиторія, водогін, електричний трамвай у Кременчуці та Олексіївське комерційне училище. Учні цього закладу отримували стипендію Ізюмова, яку він виплачував із власних коштів», — розповіла Валентина Полєвая.

Вона також нагадала, що у вільний від роботи час Андрій Ізюмов займався розведенням голубів та вивів знамениту крюківську породу.

«Називаються вони панські, тому що, по-перше, раніше старі голубівники розповідали, що за таку породу давали коня або корову. І виведена вона була для небідних людей, адже утримання цих порід потребує значних коштів. Самі голуби не вигодовують своїх пташенят, тому для годівлі потомства тримали ще декілька пар звичайних голубів, щоб вони могли виростити пташенят», — додала Валентина Полєвая.

Неподалік зупинки знаходиться Філія №4 імені Івана Приходька КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека».

«Наша бібліотека, яка також знаходиться на вулиці Приходька, є найстарішою у місті. Вона носить ім’я видатного кременчужанина, почесного громадянина міста, директора Крюківського вагонобудівного та Кременчуцького автомобільного заводів Івана Приходька з 2011 року. Цього ж року у бібліотеці було відкрито музейний куточок Івана Приходька.

Бібліотека заснована у 1951 році й спочатку розташовувалася у будинку Чуркіна. На той час вона займала лише 9 квадратних метрів. У 1955 році, отримавши приміщення у новобудові, бібліотека переїхала сюди, де знаходиться й донині.

Наша бібліотека пропонує користувачам художню, навчальну та дитячу літературу. Ми проводимо різноманітні заходи, майстер-класи, презентації. Також бібліотека працює за програмою “Центр краєзнавства Крюківського району”. Під час реалізації цієї програми бібліотекарями були розроблені туристичні екскурсійні маршрути — як для піших екскурсій, так і для екскурсій громадським транспортом», — із розповіді пані Валентини.

Далі вулицею знаходиться гімназія №9.

«Раніше на території цього навчального закладу розташовувався притулок, який утримували відомі меценати та благодійники Чуркіни. Будівля гімназії є архітектурною пам’яткою.

Гімназія відкрилася у 1936 році. Переважно тут навчалися діти працівників Крюківського вагонобудівного заводу та інших підприємств Крюкова.Із червня по серпень 1941 року у гімназії розміщувався винищувальний батальйон під керівництвом Лябкала. Пізніше у приміщенні закладу працював шпиталь.Після визволення Крюкова вчителі та учні гімназії брали участь у відбудові міста і самої школи, яка зазнала значних пошкоджень під час війни. Навчання у школі відновилося 1 жовтня 1944 року. Зараз приміщення гімназії відремонтоване завдяки спонсорській допомозі працівників Крюківського вагонобудівного заводу. Учні гімназії здобувають призові місця на конкурсах і змаганнях місцевого та всеукраїнського рівнів», — розповіла Валентина Полєвая.

Окрасою вулиці є пам’ятка архітектури місцевого значення — будинок купця першої гільдії Григорія Чуркіна.

«Будівництво особняка завершили у 1902 році. Після смерті Григорія Чуркіна добудовувала будинок його вдова Олена Петрівна. У цій споруді поєднано багато різних архітектурних стилів. Ліпнина виконана у стилях рококо та бароко, різноповерхове шатрове покриття нагадує давньоруську архітектуру, а асиметричність будівлі є даниною модерну.

Чуркіни були дуже відомими у місті меценатами та благодійниками. На їхні кошти утримувався притулок, який знаходився в районі 9-ї гімназії. Також забудова, яка виходить до Міського саду з боку вулиці Сержанта Мельничука, має історичну цінність — це колишнє народне училище та притулок для хлопчиків. Зведене училище було у 1910 році на кошти родини Чуркіних. Взагалі купець заповів значний капітал на благодійність і розвиток міського господарства. За його кошти у Крюкові була побудована водозахисна дамба, зроблене освітлення вулиці Херсонської, а також виділені стипендії на навчання для сиріт. Пізніше у цьому будинку розташовувалися кінотеатр “Одеон”, швейне підприємство, крайвиконком та Ощадна каса. Зараз будівля належить місту», — розповіла Валентина Полєвая.

Уцілілим архітектурним довгожителем є розташований навпроти будинку Чуркіна будинок купця Алісова. Він також є пам’яткою архітектури місцевого значення.

«Будинок посідав особливе місце у забудові центральної вулиці, адже став першим двоповерховим будинком на ній. Будинки двох міських голів — Гусєва та Ізюмова — були одноповерховими. Найрозкішніший будинок Чуркіна був лише частково двоповерховим. А це була перша повноцінна двоповерхова споруда, яка з’явилася на вулиці Херсонській.

Після Жовтневого перевороту в особняку розміщувалися виконавчий комітет та районний комітет комсомолу. А у 1928 році будівлю передали під лікарню у Крюкові. Вона стала першою лікарнею, яка з’явилася на Правобережжі. До цього крюків’яни фактично не мали власної лікарні, адже всі медичні заклади знаходилися за Дніпром, і людям потрібно було переправлятися через річку. Лікарня мала назву "Друга Крюківська лікарня". У будівлі розміщувалися поліклініка та стаціонар на 20 ліжок. Зараз будинок Алісова займають приватні офіси», — розповіла Валентина Полєвая.

На місці будинку на вулиці Приходька, 65, де зараз працює пекарня, до 1922 року розміщувався театр “Корсо”.

«Театр змінював показ фільмів раз на тиждень.У приміщенні театру був великий акваріум і працював буфет, які особливо приваблювали місцевих дітлахів. Їм було цікаво приходити сюди та спостерігати за рибами.

Після передачі у 1917 році приміщення під робітничий клуб Крюківських вагоноремонтних майстерень тут відкрили театральний гурток. Незважаючи на відсутність декорацій, костюмів та реквізиту, перша вистава на початку 1918 року пройшла успішно. Спочатку п’єси ставили приблизно двічі на місяць, а згодом нові вистави почали показувати щотижня. У 1922 році через несправність димоходу театр “Корсо” згорів», — розповіла Валентина Полєвая.

Далі по вулиці є будівля залізничного вокзалу "Крюків на Дніпрі".

«Із побудовою у Крюкові Харківсько-Миколаївської залізниці наприкінці XIX століття, відпала необхідність у існуванні чумацького промислу. Тобто, товари вже доставлялися залізницею. Через це спорожніла Соляна площа, а замість неї на станції Крюків-на-Дніпрі з’явилася нова — Привокзальна площа. У 1869 році була побудована дерев’яна споруда вокзалу. Навколо станції з’явилися шпалопросочувальний завод та залізничні майстерні. Вокзал простояв протягом XIX і XX століть, не перебудовувався, але на початку XXI століття через людську недбалість дерев’яний вокзал згорів. Після цього Укрзалізниця відновила будівлю, але це вже була зовсім інша споруда, зовсім інший вокзал. Саме так він виглядає зараз», — розповіла Валентина Полєвая.

Праворуч розташований приймальний покій при станції Крюків-на-Дніпрі.

У цій будівлі лікарнею та приймальним покоєм завідував лікар Микола Соколов. Зараз тут знаходиться Храм Рівноапостольної княгині Ольги ПЦУ.

Є на вулиці Івана Приходька будівля, яку точно не оминете - Палац культури і творчості (колишній Клуб імені Котлова).

«Після пожежі у приміщенні театру “Корсо” було прийнято рішення не відновлювати стару будівлю, а збудувати новий палац культури.

Відкриття відбулося 1 травня 1927 року. Автором проєкту став кременчужанин Федір Мазуленко.Будівля клубу єдина в Кременчуці, зведена в українському стилі. Саме в цьому стилі розписані стіни та стеля палацу культури. У будівництві клубу брали участь робітники вагоноремонтних майстерень після робочих змін.Палац культури є історичною та культурною пам’яткою унікальної архітектури, занесеною до об’єктів культурної спадщини національного значення.

Поруч із ним розташований парк. Парк був знищений у роки Другої світової війни. Дерева було повністю вирубано, однак працівники Крюківського вагоноремонтного заводу відновили насадження, висадивши берези, клени та інші дерева.

Сьогодні парк має сучасний вигляд. До 2016 року він називався парком культури і відпочинку Крюківського вагонобудівного заводу, а з 2016 року — це Парк Крюківський. На півдні парку розташований стадіон, де нині працюють спортивні секції та проводяться змагання», — розповіла Валентина Полєвая.

Пройшовши далі, на вулиці розташована перша стара прохідна Крюківського вагонобудівного заводу.

"У 1896 році на околиці Крюкова, де закінчувалася вулиця Херсонська і починалося селище Дзигарівка, було розпочато будівництво перших вагоноремонтних майстерень. Насамперед цьому сприяла велика територія, придатна для розміщення великих ангарів і корпусів промислового підприємства. Зводилися будівлі контори, котельні та чотирьох потужних складських корпусів. 15 червня у недобудованих корпусах почали ремонт товарних вагонів, а з 1900 року — пасажирських вагонів. Потужності майстерень не дозволяли виробляти у достатній кількості вагони для залізниці та теплопаровози, тому у 1930 році вагоноремонтні майстерні були реорганізовані у вагонобудівний завод. Так Крюківські вагоноремонтні майстерні стали Крюківським вагонобудівним заводом.

Після визволення Крюкова від окупації 26 листопада 1943 року підприємство лежало в руїнах. Однак уже у 1945 році відновили ремонт вагонів і розпочали виробництво. Повноцінне відновлення заводу зайняло кілька років.

У 1947 році Крюківський вагонобудівний завод очолив Іван Мефодійович Приходько. Протягом 13 років він був директором підприємства, і за його керівництва було зроблено чимало: створено зразки та розпочато серійний випуск інженерних переправно-десантних машин-амфібій, збудовано житлові мікрорайони, другу лікарню, інші соціальні об’єкти та дитячі садочки. Вдячні крюків’яни ініціювали увічнення імені Івана Приходька. Саме тому у 1996 році нинішню вулицю було названо на його честь — вулицею Івана Приходька.

У 2001 році на заводі було створено перший український пасажирський вагон, у 2002 році зібрано перший ескалатор, а у 2005 році виготовлено перший вагон метро», — розповіла Валентина Полєвая.

У Крюкові, де нині розташована дамба, колись стояло дев’ять бараків, вони пов'язані з діяльністю лікаря Самойлови ча.

"Територіально це були саме дев’ять бараків. Тут лікував кременчужан від чуми Данило Самойлович. Він запровадив цілий ряд заходів, які допомогли впоратися з цим захворюванням: лікарі носили спеціальний одяг, хворих відділяли від здорових, щоб уникнути зараження. Так сформувалося окреме селище.У ньому проживали інфіковані пацієнти.

На місці, де зараз стоїть будівля 7-ї гімназії, раніше розташовувалася пожежна каланча пожежної частини.

У ті часи вважалося, що чуму можна лікувати димом, тому всі бараки тричі на день обробляли димом. Саме ці заходи допомогли стримати поширення хвороби. Ізоляція хворих від здорових врятувала місто від масштабної епідемії. Хворі були, але місто вдалося врятувати. Цей лікар довів, що чума передається лише від людини до людини. Таким чином це селище проіснувало ще близько ста років», — розповіла Валентина Полєвая.

Завершилася віртуальна екскурсія Крюковим живим інтересом і численними запитаннями від учасників, які фактично «пройшлися» вулицями правобережної частини міста крізь різні епохи. Організатори відзначають, що такий формат дозволяє не лише систематизувати знання про рідний край, а й по-новому побачити знайомі місця — як єдиний історичний простір, у якому переплітаються долі людей, архітектура та події.

У бібліотеці наголошують: подібні краєзнавчі ініціативи мають на меті зберегти локальну пам’ять і зробити історію Крюкова ближчою та зрозумілішою для мешканців різного віку.

Там де чумаки гроші пропивали, а турок каву варив - цікаві історії про Крюків: місто в місті

Унікальний Крюків - від першої лікарні, робітничого клюбу і до неймовірної будівлі з колонами, яку майже втрачено

Олена Ліпошко, фото авторки і з сайту Окраїни Кременчука

Полтавські