Перша полтавка на вершині Евересту: історія сходження альпіністки Наталії Іленко-Лобач

24 травня 2026 р. 17:59

24 травня 2026 р. 17:59

Наталія Іленко-Лобач стала першою жителькою Полтави, яка здійснила сходження на Еверест — найвищу вершину світу. Експедиція стала одним із найскладніших етапів її п’ятирічного шляху у висотному альпінізмі. Раніше полтавка вже встановила рекорд України та зійшла на найвищі вершини кількох континентів. У матеріалі читайте про підготовку до сходження, акліматизацію, роботу шерпів та емоції альпіністки на вершині Евересту.

За фахом Наталія Іленко-Лобач — стоматолог та викладач Полтавського державного медичного університету. До занять альпінізмом вона стала шестикратною призеркою аматорських перегонів на спортивних мотоциклах.

Більш ніж півтора року тому полтавка поставила собі мету — зійти на найвищу вершину Землі — та почала підготовку. Зокрема, для сходження були важливі ментальна й інформаційна підготовка, силові тренування та біг.

«У мене з бігом своя особиста історія, тому що в мене був біговий челендж до Евересту. Я бігла 1616 днів без жодного пропуску. Такий у мене був челендж — «Біжу до перемоги» він називався. За ці 4,5 роки я бігала у 20 різних країнах світу. На 1616-й день я це поставила на паузу, тому що треба було обирати: або біг, або Еверест. Це вже було в базовому таборі під час сходження», — розповіла альпіністка.

На вершину Евересту Наталія Іленко-Лобач піднялася 17 травня. Загалом експедиція тривала 33 дні. Команда складалася з двох українських гідів і ще шести альпіністів, серед яких були двоє громадян США. За словами полтавки, акліматизація на Евересті відбувається завдяки так званим ротаційним виходам:

«Спочатку ми прилітаємо в Катманду. Потім перелітаємо ближче до шляху до базового табору, а частину маршруту до базового табору проходимо пішки для того, щоб набирати висоту й акліматизуватися. І вже потім із базового табору відбуваються акліматизаційні виходи через льодопад Кхумбу на перший і другий кемпи Евересту.

Уряд Непалу (Government of Nepal) видає сертифікати. У них є The Himalayan Database — база даних, куди вносять усіх учасників сходжень. Якщо сходження успішне, видається сертифікат про те, що людина здійснила сходження на Еверест.

Паралельно з кожним учасником ідуть шерпи — це місцевий високогірний народ, який живе в Гімалаях. Робота шерпів, особливо тих, які йдуть на вершину, — максимально сприяти сходженню учасника. Вони допомагають нести речі, кисень у день сходження і, звісно, добре знають маршрут».

Через пориви вітру та сніг Наталія Іленко-Лобач разом зі своєю командою перебувала на вершині Евересту 15-20 хвилин.

«Це був дуже складний шлях, і вершина завжди дає таке відчуття, як відкриті двері. Відчуття того, що все, чого людина хоче, бажає, що бачить у своєму житті, — воно, в принципі, можливе, і всесвіт може скласти обставини саме так, що все, чого хочеться, — усе реалізується. Усі двері відкриті. Усе можливо, усе, чого хочеться, — усе можна здійснити, якщо ти дійсно дуже сильно цього хочеш, прагнеш, ідеш — усе можна реалізувати. У мене завжди на вершині таке відчуття — відчуття перемоги», — розповіла полтавка.

Альпінізмом Наталія Іленко-Лобач займається п’ять років. У 2024 році вона стала рекордсменкою України з найшвидшого жіночого сходження на альпійську вершину Маттергорн. Також піднялася й на інші гірські вершини:

• Охос-дель-Саладо — найвищий вулкан світу (Чилі);
• Айленд-Пік та Кала-Патхар — гірські вершини в Гімалаях;
• Аконкаґуа — найвища гора Південної Америки;
• Кіліманджаро — найвища гора Африки;
• Казбек — п’ятитисячник у Грузії.

Після сходження на найвищу вершину світу Наталія Іленко-Лобач відпочиває та відновлюється. Надалі полтавка може розглядати можливість підйому на іншу складну вершину — Пік Вінсон, найвищу точку Антарктиди.

Ольга ГРИНЕНКО , «Полтавщина»

Полтавські