Від сорочок сторічної давнини до сучасної моди: у Кременчуці на подіумі в бібліотеці ожила історія вишиванки

21 травня 2026 р. 16:06

21 травня 2026 р. 16:06

Цьогорічний етноподіум об’єднав і дітей, і дорослих, адже більшість представленого одягу була так чи інакше пов’язана із працівниками бібліотечної системи, їхніми родинами та приватними колекціями.

Сьогодні у філії №2 імені Павла Житецького КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека» відбувся етноподіум «Вишиванка: одяг, що єднає покоління», присвячений Всесвітньому дню вишиванки — міжнародному святу, покликаному зберегти давні народні традиції створення та носіння українського вишитого одягу.

Ведуча заходу нагадала, що саме у філії №2 КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека», більш відомій містянам як бібліотека на Соборній, свого часу започаткували традицію святкування Дня вишиванки у бібліотечному просторі.

«Наш етноподіум запрошує кожного з вас відчути себе частиною великої історії, де кожен стібок та хрестик розповідає про силу, красу та єдність української нації. Про вишиванку можна говорити багато. Тисячі років тому наші предки вірили, що вишиті символи захищають людину від хвороб, злого ока, нещастя. Кожен хрестик був своєрідним пікселем захисту.

З часом кожен регіон України створив свій унікальний дизайн-код. Наприклад, на Полтавщині обожнювали білий мінімалізм і вишивку білим по білому, що виглядає неймовірно естетично навіть за сучасними мірками. На заході країни не боялися яскравих кольорів та складних геометричних форм, що нагадують сучасні 3D-орнаменти. Хорошу сорочку берегли роками, передавали дітям, перешивали, зберігали у скринях і шафах як справжній скарб. У заможної дівчини таких сорочок могло бути десятки. Це було її придане, її банк, її гарантія на будь-який вік», — розповіла ведуча.

Першими на подіум вийшли моделі у старовинному вбранні. У ролі моделей виступили бібліотекарки, а всі представлені речі були з приватних колекцій. Деяким сорочкам понад 100 років, але вони й досі зберегли свої природні кольори та автентичність.

Після цього гостям представили колекцію сучасного дитячого одягу. Особливу увагу привернули дві хлопчачі сорочки, які бібліотекарка Оксана Лебідь власноруч вишила для свого сина.

«Традиційно перші сорочки дітям з трьох років вишивали червоними нитками для родинного захисту, використовуючи лише натуральні тканини. Дитячі вишиванки — це потужні обереги, що символізують здоров’я, захист та любов батьків. У кожному орнаменті закладається певний сенс. Візерунки мають не тільки естетичну, але й магічну силу, покликану захистити дитину від негативної енергії, від хвороб і злих духів», — лунало під час показу.

У дорослій колекції сучасних вишиванок містяни побачили роботи двох співробітниць бібліотеки — Оксани Лебідь та Ірини Бакай

.

Особливе захоплення викликала вишиванка Оксани Лебідь із картою України, яку майстриня вишила бісером як символ перемоги нашої держави над ворогом. Не менш емоційною стала історія сукні Ірини Бакай, яка, за словами авторки, допомогла їй пережити непрості часи пандемії. Обидві майстрині цього дня вийшли до глядачів у власноруч створеному одязі.

Яскравим фіналом етноподіуму став виступ дівчат із Театру мод «Оксамит» Кременчуцького професійного ліцею.

Ліцеїстки представили колекцію сучасного одягу з елементами орнаментів, стилізованих під традиційну українську вишивку. Глядачі зустріли моделей шквалом оплесків, а разом із ними — і керівницю колективу Світлану Рибку.

Упродовж усього дня у бібліотеці панувала особлива атмосфера українських традицій, вишивки та національного коду. Відвідувачів радо зустрічала виконувачка обов’язків директора КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека» Тетяна Майдак у розкішному національному вбранні.

Саме сьогодні у стінах бібліотеки можна було побачити стільки бібліотекарок у вишиванках одночасно.

Не можна не згадати, що обливу музичну атмосферу створювала кременчуцька співачка  Світлана Курмаз (Світана)

Етноподіум вкотре довів: вишиванка для українців — це значно більше, ніж просто одяг. Це пам’ять поколінь, історія роду, символ сили та незламності. У час, коли Україна виборює своє майбутнє, такі заходи допомагають берегти національну ідентичність, об’єднувати людей різного віку та нагадувати, що справжній український код живе не лише у візерунках, а й у серцях людей, які шанують свої традиції.

Олена Ліпошко
фото авторки

Полтавські